Проїдання національного доходу. Чи припинимо?

2019 року я написав статтю під назвою «Країна проїдання». Основні тези були такі:

1. Ми, як бідніша країна Європи, маємо прискорено зростати, щоб надолужити відставання у доходах.
2. Головним фінансовим ресурсом для зростання є внутрішні заощадження, бо іноземні джерела інвестування були й будуть незначними, пару відсотків від загального обсягу.
3. Прискорений розвиток (7% на рік і більше) потребує внутрішніх заощаджень на рівні вище 27% від національного доходу протягом принаймні 20 років, але ми проїдаємо занадто велику частку національного доходу, заощадження в 2–3 рази менші за потрібні;
4. Нам потрібно міняти економічну політику, щоб припинити проїдання національного доходу та забезпечити фінансові ресурси для інвестицій (треба змінити структуру й обсяг заощаджень, створити фінансовий механізм спрямування заощаджень на інвестування).

Стаття була написана на підставі доступної на той момент міжнародної статистики станом на 2017 рік. Що змінилося відтоді?

За останнє десятиріччя (2010–2019) обсяг заощаджень у світі тримається приблизно на одному рівні — 26–27% від валового національного доходу (ВНД). Обсяг заощаджень для нашої групи країн (нижче від середнього рівня доходів за класифікацією Світового банку[1]) приблизно на такому ж рівні, трохи його перевищує. Тобто, щоб зростати швидше від середнього світового рівня, треба мати рівень заощаджень не просто більше ніж 27%, а значно вище, наприклад, у Китаї останні 20 років він тримається на рівні 40–50% до національного доходу, що є світовим рекордом.

Рівень заощаджень до валового національного доходу в Україні та подібних державах за останні роки наведений у таблиці:

У базі даних Світового банку, звідки взяті наведені цифри, ще нема даних за 2020 рік, але наш Держстат свідчить, що 2020-го валові заощадження до валового національного доходу залишилися на рівні 12%.

Немає підстав вважати, що показник заощаджень у нашій групі країн, з якими я порівнюю українські показники, суттєво зміниться. Припущення, що на його рівень впливає аномально високий показник Китаю, не правильне, бо Китай уже не входить до нашої групи, він уже став країною вище від середнього рівня доходів.

Тобто останні роки ми стабільно заощаджуємо вдвічі менше, ніж країни з доходами, подібними до нас.

Як бачимо, фінансова база для інвестицій прирікає Україну до того, що її відставання від середнього світового рівня буде зростати, а не скорочуватися. Наскільки ситуація безнадійна, ми можемо побачити, якщо подивимось на деякі країни нашої групи, які прагнуть проводити державну політику зростання, наприклад, на Індію, Шрі-Ланку, Індонезію.

В результаті недостатнього ресурсу для інвестицій у 2016–2019 роках українська економіка зростала на 2–3% за рік, тоді як в Індонезії — на 5% щороку, в Індії — на 4–8%, в Шрі-Ланці — на 3–4% щороку.

Якщо внутрішній фінансовий ресурс для інвестицій недостатній, можливо, допоможуть зовнішні ресурси? Ось як виглядали капітальні інвестиції в Україні останнє десятиріччя за даними Держстату (в мільярдах гривень).

Джерело: http://www.ukrstat.gov.ua/operativ/operativ2007/ibd/iokjf/iokjf_u10-13_bez.htm

Як бачимо, жодного разу іноземні інвестиції не перевищили 3% від загального обсягу. Держстат не розрізняє реальні іноземні інвестиції від інвестицій українського капіталу, раніше незаконно виведеного за кордон (псевдоіноземні інвестиції).

Обсяги такого виведення капіталу вимірюються мільярдами на рік, не гривень, а доларів, тобто на порядок більше за обсяги іноземних інвестицій в Україну. Тому, якщо в наведених у таблиці даних врахувати псевдоіноземні інвестиції, то реальні іноземні інвестиції зменшуються до рівня статистичної похибки.

А тим часом у ЗМІ досі 90% згадувань про інвесторів супроводжуються визначенням «іноземні», а в дійсності «іноземні інвестори» — це просто фантом, легендарне явище, майже таке ж реальне, як інопланетяни. Логічно було б взагалі словосполучення «іноземні інвестори» заборонити вживати в ЗМІ як зловмисний обман.

Усі, хто хоче говорити про фінансову реальність, а не міфологію, мають говорити про капітальні інвестиції з українських джерел. А джерело тут тільки одне — заощадження, а заощадження з 2017 року падали, хоча й 2017-го були вдвічі нижчими за потрібні для прискореного зростання.

Лохи та Зеленський: альтернатива демократії

Демократія чудова, але не під керуванням будь-кого. Що ж робити?

Вадим Новіков

10:00 24.12.2021

Зрозуміло, що, крім високого рівня заощаджень у 30–35% до ВНД, потрібні ще дві непрості речі:

1. Перетворення заощаджень на капітальні інвестиції, бо заощадження у вигляді готівки під матрацом зростання економіки не принесуть.
2. Спрямування інвестицій на зміну структури економіки з аграрно-сировинної на високотехнологічну.

Але ці теми потребують окремої розмови, да й розмова ця при рівні заощаджень у 12% від ВНД нічого не варта, бо цей рівень заощаджень приблизно відповідає щорічному рівню зношення основних фондів. Тобто такі інвестиційні ресурси дають змогу тільки компенсувати зношеність, ні про які структурні зміни тут не можна вести мову.

Зараз ще немає остаточних даних за 2021 рік, але ситуація на світових сировинних ринках сприятлива для України, як це було на початку 2000-х, що дає шанс збільшити рівень заощаджень та інвестицій. Нагадаю, що заощадження в Україні за останні 25 років тільки короткий період між 2001 та 2005 роками мали рівень вищий за 27% від ВНД, але використати цю ситуацію для реструктуризації економіки українські політики не змогли.

У третьому кварталі 2021 року валові заощадження становили 22% від ВНД. Уперше після 2008 року ми бачимо такий рівень. Це далеко від потрібних 30%, але й не жалюгідні 12%, як у попередні роки.

На жаль, у нас знову нема притомного уряду, який зміг би використати сприятливу ситуацію на світових ринках. Десь майже 10% валового національного доходу з України щороку незаконно виводиться за кордон. Якби уряд зупинив цей виток, ми мали б 2021 року інвестиційні ресурси на рівні понад 30% від ВНД. Це дало б підстави предметно говорити про прискорене зростання.