Перейти до основного вмісту

Quo vadis, Ucraine? Чому справа Шеремета нагадує кривосуддя Сенцова

А ми ще сміялись над сусідами...

За кадебістськими лекалами?

Справа про вбивство Павла Шеремета підозріло нагадує справу Олега Сенцова. Нагадує насамперед методикою виконання.

Що схоже?

Схоже, що перед «слідчими» було поставлено дві основні цілі:

  1. Продемонструвати поступ у розслідуванні якоїсь резонансної справи порошенківського періоду. Таким чином вони можуть публічно «втерти носа попередникам» та формально задовольнити очікування виборців щодо «справедливих посадок». До речі, це необов’язково мала бути саме справа Шеремета — Катя Гандзюк, яку згадував у своїх відосиках президентик, так само стала б у нагоді, хоч би як цинічно це звучало. Можливо, ще стане.
  2. Показати «міцного владного кулака» волонтерам, ветеранам та громадським активістам умовно «антизеленського» спрямування. Нагадаю, що така діяльність була запущена відносно давно: наїзд на «Pizza Veterano», затримання «Пуми», обшуки у Марусі Звіробій — усе це вже не новини. Гучне показове судилище є логічним продовженням цього ланцюга.

Ці дві цілі були поєднані у традиційний спосіб: беруться якісь більш-менш помітні (але не найвідоміші) волонтери і якась задавнена скандальна політична справа — і шиється білими нитками. Методички ФСБ/КГБ передбачають видачу потрібного результату в потрібний момент незалежно від обставин справи.

Читайте також:

Принципова різниця між «розслідуванням» по Шеремету та арештом Сенцова лише одна: в даному випадку це дії не ФСБ/КГБ, а наших місцевих імітаторів-наслідувачів цього «всемогутнього» в їхніх очах силового органу.

Може, так будується диктатура? Теоретично цей процес дійсно вписується у відому, неодноразово випробувану історією схему авторитарного режиму:

  • демонстрація міцності силових структур під особистим головуванням лідера держави — не дарма ж Зеленський об’явився на засіданні «суду», незважаючи на те, що вже обпікався на аналогічному грубому порушенні законодавства
  • відверте підтирання законами та судовими нормами, не кажучи вже про поняття моралі та уявлення про справедливість, без намагання «прикритися» хоч більш-менш правдоподібними мотивами («а нахіба прикриватися — закон все одно наш, ми тут влада!»)
  • боротьба з політичними опонентами і просто неслухняними інакодумцями, що провадиться за принципом «для праведної мети усі засоби добрі».

Але такі ознаки зазвичай характерні для достатньо міцних усталених диктатур. Для того щоб дозволити собі таку політичну поведінку, потрібно мати реальні ресурси для забезпечення своєї влади. А в розпорядженні Зеленського (який і сам на диктатора схожий хіба у рожево-кокаїнових снах) є лише натовп заворожених диванних хом’ячків, які захоплено аплодуватимуть його діям лише до отримання перших рахунків за опалення.

У виконанні чинної влади усі ці «репресії» радше схожі або на шоу марнославства, або на відверте провокування патріотично налаштованих сил. У першому випадку мусимо припустити, що уся ця влада складається з круглих ідіотів, якими керує пара-трійка прудких циніків. У другому — змушені таки повернутися до «методичок ФСБ» та великих вух Кремля, що стирчать звідусіль.

Навіщо це Кремлю?

Звісно, ми живемо в Україні, а не в голові Путіна ©, та все ж дозволю собі припустити, на що ця людина може розраховувати.

Вже багато разів не одним аналітиком було сказано, що російський президент зацікавлений у дестабілізації України, доведенні її до стану хаосу, повної неспроможності центральних органів влади, і аж до громадянської війни. Це, скоріше за все, лише один із можливих варіантів, але ознаки його реалізації вкотре пожвавилися після зустрічі чотирьох лідерів у Парижі.

Існує припущення, що російська сторона уже мала заготовлений договір, який хотіла запропонувати Володимирові Зеленському на підпис, але він відмовився змінювати status quo. І після такої відмови (можливість якої Путін, звісно, також врахував) був задіяний «план Б» — активізація внутрішньої дестабілізації.

Гадаю, ідеальний план російського диктатора може включати підготовку цілої низки потенційних місцевих диктаторів для України. Когось він буде прямо підгодовувати й тішити обіцянками ексклюзивної підтримки, в інших буде підігрівати їхні власні амбіції за допомогою провокацій, потім буде нацьковувати перших на других, щоб викликати гнів третіх — щирих патріотів, які будуть по-чесному впевнені, що єдиним дієвим виходом із ситуації є побудова незалежної від Кремля національної диктатури (український народ завжди любив порядок).

Незалежна від Кремля українська диктатура, скоріше за все, не матиме достатньо сил для протистояння російським агентам та й просто для утримання влади (про підтримку західних демократичних держав тут, очевидно, не йдеться — її якнайшвидше припинення є одним із першочергових завдань для Путіна, про що уже давно свідчать його дії на міжнародній арені). А тривкість контрольованої (чи підтримуваної) Кремлем української диктатури прямо залежатиме від волі Путіна, чи радше від його можливостей.

Навіщо це виконавцям?

Серед задіяних у судилищі у справі Шеремета, як і інших провокативних діях, можуть бути люди з різноманітними характерами, цілями та мотивами. Усі ці фактори прорахувати ще складніше, ніж залізти в голову Володимира Володимировича, але спробувати все ж можна.

Припускаю, що серед усіх цих політичних та судових діячів є:

  • амбітні марнославці, які реально вірять у власну могутність (ідіоти, яких тягне похизуватися мускулами)
  • не менш амбітні циніки, які свідомо беруть участь у дуже ризикованих та небезпечних схемах, розраховуючи на великі дивіденди (ідіоти, які вірять Кремлю чи комусь із його агентів)
  • звичайні шпигуни-кроти (не кажіть, що в українських державних структурах їх немає)
  • робітники, які просто виконують накази, бо це їхня робота (більша частина нижньої ланки).

З точки зору українського суспільства усі ці люди — щурі, яких треба позбавитися чи бодай нейтралізувати їхні дії задля збереження національної держави (якщо у нас і досі існують незалежні державні інституції, що після приходу до влади зеленської команди стає дедалі сумнівнішим).

З точки зору путінської Росії усі вони можуть бути інструментами дестабілізації України. А найгірше те, що такими самими інструментами рівною мірою ризикують стати і їхні опоненти.

Що робити, коли ти замкнений у трюмі повсюдно прогризеного корабля, за штурвал якого б'ються щурі й ворони?..

Рубрика "Гринлайт" наполняется материалами внештатных авторов. Редакция может не разделять мнение автора.
''отсканируй
и помоги редакции

Become a Patron!

Загрузка...