Про нас пишуть! Рятуємо тварин від рашистів

Від російської агресії потерпають не тільки люди, а й тварини. Зоозахисниця Зоя Шкурко в рамках волонтерського штабу «Петро і Мазепа» разом із товаришами взяла опіку над знедоленими чотирилапими з деокупованих територій. Про дивовижні історії порятунку тварин — у нашому матеріалі.

Зоя розповіла, що до початку широкомасштабного вторгнення рф ніяк не перетиналась із волонтерською діяльністю, проте завжди палко любила тварин.

– Коли почалася війна, я відкинула страх і зрозуміла, що не хочу ховатись. Саме тому я об’єдналася з нашими друзями, сусідами, і ми почали розвозити волонтерську допомогу. Спочатку це була Київська область, але згодом наша діяльність поширилась на прифронтові території. Наприклад, щойно став можливий в’їзд до Херсона, ми наступного ж дня поїхали туди з повною машиною хліба та корму для тварин. Допомагали притулкам і людям, які дбали про тварин, а потім почали підсобляти препаратами та кормами малозабезпеченим сім’ям із тваринами. Назвали проєкт «Чотирилапий Санта», адже думали, що він буде діяти на Різдвяні свята. Але він і досі діє, бо потреба нікуди не зникла.

Волонтери не тільки допомагають медичними препаратами і кормом, а й вивозять тварин у безпечні місця та шукають для них нових господарів.

– Ми не рахували, скільки тварин ми вивезли із зони бойових дій. У нас є для цього спеціальні клітки. За один раз в нашу машину поміщається приблизно 35 чотирилапих. Ми вивозили тварин, зокрема з Георгіївки і Мар’їнки, адже там багато людей позалишали разом із домівками і домашніх улюбленців, яких, крім місцевого зооволонтера Володі, який зранку на велосипеді розкидав їм корм, ніхто не годував. Тому те, що ми їх вивезли звідти, можна справді вважати порятунком. Нашим військовим ми хоч і залишаємо корм, але вони завжди підгодовують їх своїми харчами, тому ті тварини, які поруч із ними, не голодні.

Порятунку потребували не тільки звичні для нашої країни тварини. Зоя розповіла, як волонтери переправляли на човнах у Менський зоопарк Чернігівської області, який був в окупації, корм для екзотичних тварин і птахів, що їдять тільки океанську рибу.

«Я хочу, щоб люди були небайдужими»

Волонтерський штаб співпрацює з єдиним в Україні військовим ветеринарним шпиталем. А ще вони розповіли про випуск книжки з тактичної медицини для собак, розробку універсальної аптечки, яка рятувала б життя як кінологу, так і чотирилапому побратиму.

Аптечки розробляє чоловік Зої з дотриманням «натовських» стандартів, та уважно підходить до кожної деталі, щоб кінолог міг із заплющеними очима дістати потрібний медикамент.

– Наразі мій чоловік працює над розробкою спеціальних турнікетів для собак, які швидко зупиняли б кровотечу. Тварини, які воюють поруч із військовими, мають такі самі загрози: контузії, кульові поранення та відірвані лапи. І так само потребують оперативного втручання. Наприклад, у Херсонській області собак-міношукачів покусали гадюки, і довелося в найкоротші терміни знаходити протиотруту. Можливо, це буде універсальна аптечка, розрахована як на кінолога, так і на тварину.

Надалі Зоя планує випустити плакати із зображенням чотирилапих героїв-захисників, які відіграють, без перебільшення, важливу роль на цій війні.

– Війна принесла дуже багато горя. Я хочу, щоб кожна службова тварина, яка за станом здоров’я більше не може виконувати покладені на неї функції, знайшла родину.

Жорстокість заради жорстокості

Палку любов цієї жінки до чотирилапих підтверджує той факт, що у неї вдома 6 собак. Один із яких дивом урятований із Херсонської області, адже йому перебили хребет. Загалом під час війни у Зої з’явилося 2 нових улюбленці, серед них і Портос — цуценя з Херсонщини, у якого були рахітичні вади: лапи неправильно формувались через погане харчування.

Зоя також розповіла, що росіяни виявляли неабияку жорстокість до тварин.

– На Київщині окупанти зайшли до одного з будинків, де жила маленька такса. Вона почала гавкати на озброєних незнайомців. Ці нелюди прикладом перебили їй хребет. На щастя, собачку вдалося врятувати, але вона інвалід, і господарі її можуть лише виносити на руках. Для них це член родини, тому покинути її вони не можуть. Інші ж українці після повернення до свого будинку побачили жахливу картину: їхнім котам розчавили голови, наступивши на них ногами і прокрутивши, неначе гасять цигарки.

Рокі чекає…

Під час поїздок лінією фронту Зоя познайомилась із багатьма людьми, але після згадки про одного військового на її очах з’являються сльози…

– Ми їхали передавати речі та корм для тварин, і на одній із зупинок до нас у машину застрибнув собака — золотистий спанієль. Прогнати його у мене б ніколи рука не піднялась, тому ми з новим супутником поїхали на позиції до наших захисників. Один із військових — Павло — після того, як ми розповіли йому цю історію, пішов говорити по телефону. Виявляється, що він порадився зі своєю родиною, і вони вирішили забрати собаку до себе. Я досі продовжую спілкуватись із його дружиною, допомагаю з кормом, даю поради стосовно догляду, і нещодавно отримала від неї звістку, що Павло вважається зниклим безвісти… Але вони тримаються і вірять, що він повернеться додому. І я дійсно мрію, що зовсім скоро вони всі разом підуть на прогулянку з Рокі.

Фото з особистого архіву зоозахисниці.