Про козаків і селюків. Постскриптум

Події останніх місяців вимагають додаткових пояснень та рефлексій. На жаль, історично московитам вдалося розвести українців на дискусію щодо відсутності у нас традицій державності. Про це вони прямо говорять та роблять хибний висновок щодо автоматичної підлеглості та меншовартості українців відносно їх, які останні пів тисячоліття підкорялися найкривавішим та найзбоченішим власним правителям. Також цим вони завуальовано (інколи напряму) виправдовують власні колонізаторські зазіхання на Україну.

По-перше, маємо послати їх по загальновідомих адресах…

По-друге, зобов’язані проговорити вголос причини невдач українського державотворення. Отже, як вияснили у першій частині циклу — українській країні й українському народу вже десь 5-6 тисяч років, і це виводить нас у світовий топ країноутворюючих народів. Відсутність повноцінних державницьких традицій позбавляє нас тягаря застарілих догм, традицій, династій, монархій… Це суперкруто — наразі ми всі, громадяни України в рівних умовах щодо можливої участі у державотворенні, особливо з урахуванням новітніх інформаційних технологій.

Як показано в перших трьох частинах тексту, основними винуватцями невдач у державотворенні є ми самі — українці. Так, за дуже несприятливих зовнішніх умов, але ж у інших народів ненабагато кращі були — всі весь час воювали з усіма та проти всіх. До того ж, це непродуктивно, а іноді безглуздо звинувачувати зовнішні обставини, бо на них майже неможливо вплинути (див. епіграф до другої частини), на відміну від покращення самих себе. Хіба ми звинувачуємо борщ (чи інші зовнішні обставини), як вивернули тарілку з ним на себе чи підлогу? Чи таки звинувачуємо? Отож, про це й мова ;)

Основна помилка і козаків триста років тому, і петлюрівців з гетьманатом сто років тому була однакова — нехтування потребами широких народних мас. Авжеж, звучить як штамп із якоїсь більшовицької або радянської статті. Однак, місцями та подекуди (в локальних контекстах) марксистсько-ленінське вчення вірне, а от щодо глобальних цілей — хибне.

Особливо яскраво це проявилося у козацьку добу, коли «пахотні селяни» мали утримувати козаків, а на додачу ще й московських стрільців та царських чиновників. У козацьку добу поступово девальвувалося поняття козак/козарлюга — відчайдушний рубака — захисник знедолених селян від зазіхань іноземних зайд та місцевих панів. Козаки залюбки піддавалися корупціонуванню (як зовнішньому з боку поляків та особливо московитів, так і «ріднесенький» внутрішній українській корупції).

І поступово гетьмани, отамани, полковники перетворилися на звичайних панів — поневолювачів селян-співвітчизників. Соціально-державницький авторитет яких вимірювався розмірами маєтків. Процес завершився десь у шевченківські часи середини XIX ст., про які Кобзар з жалем говорив у циклі своїх антицарських антипоміщицьких творів — «За шмат гнилої ковбаси...», «Раби, підніжки, грязь Москви, Варшавське сміття ваші пани Ясновельможнії гетьмани!»…

Якщо проводити паралелі з тими часами, то маємо визнати, що наразі побудовано зразкову козацьку державу. Є свій герб, гімн, мова, вишиванки та інші атрибути — чи не десяток контролюючих органів тиловиків-силовиків, десятки міністерств, багато десятків держагенцій, чи не півдесятка судів різного штибу, своя конституція та її тлумачники із КС.

З певною мірою умовності, але оці всі промислові олігархи та агробарони — власники агрохолдингів на 100-400 тис. га. землі в оренді та десятками тисяч га у власності (авжеж, привіт мораторію на землі селюків), а також армія чиновників на чолі з міністрами та генералами-мільйонерами — є першими козаками української держави!

Ох, як не вистачає українцям сьогодні особистості рівня Шевченка! Бодай просто особистостей обмаль. От дивишся — нібито й проукраїнський, нібито й патріот, але… обмежений якимись комунальними образами на сусіда, себто — політичного опонента, причому не на принципового супротивника — промосковського штибу, який може й в лоб зарядити, а в багатьох питаннях дотичного — з одного електорального поля.

Маємо залишити козакам козацьке — славетні походи/перемоги, вправність з шаблюкою, герц перед фронтом ворога (звідти, до речі рос. «гарцевать на коне») та інші звитяги. Та зробити висновки, що задля/при державотворенні мусимо дотримуватися загальновідомих принципів щодо якнайширших верств населення — свободи (в різноманітних проявах), рівності можливостей — стартових і не тільки, конкуренції (ідей, виробництва, талантів), справедливості, братерства — хоча б у тому, щоб не скривджувати тих, хто слабше/нижче за тебе фінансово, соціально та й фізично.

Маємо усвідомити, що неможливо побудувати державу на хибних принципах обману, корупції, нерівності тощо. У принципі, це зрозуміло, але ж яка сила-силенна корисних дурнів — ура-патріотів пристають на хибно соціально-збочену аргументацію типу «судді КС, скоріш за все — корупціонери, порушники ПРАВА українців на справедливість, юридичні невігласи, чиновницько-адміністративні беззаконники, творять свавілля, та взагалі якийсь мутний привіт з минулого «антинародного режиму» — але ж то наші, українські бєспрєдєльщікі!»

Мовляв, КС один із символів державності. Панове, неможливо побудувати державність на хибних принципах та руками/законами злодійкувато-мутнуватих суддів! І чимдалі затягувати з вичавленням суддівського гнійника, тим тяжче буде одужання.

Тричі брав участь у судових тяжбах — на жодному з десятка засідань не зміг вичавити з себе «ваша честь» по відношенню до суддів. Максимально шанобливо було пан/пані суддя, а зазвичай просто декламував необхідне без ніякого особистого звернення — із контексту розуміли, що до них звертаюсь. У знайомої племінник років біля тридцяти і працює помічником судді кілька років, ровесник Незалежності — так от, він вже «скислий огірок», вже «заточений» на хабаро-рєшалово, а не на право, закон та справедливість.

Тобто призначення в КС не суддів, а адвокатів, як пропонує президент, є чи не кращим виходом до так би мовити наробки чесних суддів у результаті суддівської та й загалом інших соціально-громадянських реформ. Так, вони теж носили хабарі суддям, скоріш за все — але ж не брали! Що є великою різницею з суддями, які по ту сторону хабаро-барикад.

Як років за 5-10 якась невелика країна сталої демократії впровадить у суддівську практику штучний інтелект — оце й буде новою суспільною революцією, АІ-революція на кшталт Промислової в Європі, чи антимонархічної Великої Французької чи теперішньої Інформаційної.

***

Варто дати раду термінології. Так, наприкінці розповіді, але ж як ми тут займаємося інноваціями, то й дамо читачам по ходу тексту самим домислювати, в якому контексті звучать поняття. Але, базово:

Селяни — ознака співгромадян за територіально-природними та виробничою особливостями.

Селюки — соціальний статус пригнічених співгромадян, в першу чергу власним психоемоційним та розумово-ментальним станом. Наприклад, такі, які обрали собі головою нещодавнього вбивцю, та які сподіваються, що він їм буде у Києві гроші вибивати, бо має зв’язки.

«Селюки» — так до всіх інших співгромадян відноситься переважна більшість тонкого прошарку української правлячої «еліти» (в лапках, бо не відповідає загальносвітовим критеріям елітарності — кращості).

Якщо раніше селюки були об’єктом поміщицько-царських інтересів, то зараз дедалі частіше правляча верхівка мусить прислухатися до волі народу.

При цьому є певні питання, де керівник (у нашому контексті — герой) має взяти ініціативу-лідерство на себе та за допомоги волі, відкритості та розумної аргументації переступити на початку шляху-реформи через побоювання та інерцію народу задля народного же блага (як примовляв мій батько — «ткнути личком в корито» (з їжею).

Справжній герой-державотворець має мати розум відрізнити перше від другого. Для цього йому в поміч життєвий досвід, радники-помічники, весь арсенал світової та вітчизняної науки, літератури та мистецтва. За гречку чи брехливі обіцянки героєм не стати. Але навчитися можна — аби було щире бажання.

Наприклад, щодо зняття мораторію на вільне розпорядження селянською земельною власністю — розпайованими колгоспними землями, проти виступали десь до 70% селюків — власників паїв! Щодо впровадження Безумовного конституційного доходу, за моїм опитуванням, десь 50-60% — ЗА. Проти — 20-30% (наприклад, у кого пенсія вище середньої або працює бюджетником та відчуває що йому переплачують — отже, побоюються, що їм зменшать виплати). Ще 20-30% констатують класично — «такого не може бути тому, бо не може бути ніколи».

А от щодо вільної економічної зони на Донеччині, яка на 100% є корупційною олігархо-орієнтованою схемою, або спільними з ордло інспекціями українських позицій, або федералізацією країни на умовах ордло — мудрий керівник має прислухатися до гласу активно-пасіонарного народу, який ПРОТИ.

***

Щодо сталості, стійкості, непорушності, святості державних інституцій. Це працює у відповідному суспільстві. Думаю, ніхто не буде сперечатися, що Україна тільки-но стала на шлях розвитку та декорупціоналізації, отже у нас має бути все навпаки — максимально швидка оборотність людей та ідей, поки йде намацування шляху.

Отже, ніякої довічності чи 9-річних суддівських строків, особливо якщо ці судді — «привіт з минулого». Багато говориться щодо необхідності «нових облич», які по старинці шукають серед кумів та знайомих. Справді підвищить ефективність пошуків 2-3-річні виборчі терміни для ВР та 3-4 річні для президента.

Толкові нові обличчя — вони ж справжні майбутні еліти, це як крихти золота серед кубометрів пустої породи. Відтак, запровадження БКД має ще одне прикладну ціль (перші 5 дивись в четвертій частині):

1. Пошук талантів державотворців — такий собі постійно діючий всеукраїнський конкурс (дотичний до п.п. 1-3).
2. Як зайшла мова про користь БКД, доповнимо перелік. От ми справедливо стогнемо щодо тиску РФ на нас за всіма напрямами — військовим, міжнародно-дипломатичним, мас-культурним і т.і. З часом БКД стане потужним фактором впливу на свідомість частини населення сусідніх країн — у них ресурси країни належать фсбшно-олігархічному клану чи родинно-міліцейському, а у нас — народу! Ну, хоча б частково. І кожен може впливати-контролювати та впроваджувати… Це буде нашою не військовою відповіддю — впливом на них.
3. Нарешті, фактор грошей. На жаль, в країні сила-силенна родин, для яких додаткові 80-100 грн/міс. на людину будуть мати велике значення.
4. Як відновлення на конституційному рівні позитивного загальнолюдського імперативу говорити те, що думати, і робити те, що проговорив (див. епіграф до першої частини циклу) можна паралельно ввести обов’язковість загального медичного страхування, задля приведення гарантій конституції до реалій життя, на що будуть автоматично відраховувати частину БКД відповідно до типу обраної медстраховки. Або на пенсійне накопичувальне страхування.

***

Зеленський має розуміти, що зробивши крок «А» (наприклад, поставивши за мету оновити КС) неможливо зупинитися та оставити соціум в недореформованому стані — 73% чекають реформ, деякі з них готові допомагати…, але кредит довіри може дуже швидко вичерпатися, аж до протидії недо-, чи зрадо-реформатору. Тим більше, якщо на паузі ліквідація старих шахрайсько-корупційних схем (типу, «зелтарифу», на які вже почали жалітися навіть олігархи) або розробляються нові схеми обкрадання країни типу торгівлі повітрям недороздержавленого Центренерго, або псевдо-концесії автошляхів, або…

А раптом хтось думає про варіант використати очищення КС від старих кадрів задля просування хибних рішень щодо ордло, федералізації і т.і… — загальноприйнятних варіантів для нього не буде, і подібні потуги пасіонарна частина народу припинить доволі швидко, все ж таки Україна не Білорусь і тим більше не ереф.