Правильна спецоперація КНР
Примітка редакції. В оригіналі текст опубліковано 18 червня 2022 року.
Якщо ви не вперше на сайті – напевно, знаєте, як ми ставимось до Китаю. Скептично. Щоправда, до Росії – набагато гірше, зате так позиції спрощуються.
І безпосередньо зараз ми бачимо ідеальний контур non-war military operation.
Дивіться, Китай не вперше напружує Тайвань своєю нав'язливою присутністю. Лається, зве й вважає острів своїм. Лякає літаками, кораблями, воєнною машиною. Майже шипить.
Керівництво острівної держави в курсі сусідських апетитів. Тому працює, щоб підвищити ціну його вторгнення, зробивши його таким собі Рубіконом. Мовляв, зачепиш дикобраза – та до першої зламаної голки. Бо вона вже всередині тебе. Втечеш? Усе одно загноїться. Краще не лізти, це дешевше та практичніше.
Що б там не казали, а гроші рахувати китайці точно вміють. І голки з тіла виколупувати, звісно, немає охочих. Помахали кулаками, вистачить.
Ціна вторгнення надто висока. Поразка стане катастрофою та вироком для всієї держави – потрібна гарантована перемога. І крута. Не Попасну півтора року брати, а щось зрозуміле всім та кожному,
Зараз Китай з усіх сил топає ніжкою та натякає на військову спецоперацію. Зиркає на Тайвань, прикидує ризики. Може, й наважиться.
Та раніше все ж не зробив цього, зважуючи всі «за» та «по нахабній морді», тобто проти. А ось запал нікуди не подівся. І його треба кудись спрямувати, поки не почав тліти в тебе під пахвою. Тут і вимальовується ідеальна ціль.
Країна з багатими ресурсами та злиденним народом, основною електоральною ідеєю якого лишається комуністичний лад. Країна з економічним запасом міцності на пару місяців. А найголовніше – країна з армією, що зав'язла далеко на заході. Країна з воєнним потенціалом, який тане на очах та ніколи не буде поновлений повною мірою.
Звісно ж, ми зараз про Росію. Скажете, країни дружать? Китайський світогляд іще з імператорських часів не ставив нікого на один щабель із Піднебесною.
Прямо зараз Росія – страшна проблема. І не тільки для ворогів, що хоча б логічно. Ні, любі наші. Це проблема навіть (і особливо) для союзників. Бо вимагає РФ те, чого дати без ускладнень на міжнародному рівні неможливо. А сама дасть лише те, що й так тобі дала б. Коротше, дружити не вміє.
Ось у Росії західні держави «погані», а Схід – хороший. Нині вона ганяє дядечку Сі нафту й газ. Так, зі значною знижкою та зве тебе партнером. Ой як мило! Та що ви кажете!
А скільки труб вона зволила протягти до друзів-братів-партнерів? І скільки – до поганої Європи?
Поки будувався «Північний потік-2», китайцям пропонували веселий діафільм про дружбу двох лідерів. М'яко кажучи, в КНР живуть практичні люди. Вони віддали би перевагу діафільму про «Північний потік-2», прокладений кудись до Гуанчжоу. Інакше трохи дивне партнерство виходить.
Та «Північний потік-2» протягли до Європи. Там він і стоїть, пилом припадаючи – мабуть, інвестиція прогоріла.
А ви, китайці, не партесь – зате вас Путін любить. Ось який аргумент.
Тим паче, РФ під санкціями, багато всіляких смаколиків із фабрики дядька Пінг-Понга туди не продаси. Економіку із цього плацдарму собі не поліпшиш. А на утримання дурника-товариша необхідні зусилля. І поки ти втрачаєш кошти, росіяни творять щось дике й надалі. Тому влітають під нові санкції. Ти ж виручиш, ну. Чому б не погратись ще у що-небудь?
Знаєте, Росія настільки ница в плані побудови системи, що починає надто дорого коштувати. Навіть Китаю.
Назвіть нам хоч одну причину, через яку Китай має боятись Росію. Ядерна зброя? Вона є не тільки в Москви. Армія? Путін уже кидає на Донбас орду ледве наповнених частин та батальйонів. Досвід? Підкажіть, як росіянам допомогли їхні багаті знання в Україні. Підказка: ніяк.
Так виходить ідеальне рівняння. Замість того, щоб соватися на Тайвань та отримувати там по пиці – накинутись на більш потужного сусіда. Це престиж. А ще ти чудово розумієш, що він від тебе не зможе відбитись. Хитрість.
Охопивши російський схід, КНР отримає ті ж ресурси, які й нині бере практично задарма. Лише без вантажу проблем у комплекті. Тобто санкцій.
До того ж весь світ полегшено зітхне. Хіба що окрім США, їм-то посилений Китай зовсім не сподобається. Однак спробуйте не плутати європейські пріоритети з американськими. Чи всім важливіше не дати КНР посилитись, ніж не дати Росії вгробити половину планети? Ні, не всім.
Європа отримує тишу і спокій. Не тимчасово, а дуже навіть надовго. Країна-проблема з амбіціями хворого діда, який паскудно вчив історію й тому заганяв вигадки за чисту монету, зникає.
Китай у певному сенсі відвалиться. У нього з демографією проблема, а тут переможна війна та величезні природні ресурсы. Пора діточок рахувати.
Штати, мабуть, трошки образяться. Та є підозра, що не надто сильно.
Ми повернемось до часів, коли СРСР лише починав пробувати на зуб конкуренцію з країнами Заходу. Замість нього буде Китай. Захід відкотиться на стадію, коли глобалізація здавалась казочкою для неповнолітніх дурників. Чорт, хотілося ж написати жартівливу конспірологію. А тут таке.
Заспокоїмось та вб'ємо надто буйного кадра, пізніше щось не поділимо та пограємо в повноцінну Red Alert. Потім. Спочатку підпочинемо: важко танки ганяти.
До речі, як вам світ без Росії? Пречудовий, правда?
В самурая немає мети, є лише шлях.
Ваш донат – наша катана. Кнопки нижче!