Перспектива: земельна реформа та сільське господарство. Частина 2. У чому вигода?

Перша частина статті стосувалася виключно загальних моментів: ми розбиралися, як мораторій впливає на потенційний розвиток української землі. Тепер, коли бек залишився позаду, час заглибитись у своїх пошуках істини.

• Прості правила гри
• Підводні камені в законах
• Мотивація пересічного
• А що ж чекає на нас?

Примітка редактора. Цього разу почнемо з невеликого уточнення: ця гра має зовсім простенькі правила, і їх треба лишень вивчити. Це не так важко, як здається, зате потім ви матимете більше знань та навичок, ніж середньостатистичний вітчизняний міністр економіки.

Прості правила гри

Ступінь інтенсифікації визначається передусім вартістю землі, або оренди. Дійсно, рентабельність показує, який прибуток приносять витрачені на виробництво кошти. І якщо земля і, відповідно, оренда, дешева, то її вигідно використовувати екстенсивно. Відповідно до даних Світового банку, в Україні оренда гектара сільськогосподарської землі у 2017 році була $50, у той час як в Угорщині — $181, у Франції — $243, у Болгарії — $271, а в Нідерландах — $957. Водночас українські пшениця і соняшник приносять прибуток за світовими цінами. Не дивно, що ці культури домінують в українському сільському господарстві, у той час як у Нідерландах, де земля найдорожча, їх практично не вирощують. А низька вартість оренди у нас саме внаслідок мораторію на її продаж, адже ця заборона знищує альтернативу оренді.

Понад те, саме мораторій створює умови для вищеозначеної концентрації землі у великих господарствах. Середній розмір паю становить 3,6 га, що дуже мало для ведення ефективного товарного господарства. На такій малій ділянці можливо тільки дуже інтенсивне господарство, наприклад, тепличне, або вирощування ягід. Уявімо, що хтось бажає господарювати на землі. Нехай йому потрібно для цього 36 га. Щоб орендувати таку ділянку, треба домовитися з 10 власниками паїв. Це цілком можливо, але треба, щоб ці 10 паїв складали суцільний масив. Це набагато складніше, адже земле не картопля, яку можна купити у різних місцях, а потім зсипати докупи.

Постає питання, а як цю проблему вирішують орендарі, які орендують тисячі й десятки тисяч гектарів? Невже ходять по хатах і вмовляють підписати з ними угоду? Все набагато простіше. Такі орендарі домовлялися не з власниками паїв, а з головами сільрад, чиновниками у держадміністрації, а хто міг — у міністерстві. Саме ці люди вирішують, кому і за який хабар передати землю в оренду. А селянам просто кажуть — завтра прийдіть до сільради і підпишіть договори на оренду. І вони приходять і підписують.

По-перше, люди так звикли. По-друге, в них немає альтернативи. Отже, хто може занести хабар побільше у кабінет повище, той і отримує найбільше землі. Саме так сформувалися велетенські латифундії у сотні тисяч гектарів, які мають наші агрохолдинги. А орендар на десяток паїв чиновнику не цікавий, бо багато на ньому не заробиш. Агроолігархи навіть мають переважне право на оренду землі, яке закріплене законом.

Підводні камені в законах

Так, у законі «Про оренду землі» від 21.10.2019, стаття 8-2 сказано: «За наявності пропозиції іншої особи щодо укладення договору оренди цієї ж земельної ділянки, особа, якій належить право користування істотною частиною масиву земель сільськогосподарського призначення (тобто агроолігарху — Г.Л.), має переважне право на укладення договору оренди на умовах, не гірших, ніж умови для зазначеної особи».

Причина цих корупційних схем одна — заборона на продаж землі, що в умовах надзвичайної розпорошеності ділянок унеможливлює формування земельних масивів, достатніх для ефективного господарювання. Завжди, коли засоби виробництва можна прибрати до рук, даючи хабарі, результатом стає концентрація цих засобів в обмеженого кола осіб. Хіба не це ми бачили за результатами нечесної, непрозорої приватизації промислових підприємств, яка створила в нашій країні олігархів?

Таким чином, мораторій на продаж землі створює умови для корупції та виникнення агроолігархів, а також для втрат бюджету через скорочення інтенсивних галузей сільського господарства. Для споживачів усередині України він також веде до відносного здорожчання продукції інтенсивних галузей, передусім м'ясо-молочної продукції.

Проте, судячи з наполегливості, з якою президент і уряд просувають скасування мораторію на продаж землі, можна сподіватися, що, незважаючи на шалений спротив зацікавлених сторін, скасування мораторію все ж таки протиснуть у парламенті. Спробуємо спрогнозувати, які зміни можливі в українському сільському господарстві після того, як це відбудеться.

Передусім слід зазначити, що ці зміни будуть дуже повільними. Сільське господарство має дуже довгий виробничий цикл. Навіть для зернових він складає рік, а, наприклад, для садівництва може сягати десяти років і більше. Тому накопичення капіталу і досвіду відбувається дуже повільно. Тож є всі підстави сподіватись, що нинішня структура сільського господарства певний час збережеться. Ті, хто рве на собі волосся і кричить «Пропала Україна!», взагалі не помітять ніяких змін, і страшилки, якими лякають пересічних громадян зацікавлені кола, що іноземці, або наші олігархи скуплять всю землю, точно не відбудуться. Судячи з того, що уряд спочатку заклав до проекту закону про ринок землі норму, яка обмежує купівлю землі сотнями тисяч гектарів, там також вважають, що буде масова скупка.

Але це помилкова думка, і ось чому. Навіть в умовах безальтернативності оренди і корумпованості чиновників великі підприємства змогли прибрати до рук, за підрахунками автора, не більше 15% сільгоспугідь. Голова сільради може сказати селянам: «Підпишіть договори оренди» і вони підпишуть, бо якщо вони хочуть здати в оренду свої паї, а інших пропозицій немає, то їм байдуже. Але їм не байдуже, чи продавати свої ділянки і за яку ціну. Отже, не буде основи для купівлі великих масивів землі, яка існувала за часів мораторію для оренди таких масивів. А продати свої паї хочуть лише 7% їх власників.

Швидше за все, з’явиться фігура земельного спекулянта, який купуватиме ділянки для перепродажу. І це добре, бо спекулянт виконуватиме важливі функції консолідації ділянок у достатні для господарювання масиви і підтримувати ліквідність ринку. Проте спекулянтів передусім цікавитимуть перспективні для продажу ділянки: біля великих міст, поруч із важливими дорогами, на берегах річок тощо. Абсолютно переважатимуть угоди про купівлю малих кількостей землі. Цей висновок можна підтвердити тим, що у жодній країні Східної та Центральної Європи після відкриття ринку землі не було масової її скупки, і латифундії не утворилися.

Агрохолдинги і просто великі підприємства з тисячами гектарів ще довго зберігатимуться. Але орендна плата зростатиме, як і ціна землі. Разом із тим, головною тенденцією буде поступове витискання цих великих підприємств фермами, де працюють члени однієї родини, та інтенсифікація українського сільського господарства. Чому так станеться? Тому що в сільському господарстві малі підприємства, де головною робочою силою є власники, ефективніші за великі, де працюють багато найманих працівників. Цей висновок погано сприймається людьми з радянським і пострадянським досвідом. Цей досвід свідчить про колгоспи або агрохолдинги і нічого не каже про родинні ферми на 50-100 гектарів. Але для того й існує наука, щоб на підставі закономірностей робити вірні висновки навіть тоді, коли вони суперечать сталим масовим уявленням.

Мотивація пересічного

Людина, яка працює на себе, є більш мотивованою до праці, ніж тоді, коли ця людина працює за наймом. У цьому випадку виникає ефект власника. Але у промисловості, де є можливість повністю механізувати виробничий процес, а обладнання дуже дороге й потребує праці багатьох людей, виникає ефект масштабу. При цьому чим більше випуск продукції, тим дешевша кожна її одиниця. Колись Генрі Форд це довів, утворивши великий завод із випуску авто з головним конвеєром, на якому працювали тисячі робітників. Він так здешевів собівартість одного авто, що легко переміг у конкуренції невеличкі майстерні, які виробляли авто поштучно. Таких прикладів багато, тому ми привикли вважати, що велике підприємство завжди є ефективнішим, ніж мале.

Але це правило вірне не завжди. Якщо виробничий процес важко механізувати, або ця механізація недорога і не потребує кооперації зусиль багатьох людей, то багато залежить від мотивації працівника. І в цьому випадку перемагає ефект власника. Ці теоретичні висновки підтверджуються численними фактами. Розглянемо структуру сільського господарства ЄС.

Дані в таблиці з сайту

Згідно з цими даними, у Євросоюзі абсолютно домінують ферми, де працюють 2-3 працівники. Зазвичай це чоловік і жінка, яким допомагають діти. Таких ферм 97% від загальної кількості сільгосппідприємств. Тільки 16% роботи виконують наймані працівники. Причому, як правило, хтось із родини фермера ще й працює на стороні, що видно з останньої колонки таблиці. Але це не заважає їм обробляти 20-30, а в деяких країнах і 50 га.

Як видно з таблиці, середня площа ферм має тенденцію до зростання, але кількість працюючих не збільшується. Це спричинено зростанням продуктивності праці внаслідок розвитку техніки та технологій. У країнах, які увійшли до складу Євросоюзу нещодавно (у нашому прикладі — Литва і Польща) ділянки найменші, але вони збільшуються швидше порівняно зі старими членами ЄС. Це зрозуміло, адже ці країни відставали в розвитку, але зараз там продуктивність праці зростає найшвидше, оскільки купується нова техніка, добрива, препарати для захисту рослин, і фермери докупають землю. Постає питання — чому в умовах вільної конкуренції, яка тривала століттями, великі сільгосппідприємства не поглинули малі? Відповідь може бути лише одна – тому що малі підприємства ефективніші за великі. У чому ця ефективність полягає, нам допоможуть зрозуміти наступні дані.

Дані в таблиці з сайту

У країнах ЄС субсидії надають на 1 га землі, що обробляється. З огляду на це, видно, що найбільші площі землі використовуються при виробництві польових культур, молока та яловичини. В інтенсивних галузях, таких як овочівництво, садівництво та виноробство, землі використовується в середньому на ферму у три, п’ять і навіть десять разів менше. А от прибуток не менший, а навіть удвічі, втричі більший. У Німеччині, Франції та Великій Британії субсидії на польові культури більші, ніж прибуток, у той час як в інтенсивних галузях субсидії в кілька разів менше за чистий прибуток.

Таким чином, субсидіями ЄС підтримує не малі, а великі сільгосппідприємства. Чистий прибуток на одну ферму в овочівництві більше, ніж у виробництві польових культур, у Нідерландах — в 3,7 разу, в Польщі — в 2,6 разу, в Німеччині — майже в 2 рази, у Франції — в 1,8 разу, у Великій Британії — в 1,3 разу. Тобто якщо фермер займатиметься овочами, то він отримуватиме прибуток у 2-3 рази більше, ніж якщо б він вирощував пшеницю чи ріпак, а землі при цьому йому треба у 5-10 разів менше. У Нідерландах один гектар землі під овочами дає прибуток у 34 рази більше, ніж якщо його засіяли б пшеницею. Отже, найбільш прибутковими в Європі є невеликі сімейні ферми, які займаються інтенсивним сільським господарством.

Дію цього закону ми бачимо і в Україні. Наприклад, чому падає виробництво молока? Невже великі підприємства не можуть побудувати молочні ферми з десятками працюючих? Такі ферми є, але вони програють конкуренцію присадибним господарствам. Дійсно, в середньому ціни на молоко у присадибних господарств на 20% нижче, ніж у підприємств (Сільське господарство таб. 6.11, с 179), тому не дивно, що у приватному секторі виробляється 72,6% молока, а на підприємствах тільки 27,4% (Сільське господарство таб. 5.19, с. 152). Виникає питання, чому чоловік з жінкою, які тримають одну-дві корови, працюють ефективніше, ніж промислова ферма. І це попри те, що на фермі багато чого механізовано, а в присадибних господарствах усе робиться вручну. Секрет у тому, що сім’я працює на себе і в цьому проявляється ефект власника. Навіть у виробництві м’яса присадибні господарства утримують частку майже 35% (Сільське господарство таб. 5.19, с. 152).

Великі підприємства сильні там, де праця механізована настільки, що нагадує виробництво на конвеєрі. Наприклад, на наведеному вище графіку з виробництва м’яса видно, що до початку 2000-х обсяги стабільно падали, але потім тренд змінився і виробництво м’яса почало зростати. Збільшення виробництва м’яса відбулося за рахунок курятини.

Дійсно, якщо м'ясо птиці у 2000 р. становило 11,6% всього виробництва м’яса в Україні, то у 2018-му — вже 53,5%, у той час як виробництво яловичини за цей період впало з 45,5% до 15,2% (Сільське господарство таб. 5.14, с. 146). Сьогодні майже 70% м’яса, яке виробляється підприємствами, становить курятина. Причина цього в тому, що на птахофабриках виробничий процес настільки механізований, що людський фактор впливає на нього дуже слабко, тобто проявляється ефект масштабу. Це спостереження підтверджується виробництвом яєць. Тут зростання було ще виразніше. Різке падіння виробництва яєць після 2014-го пояснюється втратою виробничих потужностей.

Отже, навіть у таких не дуже інтенсивних галузях, як виробництво молока і м’яса, присадибні господарства демонструють свою ефективність, не кажучи вже про такі інтенсивні культури, як овочі, де їх частка сягає 85,6%, або плоди і ягоди, де вони виробляють 78,4% від загального обсягу (Сільське господарство таб. 4.5, с. 84). Але ці господарства працюють практично без механізації на мізерних клаптиках землі. Генеральна і багаторічна тенденція, яка домінуватиме в майбутньому — це перетворення цих мікрогосподарств на повноцінні сімейні ферми за зразком європейських. Уже сьогодні 38% власників паїв обробляють їх самотужки. Для утворення ефективних господарств їм потрібно збільшити свої ділянки. Доки діє мораторій, це неможливо. Тільки ідіот будуватиме молочну ферму на орендованій землі. Для власника визначальним є впевненість у захисті витрачених праці й капіталу, а це дає тільки власність на землю.

Цей процес буде повільним, тому що майбутньому фермеру треба купити землю, обладнання, худобу, насіння тощо. Це потребує значних інвестицій уже на початку діяльності. Але хоч як це дивно, найбільшою перепоною для розвитку сімейних ферм є відсутність досвіду. У країнах, де не було таких соціальних експериментів, як у нас, розвиток сільського господарства відбувався послідовно, внаслідок чого селянські господарства перетворювалися на товарні ферми. Безліч секретів, трудових навичок передавалися від батька до сина, тому що зазвичай фермерами були і є сини фермерів. У нас цей процес був штучно перерваний, майбутніх фермерів розкуркулювали і висилали до Сибіру. Сьогодні майбутньому фермеру треба знати не лише коли і як садити, а і що і в якій кількості, тобто володіти не тільки технологіями, а й розуміти ринкову кон’юнктуру. Тому процес буде дуже складний, і уряду треба передбачати і сприяти майбутньому розвитку подій.

Передусім треба сприяти не лише розвитку сімейного фермерства, а й інтенсифікації сільськогосподарського виробництва. Випереджальний розвиток інтенсивних галузей сільського господарства є дуже важливим для України. Це приведе до збільшення доходу з одиниці площі в кілька разів, як показують наведені вище приклади. Отже, Україна стане багатшою, тобто зросте ВВП і бюджет країни. Крім того, розвиток фермерства неминуче приведе до більшої механізації сільського господарства, зростання продуктивності праці, отже, до здешевлення продукції. А це означає, що навіть нинішні противники ринку зможуть купити на свою зарплату або пенсію більше молока, м'яса, овочів і фруктів. І, нарешті, слід сказати, що розвиток фермерства приведе до зростання експорту.

А що ж чекає на нас?

Як в усіх країнах, що розвиваються, платоспроможний попит в Україні є слабким. Для всіх таких країн єдиний шлях пришвидшення розвитку економіки в таких умовах — це експорт. Сьогодні у структурі експорту частка сільгосппродукції становить майже 40%, причому зернові культури складають 38,9% від експорту сільгосппродукції, або 15,5% від усього експорту, насіння олійних — 10,5% (3,9% від усього експорту), олія та інші жири – 24,2% (9,6% від усього експорту), і тільки 16,2% (6,4%) готові харчові продукти, з яких 6,6% — залишки і відходи харчової промисловості. (Сільське господарство, с. 30, таб. 1.11).

Отже, хоча частка сільгосппродукції в нашому експорті є дуже великою, експортуємо ми продукцію, яка або зовсім не пройшла переробки, як зернові, або пройшла мінімальну переробку, як олія. А сільгосппродукція зі значним рівнем переробки складає тільки 3,8% від загального експорту. Тому ще один дуже важливий напрямок розвитку сільського господарства України — розвиток переробки. Переробка сільгосппродукції не лише збільшить вартість експорту в кілька разів, переробка — це нові робочі місця, поштовх до розвитку машинобудування та додаткове збільшення обсягів ВВП і відрахувань до бюджету.

Що для цього може зробити держава? Передусім не продавати державну землю і не передавати її в розпорядження місцевих органів влади. Вона буде розпродана за хабарі і саме на цих землях з’являться нові латифундії. Було б набагато краще передавати державні землі майбутнім фермерам на пільгових умовах, наприклад в оренду з викупом. Було б також дуже добре організувати навчання майбутніх фермерів. Бажаючих стати фермерами в Європі більше, ніж можливостей для цього.

Можливо, варто було б запросити їх до України для створення зразкових господарств, передавши їм також на пільгових умовах державні землі. Для цього запрошувати людей, які мають певний досвід у тій чи іншій галузі сільського господарства, високорозвиненого в даній країні, наприклад виноробства у Франції або овочівництва в Нідерландах. Також було б дуже перспективним почати роботи з підготовки до розвитку переробки сільгосппродукції, створювати пілотні проекти. В усякому разі, політика держави в аграрній сфері має бути спрямована на розвиток сімейного фермерства в інтенсивних галузях сільського господарства, а також на розвиток переробки сільгосппродукції.