Перші козацькі ватажки. Частина 1

Проблеми литовської влади

Наприкінці XV століття, коли Кримське ханство стало васалом Османської імперії, українські землі стали потерпати від частих нападів татар. Тоді в багатьох людей виникло цілком логічне і закономірне запитання, яке можна сформулювати приблизно так: «Дорога литовська владо, а що саме ти робиш для того, щоб захистити нас і нашу землю від клятих воріженьків?»

Дорога литовська влада у відповідь на бідкання людей лише розводила руками і не змогла придумати нічого ліпшого для захисту прикордонних земель, ніж будівництво замків. Ну як замків… Якщо під словом «замок» ви маєте на увазі не гарну фортецю з міцними мурами, високими баштами, глибоким ровом та підвісним мостом, а невеличке укріплення, зроблене рукожопами з гівна і дерев'яних палок, то так. Такий собі захист, чесно кажучи. До того ж, на утримання таких замків практично не давали коштів. Чому? Та тому що казна не безрозмірна, татари не такі вже й небезпечні, а люди потерплять. І взагалі ми нічого не знаємо, усі питання задавайте своїм старостам, допобаченнявсьоговамдоброгобудьласкаідітьгетьзвідси.

Таким чином, через те, що литовська влада умила руки, пішла на мороз та послала український народ нафіг, увесь тягар оборони українських земель від татар лягав на місцеву людність. І не менш місцеву адміністрацію.

Трохи про місцеву адміністрацію

Під місцевою адміністрацією я маю на увазі українних старост. Ці старости мали дуже широкі повноваження, але дорога литовська влада давала їм дуже мало коштів, ресурсів та засобів. І тому старости мусили самі ці засоби вишукувати.

На щастя, особливих клопотів із цим не виникло. Місцеве населення потихеньку зрозуміло, що допомоги чекать немає звідки і якщо ти хочеш щоб хтось відлупашив татар, то мусиш зробити це сам. Так люди почали організовуватися у ватаги уходників, ходити у степ, займатись промислом та давати по пиці воріженькам. Поступово уходництво набуло масового характеру, і старости почали видавати дозволи на це заняття в обмін на певну частку здобичі. Між старостами та уходниками встановилися приязні відносини, адже дратувати добре озброєних платників податків небезпечно для твого здоров'я і державної скарбниці. Незабаром пограничні старости стали самі організовувати військові загони з тих самих уходників. Козаки отримали досвідчених ватажків, а старости — досвідчених воїнів. Це було вигідно всім. Окрім татар.

Саме прикордонні старости зробили дуже багато для розвитку козаччини і стали першими козацькими ватажками, які стали відомі широкому загалу. Про них зараз і піде мова.

Нащадок Мамая

Князь Богдан Федорович Глинський походив з відомого половецького роду Кият і був нащадком ординського темника Мамая, який намагався захопити владу у Золотій Орді. У 1488 році він став намісником великого князя у Черкасах і почав обороняти українські землі від татар. Оскільки до того він вже довгенько грав у всілякі стратегії на своєму новому компі, то виходило це в нього непогано. Саме завдяки ньому Черкаси стали нормальною такою військовою базою тоді та обласним центром згодом і звикли чинити опір.

У 1492 році Глинський здійснив похід у степи та поблизу турецької фортеці Тягинь (нині — село Тягинка Херсонської області) захопив кримсько-татарський корабель і визволив чимало українців з полону. У кримського хана через це чомусь добряче бомбануло і він накатав скаргу на Бодю великому князю литовському Олександру Ягеллончикові. Жадібні скигління хана Ягеллончик успішно проігнорував. Отож уже наступного року Глинський вирішив потролити хана знову і напав разом з козаками на новісіньку, щойно збудовану фортецю Очаків, куди не так давно їздив Менглі-Гірей перерізати стрічечки. По дорозі назад козаки ще й грабанули на додачу московського посла. Хан почав знову нити Ягеллончикові, що так робити ніззя. Це виглядало дещо іронічно, оскільки Очаків був збудований на місці колишнього литовської фортеці Дашів, яку татари тупо віджали у литовців. Побачивши, що план вдався, козаки сказали «Можем повторити!» і в 1494 році на чолі з Глинським знову напали на щойно відремонтований біднесенький-нещасний Очаків, від чого у хана Менглі-Гірея бомбануло в черговий раз. На щастя для Менглі-Гірея, у 1495 році Богдан Михайлович Глинський став путивльським старостою, бо інакше б хан задовбався ремонтувати той Очаків.

На жаль для козаків, 4 серпня 1500 року князь потрапив у полон до московитів у битві під Ведрошею поблизу Путивля, у якому й загинув у 1509 чи 1512 році. Але це не точно. Не точно, тому що є дані, що він у 1502 та 1504 роках разом із козаками штурмував османську фортецю Тамань на Дніпрі, а практика показує, що в полоні подібні речі робити важкувато. Отож цілком можливо, що в полоні він взагалі не був, або був, але недовго…

Славний козак

Спочатку Сенько Полозович був звичайнісіньким київським ключником і митником. Проте у 1505 році він став черкаським намісником, у 1510 році овруцьким намісником, а в 1522 році річицьким старостою. Скрізь він показав себе красавчиком і молодцем. Перебуваючи на цих посадах, він спромігся завоювати у козаків респект і уважуху й у 1510 році став їхнім ватажком. Під його проводом козаки завдали у 1508 та 1512 роках важких поразок татарам. Так він отримав уважуху та респект не тільки від козаків, а й від відомого польського письменника та історіографа Марціна Бельського, який назвав його «Полоз русак славний козак».

У 1524 році татари напали на Галичину, що не припало до душі козакам, Полозовичу й такому собі коростишівському пану Кшиштофу Кміті. І тоді вони влаштували блокаду.

Для того щоб потрапити назад на Кримський півострів, татарам треба було перебратися через Дніпро. Найкращою переправою через Дніпро була Таванська. Саме нею збиралось скористатися татарське військо для того, щоб переправити свою здобич, себе коханих й повернутися назад до Криму. Але щось пішло не за планом.

Цілий тиждень войовнича меншість на чолі з Полозовичем і Кмітою відбивала атаки татар, не пропускаючи їх через переправу. Козаки відступили тільки тоді, коли в них закінчились набої.

Проте Полозович і Кміта на цьому не зупинилися. Того ж року з їхньої ініціативи на засіданні пани-раді — вищого органу державної влади Великого Князівства Литовського — всерйоз розглядалася пропозиція щодо прийняття козаків на державну службу. Тобто козакам платять гроші, ті захищають людей від татар. Таким чином, на прикордонні з'явилося б регулярне державне військо, якому б не довелося перейматися, звідки роздобути гроші на зброю та припаси. Нормас? Нормас. Але цей проект провалився. Чому? Ну, тому що казна небезрозмірна, татари не такі вже й небезпечні, а люди потерплять.

Заключним походом Полозовича став його напад на прикордоння Московської держави. Тоді під його керівництвом козаки захопили поселення Попову гору та Дроків.

Останні роки свого життя Полозович провів у Річинському старостві. Там він мирно господарював, зробив все для того, щоб місцева митниця приносила побільше грошеняток, побудував замок, щоб було де відбиватися, та полагодив корчму, щоб було де випити чарочку оковитої. Помер Полоз Семен Федорович 1529 року в білоруському місті Річиця.

Козак і шляхтич

Остап Дашкевич народився в місті Овруч у боярсько-шляхетській православній родині Дашкевичів. Під час литовсько-московської війни 1500-1503 рр., будучи воєводою великого князя литовського, брав участь у битві над Ведрошею, у якій литовське військо зазнало важкої поразки. Костянтин Острозький, який і командував тоді литовським військом, потрапив у полон і зрозумів, що іти в тупий раш на суперника, який чисельно переважає тебе, не найкраща ідея.

У 1501 році Дашкевич сам очолив литовське військо у битві під Мстиславлем, де успішно зазнав поразки. (Нє, ну а шо ви хочете? Мені тільки про світлі сторінки його біографії розповідати, чи що?) І схоже, йому набридло програвати. Саме тому у 1504 році він звалив у Москву з усім своїм почтом, хазяйством та грошима. Олександр Ягеллончик такої зради не чекав і почав вимагати у Дашкевича, щоб той зробив сепуку або сепуку (а краще і те, і інше), а у московського князя Івана — видачі цього зрадника, перебіжчика та паскуди. Обидві вимоги були успішно проігноровані. І через три роки Дашкевич бере участь на чолі 20-тисячного московського війська у повстанні Михайла Глинського, який обідився, що його звільнили з державних посад, підняв повстання і став кричати «Москва, введи війська». (Спойлер: наслідком повстання стала друга московсько-литовська війна.) Брав участь Дашкевич у повстанні на боці Михайла Глинського, звісно ж.

Проте вже в 1508 році Остафій Дашкевич повертається в Україну слідом за Костянтином Острозьким, який після того як пообіцяв московському князеві, що не буде тікати, повернувся до Литви. Що саме спонукало Дашкевича повернутися назад до Литви, я хз. Хай там як, але князь литовський Сигізмунд І Старий (Ягеллончик уже помер) його пробачив і зробив старостою канівським. І правильно зробив.

Дашкевич доволі швидко освоївся на новій посаді, зробив козаків своїми братюнями і того ж року завдав поразки кримським татарам.

А ще він зрозумів, що якщо він хоче увійти в історію, стати відомим та нормально виконувати свої обов'язки, йому потрібно створити потужне військо. І староста його створив. Дашкевич зібрав з Дніпровських островів розпорошених уходників та організував їх у єдину військову силу, запровадивши жорстку дисципліну. Він поділив їх на сотні та полки та призначив старшину. Також староста видав запорожцям вогнепальну зброю. Все це було зроблено завдяки підвищенню податків у своєму старостві.

У 1512 році спалахнула десятирічна литовсько-московська війна. Саме тому 1513 року, у відповідь на виправу князя Василя ІІІ під Смоленськ, канівський староста Остафій Дашкевич та київський намісник Юрій «Геркулес» Радзивіл спустошили Сіверщину й знищили 6-тисячну московську армію. Наступного року Дашкевич стає черкаським старостою. У 1515 році разом з Андрієм Немировичем та синами кримського хана Махмет-Гірея пішли на Чернігів, Сіверськ та Стародуб. Мета була доволі грандіозна — штурманути ці самі міста, і її не було досягнуто тому, що татари показали себе вкрай недисциплінованими чуваками і розбіглися хто куди.

У 1516 році разом з Предславом Лянцкоронським — про нього піде мова у другій частині — здійснює перший похід під Білгород. У 1518 році Дашкевич разом із князем Костянтином Острозьким розгромив тисячу татар на Волині.

У 1521 році він приєднується до війська Махмед-Гірея, яке грізно вимахує зброєю та кричить «На Москву!!!» Князь московський не очікував такого несподіваного повороту сюжету та добряче так перелякався. Татари розгромили московське військо, підійшли до Москви, ввічливо попросили грамоту, у якій Московія обіцяла бути хорошою дівчинкою і платити данину татарам вчасно, і повернулися з багатою здобиччю назад. На жаль, продуктивне співробітництво з татарами було нетривалим. Вже в 1522 році у битві з татарами на Дніпрі Остафій потрапив у полон.

Козаки були засмучені такою великою втратою. Проте не встигли вони толком оплакати свого гетьмана, як той повернувся і, дуже сильно розлючений, зібрав своїх побратимчиків та пішов палити Очаків, якому чомусь вічно не щастило. Ну і звісно це він зробив не один раз. 1528 року він та Предслав Лянцкоронський штурмують цю фортецю ще разок. (Очаків, прийми мої співчуття).

У 1531 році кримський хан Іслам Гірей успішно програв у боротьбі за владу і зрубав у Черкаси, благаючи Дашкевича про допомогу. Дядько Іслама Саадат І Гірей пішов шукати свого неслухняного племінничка і вирушив на Черкаси, наївно сподіваючись, що ті не будуть чинити опір. Але Дашкевич відбив напад, особисто вирушив до хана на переговори та уклав з ним договір, відмовившись видати Іслама.

У 1533 році, на сеймі в Пйоткруві-Трибунальському (місто в центральній Польщі) він запропонував не платити данину кримському хану, тому що це просто стидно і не має сенсу, тому що татари все одно нападають на українські землі. І було б набагато краще витратити ці гроші на оборону, поставивши постійну варту з 2000 чоловік, які б зупиняли татар на переправах через Дніпро. Посли татарського хана, що також перебували на сеймі, добряче так прифігіли від такого несподіваного повороту сюжету. Але, на щастя для них, цю ідею так і не було втілено в життя. Чому? Ну, тому що казна небезрозмірна, татари не такі вже й небезпечні, а люди потерплять.

Як ви вже зрозуміли, Дашкевич прожив цікаве, насичене життя, сповнене різноманітних пригод та небезпек. У 1534 році він склав гетьманства та перестав очолювати козаків. Помер Дашкевич кількома роками пізніше (десь між 1537-1540 роками).