Перейти до основного вмісту

Право на державу

Правильні сусіди?

У листопаді 2019 року Зянон Пазьняк брав участь в авторській програмі «Ідея Х» на Єврорадіо. Треба розуміти, хто такий Пазьняк. Для Білорусі він — «батько» нації, «батько» нової білоруської державності, мабуть, ще більшою мірою, ніж покійний В’ячеслав Чорновіл для України.

Крім Пазьняка, у програмі брали участь політичний оглядач Єврорадіо Змітер Лукашук і московський філософ Максим Горюнов. Тема дискусії — що є білоруська національна ідея. Пазьняк сформулював цю ідею так: «Білорусь перш за все!» Я так і не зрозумів, яке відношення до формулювання білоруської національної ідеї мав московський філософ Горюнов, тим не менш він вважав себе вправі активно критикувати Пазьняка. Основна претензія — Пазьняк робить наголос на захисті незалежності Білорусі від російської агресії, в той час коли, на думку Горюнова, слід говорити, якою саме державою має бути держава Білорусь, а саме вкрай демократичною, до всіх толерантною і таке інше.

Пан Зянон став пояснювати, що, поза будь-яким сумнівом, Білорусь має бути вкрай демократичною і до всіх толерантною, просто конкретно зараз такий історичний момент, що постало питання про існування білоруської держави як такої. З усього було видно, що філософа таке пояснення не задовольнило.

У тій розмові мене вразило, що навіть Пазьняк, людина, яка дуже ясно розуміє суть подій, що відбуваються у Східній Європі, яка все своє життя поклала для досягнення білорусами державності, право на цю державність ув’язує з іншими категоріями, навіть такими правильними, як демократія і толерантність. Принаймні, таке враження могло скластися з тих пояснень, які давав пан (або, як кажуть білоруси, «спадар») Зянон.

А якщо б йшлося не про Білорусь, а про Україну?

Хурал московських філософів, політологів, журналістів і просто видатних російських лібералів, які давно й успішно збудували в себе вдома вкрай демократичну, миролюбну і до всіх толерантну державу, вчить нас, як це робити. Якщо ж українці в чомусь відхиляються від мудрих вказівок старших братів, то ясно, як день, що така Україна не потрібна, принаймні російським лібералам точно, і, відповідно, втрачає право на існування. Як бачимо з останніх подій, такі думки про Україну поділяють молодші партнери видатних російських лібералів у самій Україні.

''

 

До речі, думка не нова. Один із державних діячів УНР Винниченко проголосив, що Україна має бути соціалістична, або ніяка. Також цей персонаж у 1917 році (коли ще повним ходом йшла Перша світова війна) заявляв: «Не своєї армії нам, соціал-демократам, потрібно, а знищення всяких постійних армій» — і не дозволив створити українську професійну армію. Рівень ідіотизму вражає, але виходить, що такий самий ідіотизм нам нав’язують мудрі московські наставники.

У зв’язку з цим я хотів би звернутися до філософа Горюнова і подібних до нього із зустрічним запитанням: «Чи має право український/білоруський народ на державу, яка не є демократичною/правовою?» Насправді, питання простіше і глибше одночасно і звучить воно так: «Чи має право український/білоруський народ на державу як таку?» Ну справді, українці і близько не мають на своїй совісті таких гріхів, як, скажімо, німці, які створили тоталітарну державу і спалювали в печах мільйони. Чи японці, які для економії патронів вирізали сотні тисяч китайців самурайськими мечами. Чи росіяни, які репресовували не те що окремих людей, а цілі народи, організували ГУЛАГ і Голодомор. І що, хтось колись ставив питання про позбавлення права німців, японців чи росіян мати свої держави? Перед українцями ж (як і білорусами) російські ліберали ставлять високе завдання — право на державу обумовлюється високими демократичними (як їх розуміють вищевказані панове) стандартами. Ну а в інакшому випадку, слід розуміти, державу на цих територіях буде будувати Москва без посередництва всякої псевдоліберальної шелупоні.

Закономірно заваливши будівництво держави, Винниченко виїхав до Парижа їсти омарів. Ну а українські селяни незабаром стали мільйонами вмирати від організованого державою голоду і освоювати Колиму. Припустімо, якийсь поганий, несимпатичний Петлюра зумів в умовах абсолютної розрухи, анархії й неадекватності народу, застосовуючи авторитарні, диктаторські методи, зберегти незалежність держави Україна. Така держава становила би цінність чи ні? Для українців, без сумніву, так — як мінімум, Колими би не було, а я думаю, колгоспів та Голодомору теж. Як, наприклад, це сталося з Польщею. При таких ставках орієнтуватися на думку тих, хто не вважає тебе самостійним, рівним суб’єктом, чия мета насправді — зберегти над українцями повний контроль опосередкованими засобами, — це бути новим Винниченком. Вперше воно виглядало як фарс, хоч насправді було трагедією. Вдруге виглядає як «95 квартал», а трагедією буде знову.

Здається, йшов 2015 рік. Я був жахливо незадоволений політикою Порошенка. Він не будував таку державу, яку я хотів. А я хотів демократичну, правову, толерантну до всіх державу, де суворо дотримуються принципів розподілу влади на законодавчу, виконавчу й судову. Подумав, що треба щось робити, і почав шукати однодумців. Написав, зокрема, журналісту Портнікову і коротко висловив свої міркування щодо політики президента. На моє велике здивування, Портніков, по суті, мене висміяв. Я подумав, що він не розуміє елементарних речей, зрозумілих кожному юристові. Практика показала, що в нашій короткій суперечці Винниченком був я. Що я не знав, не мав уявлення, що собою насправді являє Україна і світ, що її оточує. Що все набагато, набагато гірше, ніж можна було уявити у рожевих мріях про щасливу правову державу. На своє виправдання скажу, що абсолютна більшість із нас цього не знала і не розуміла, а як мінімум 73% до цього часу не знає і не розуміє. Виявилось, що відбитись від агресії ядерної держави і збудувати Швейцарію в постколоніальній, посттоталітарній країні з несформованою до кінця нацією та розваленою економікою одночасно досить важко. Особливо, коли користуватися рецептами московських філософів.

Мені не подобався Порошенко у 2015 році, не в захваті я від нього і зараз, хоч і не особливо слідкую за його діяльністю. Проте є один нюанс. У 2015 році він будував не таку державу, яку я хотів, але він будував — державу. Нинішній персонаж по факту її розвалює під радісні оплески псевдодемократичної, псевдоліберальної шушери з Москви. Ну а мова сьогодні була про право українців на державу. Бо добре відомо, що буде після її втрати. Хтось поїде їсти омарів до Парижа, а хтось — освоювати Колиму.

Гойдалки, які ось уже два десятки років відбуваються в Україні, з переходом влади від однієї політичної сили до іншої, з протилежним політичним вектором, стали смертельно небезпечними для тих, хто асоціює себе з українською політичною нацією, тобто людьми, налаштованими будувати незалежну державу Україну. Заплющувати на це очі — обманювати себе. Якщо політичні українці програють — розправа буде жорстокою. Розправлятись буде кому. Ті, хто живе в Україні і ненавидить її, або ті, кому все одно, тішать себе ілюзією, що їх це не зачепить. А тому дозволяють собі приводити до влади катастрофічно некомпетентних дилетантів — якщо все завалиться, то не буде за чим жалкувати. Вони помиляються, як помилились мешканці Донбасу. Але чужа тупість не скасовує того факту, що всі ми знаходимось в одному човні — і тонути також будемо всі, якщо він перевернеться. Час нарешті зрозуміти, що кермо має знаходитись у руках того, хто найменше зацікавлений у катастрофі, тим більше — під час бурі.

Рубрика "Гринлайт" наполняется материалами внештатных авторов. Редакция может не разделять мнение автора.

У самурая нет цели, есть только путь. Мы боремся за объективную информацию.
Поддержите? Кнопки под статьей.

''отсканируй
и помоги редакции

Become a Patron!

Загрузка...