Російське шпигунство: Наскільки реальною є загроза?

Москва не приховує, що сприймає США та ЄС як головного, смертельного і непримиренного ворога, зосередження світового зла, творця міжнародного тероризму і пряму загрозу самому існуванню Росії. Відповідно, своє завдання російська влада вбачає в тому, щоб максимально послабити США та Європу, підірвати західну демократію, зруйнувати наявні інституції лише з однією метою — зробити ці країни так чи інакше залежними від Кремля і нездатними протистояти російській агресії по всьому світу.

Ці моторошні абревіатури

ФСБ (розвідка на федеральному рівні), ГРУ (військова розвідка) і СВР (розвідка за межами країни) — радянська звичка позначати свої спецслужби трилітерною абревіатурою пережила СРСР і міцно укорінилася й на території сучасної Росії.

Із часів КДБ жодна трилітерна абревіатура не викликала на Заході стільки стурбованості, як ГРУ. У світових ЗМІ ГРУ стало наймоднішою «жахалкою» для обивателя. Насправді такого органу зовнішньої розвідки МО РФ, як ГРУ, нині не існує — його реформували і кілька років тому перейменували на Головне управління Генерального штабу ЗС РФ. Однак найменування ГРУ, яке вже стало мемом у західній журналістиці, так прижилося, що й ми використаємо саме його.

Останнім часом у західних мас-медіа знову замаячила тема російського шпигунства у США та Європі. Характерно, що більшість публікацій пов'язані саме з провалами ГРУ.

Уряд ФРН звинувачує хакерів із ГРУ у кібератаці на комп'ютери Бундестагу та інших відомств.

Дванадцять офіцерів ГРУ — у списку, складеному комісією Мюллера: 2016 року вони нібито зламали електронну пошту кандидата у президенти США Гілларі Клінтон. Мін'юст США висуває звинувачення проти семи російських агентів, які здійснювали шпигунську діяльність в Антидопінговому агентстві США.

Нідерланди вислали чотирьох імовірних співробітників російських спецслужб, метою яких нібито була ОЗХЗ у Гаазі. Ну і провальний замах на Скрипалів...

До активу ГРУ можна віднести лише успішно здійснену чотири роки тому анексію Криму.

Що ж криється за провалами російських шпигунів? Чи можуть невдалі спецоперації останніх місяців свідчити про те, що російській військовій розвідці просто не вистачає професіоналів? На думку політолога Олександра Баунова, головного редактора сайту «Карнегі.ру», ГРУ залишається організацією, до якої слід ставитися серйозно, проте вона перестала бути елітою — в тому її вигляді, в якому існувала за радянських часів. Чи так це, розглянемо нижче.

Проте водночас, очевидно, провали ГРУ не надто шкодять іміджу Путіна всередині країни. Кожне викриття і звинувачення з боку Заходу лише робить достовірнішим міф про те, що Росія оточена ворогами на кшталт обложеної фортеці. І проти цих ворогів усім росіянам треба згуртуватися — такий наратив Кремля для внутрішнього споживання. Саме тому Путін зовні спокійно реагує на викриття своїх спецслужб.

Та й на Заході далеко не всі вважають роботу російських спецслужб проти США та Європи невдалою. За словами колишніх російських й американських розвідників, багато з нещодавніх «провалів» Росії у сфері розвідки насправді такими не були. Так, ветеран ЦРУ Ден Хоффман, який певний час служив резидентом у Москві, вважає, що серед нинішніх російських операцій було багато таких, де викриття було частиною стратегії. Зокрема, організована спецслужбами РФ у червні 2016 року зустріч між Дональдом Трампом-молодшим, зятем Трампа Джаредом Кушнером і головою виборчого штабу Полом Манафортом спочатку замислювалася так, щоб її виявили, аби краще досягти подвійної мети президента Путіна — «спричинити ще більшу плутанину в американському уряді» і продемонструвати міць Росії на світовій арені. Також Хоффман вважає замах на Скрипаля та його доньку успішною спецоперацією росіян, заздалегідь спланованою так, щоб «російський слід» виявили. Таким чином Путін хотів підвищити явку на президентських виборах у Росії. І домігся цього...

Операція в Австрії хоч і дала можливість розкрити російського шпигуна, але те, що цей агент із 1988 року успішно постачав Росії секретну інформацію, свідчить про найвищий професіоналізм і дуже якісну роботу російської розвідки. Їй удалося убезпечити його від викриття і зберегти з ним контакт, навіть коли СРСР розпався і всі держінституції розвалювалися.

Ба більше, демонстративні «викриття» агресивних дій ГРУ за кордоном допомагають приховати важливішу таємну роботу ГРУ, СВР і ФСБ.

Боротьба російських спецслужб за прихильність Путіна

Перше правило російського секретного світу — відданість Путіну. Відтоді як було зруйновано універсальну радянську службу КДБ, у Росії є багато інших: Служба внутрішньої безпеки (ФСБ), зовнішня розвідка (СЗР), військова розвідка (ГРУ), держохорона (ФСО), Антитерористичний комітет. Їх сплетіння схоже на багатоголову гідру грецької міфології, причому кожна голова робить усе, що хоче, і витрачає чимало енергії на те, щоб відкусити іншу.

Не секрет, що російські спецслужби мають одну особливість — вони ніколи не «дружили» між собою, а іноді їх суперництво за близькість до Путіна набувало зовсім чудернацьких форм. Про давнє суперництво між двома російськими спецслужбами ГРУ і ФСБ відомо багатьом. ГРУ завжди конкурувало з ФСБ — за проекти, бюджет і вплив на керівництво. І зараз ФСБ із превеликим задоволенням спостерігає, як співробітники ГРУ отримують прочухана за Солсбері та очікують перестановок у розвідувальних колах.

Та це не просто міжусобна ворожнеча між спецслужбами-суперниками. Їх поєднує перше правило російського секретного світу — відданість Путіну. І штучне підтримання суперництва між ними дає Путіну змогу тримати спецслужби в тонусі й контролювати кожен їх крок.

Немає сумнівів, що нині в путінській Росії лідерство у спецслужбах належить ФСБ. Керівний склад ФСБ на сьогодні становлять так звані «кадебешники» — вихідці з провінційних управлінь КДБ у Ленінграді, Ленінградській області, ті, кого особисто знав Путін або з ким він стикався по роботі в Петербурзі. Єдиний досвід оперативної діяльності Путіна та його товаришів припав на 1990-ті роки, коли розвідка і контррозвідка нікого не цікавили, а на порядку денному був кримінальний переділ сфер впливу над ресурсами. І немає нічого дивного, що часи бандитського Петербурга залишили в оперативному почерку Путіна більше кримінальних відтінків, ніж власне контррозвідувальних і розвідувальних.

Усе це не могло не накласти величезного відбитку на всі російські спецслужби, передусім на наступника КДБ — Федеральну службу безпеки. Саме ФСБ контролює у країні більшість громадських організацій, ЗМІ, весь великий бізнес, організації співвітчизників за кордоном, багато культурних програм, фондів тощо. Це не класична організація в царині розвідки або контррозвідки — це корпорація, яка робить гроші за допомогою засобів і методів російської організованої злочинності. Це люди, які через свою агентуру займаються рекетом, рейдерством, організацією проституції, нелегально торгують зброєю...

На тлі любові Путіна до ФСБ, ГРУ спочатку втратило колишній вплив. Особливо вдарила по військовій розвідці військова реформа 2008 року. Тодішній міністр оборони Анатолій Сердюков забрав у ГРУ спершу те, що відрізняло його від інших спецслужб — загони спецназу. Як додаткове приниження ГРУ позбавили і його символів: назву скоротили до ГУ, а кажана на емблемі, яку деякі ветерани служби набивали собі як татуювання, замінили на гвоздику.

Щоправда, після 2012 року, напередодні українських подій на Майдані, Донбасі та в Криму служба зазнала небаченого зльоту, який пов'язують із призначенням на посаду міністра оборони Сергія Шойгу, одного з наймогутніших і марнославних людей при Путіні. Шойгу повернув ГРУ загони спецназу і дав йому можливість проявити себе під час української кризи. Саме війська ГРУ в уніформі без розпізнавальних знаків супроводжували в 2014 році анексію Криму та воювали в Донбасі проти української армії. Захоплення Криму ґрунтувалося на планах, розроблених Головним оперативним управлінням Генштабу, який багато в чому покладався на розвіддані ГРУ. ГРУ докладно вивчило регіон, стежило за розквартированими там українськими військами і прослуховувало їхні лінії зв'язку, організувало прикриття для «зелених чоловічків», які стрімко вирушили, щоб захопити стратегічні пункти півострова. Багато з цих бійців були чинними або колишніми спецназівцями ГРУ.

Саме після Криму в Путіна склалося переконання, що єдиний аргумент, який Росія може пред'явити на міжнародному рівні — це таємні силові операції, і саме ГРУ стане інструментом, за допомогою якого їх здійснюватимуть.

Із кінця 2014 року ГРУ почало відігравати важливу роль у кіберопераціях і відточило свої навички у Сирії та на сході України, ставши, по суті, улюбленим бійцівським псом Путіна, який більше не зацікавлений у грі за правилами. А з 2016 року ГРУ перетворилося на реальний інструмент політики Кремля і почало діяти. Злам комп'ютерів американських демократів і штабу передвиборчої кампанії Клінтон, спроба перевороту, запланованого проросійськими силами в Чорногорії, хакерські атаки на комп'ютери спортивних функціонерів у Ріо-де-Жанейро і Лозанні, спрямовані на те, щоб обмежити наслідки російського допінгового скандалу на Олімпійських іграх 2014 року...

І можна констатувати, що на сьогодні ГРУ впевнено набирає очки в конкурентній боротьбі з ФСБ, і головна причина цього — успішно проведена операція з анексії українського півострова Крим.

Справа Скрипалів — провал чи демонстрація сили?

Після звинувачень кадрових розвідників ГРУ в спецоперації в Солсбері залишається запитання: що це було? Чи була спроба вбити Скрипаля та його доньку халтурною роботою або ж чимось іншим?

Після підкреслено комедійного інтерв'ю на російському ТБ Петрова і Боширова, демонстрації з камер відеоспостереження їхніх поневірянь вулицями Солсбері, виникає враження, що силами західних і російських ЗМІ створюється картинка, ніби російське ГРУ — це якась купка тюхтіїв і дилетантів, схильних до нетрадиційних стосунків. Одним словом, ГРУ не становить загрози західним цінностям: усе, за що не візьмуться ці бракороби, легко викривають західні спецслужби. Проте, можливо, Путін і домагається такого ефекту?

Те, що колишній російський шпигун і його донька вижили, вважають доказом того, що завдання було провалено. Але в основі такого твердження лежить упевненість, що фахівці військової розвідки МО РФ від початку готували саме вбивство Скрипалів.

І мало кого збентежив той факт, що від смертоносного «Новачка» Скрипалі не лише не загинули, а й упевнено одужують. І загалом вибір як засобу вбивства саме бойової отруйної речовини, яка потребує особливого поводження і в разі його недотримання загрожує ураженням насамперед отруювачам, а також легко ідентифікується саме як «Новачок». І нікого не здивувало те, що вбивці чітко знали ретельно приховуване місце перебування Скрипалів, легко проникли до дверей будинку, змастили ручку отрутою і також безперешкодно повернулися на батьківщину.

Західні ЗМІ вже сформували в суспільній свідомості думку, що Скрипалі вижили виключно через дилетантство Петрова і Боширова.

Та, можливо, справжня мета спецоперації ГРУ була не вбити Скрипалів, а продемонструвати можливості російської спецслужби і довести, що Росія може безкарно завдати удару на території Великої Британії, під самісіньким носом у британських спецслужб?

Цю версію підтверджує й те, як недбало Петров і Боширов позбулися флакона з отрутою, що призвело до смерті Дон Стерджес і зараження Чарлі Роулі.

Нелогічність нападу на Скрипалів дає можливість висунути й інший сценарій цього злочину: замах на вбивство міг стати результатом суперництва між різними службами безпеки — ФСБ і ГРУ. ФСБ хоча й покликана займатися безпекою всередині країни, чимдалі активніше «працює» за кордоном, де часто діє по-дилетантськи, але агресивно. Адже важко повірити в те, що російський президент замовив подібний напад на британській землі напередодні Чемпіонату світу. Скрипаль, без сумніву, потрапляє під путінське визначення «зрадників», але замах на людину, яка пройшла через процедуру офіційного обміну, підриває всю логіку цього протоколу, встановленого за часів «холодної війни», і ставить під сумнів подібні переговори про обмін у майбутньому. За негласним правилом спецслужб, агентів, яких викрили у шпигунстві і відпустили на підставі домовленості між відповідними державами, залишають у спокої. Тим паче, що дні, коли Скрипаль був полковником російської військової розвідки ГРУ і цінним інформатором MI-6, залишилися далеко позаду. Але якщо припустити, що замах на вбивство був справою російського загону ліквідаторів ФСБ, що діяв за власною ініціативою, то все стає на свої місця. Цей напад також міг бути помстою офіцерів ГРУ, чия кар'єра була зруйнована внаслідок зради Скрипаля ще у 1990-х роках (за деякими даними, він розкрив до 300 агентів і офіцерів). І це свідчення того, що контроль Путіна над його розвідслужбами дає «збій».

Німеччина в кільці російських спецслужб

Німеччина для Росії — одна з найважливіших цілей для проведення розвідувальних операцій у Європі, навіть через 18 років після падіння Берлінської стіни. Жодна іноземна розвідка не розгортала на території ФРН такої бурхливої діяльності, як російська. Владу РФ під керівництвом колишнього співробітника спецслужб Володимира Путіна цікавить передусім внутрішня політична кухня Німеччини, відомості про різні економічні стратегії, наприклад, про стан єдиної європейської енергетичної політики.

Співробітники німецького Відомства з охорони Конституції мають інформацію про те, що російські шпигуни взяли на мушку членів Бундестагу і посилено вербують молодих членів партій або навколопартійних фондів, а також науковців. Їхня мета — отримувати актуальну інсайдерську інформацію, а також вербувати агентів із привабливою професійною перспективою. На це Путін кинув сили трьох відомств: ФСБ, ГРУ і СЗР. Інтернет і телефонні мережі Німеччини детально контролює ФСБ. Будь-який німець, який часто приїжджає до Росії у справах або з особистих питань, мусить побоюватися, що ФСБ візьме його на мушку.

При посольстві та консульствах РФ у Німеччині перебувають так звані легальні резидентури. При цьому спецслужби не скупі на кошти. Є всі підстави вважати, що велика кількість російських дипломатів і журналістів, які працюють у Німеччині, отримують платню і від спецслужб РФ. Завдяки дипломатичному імунітету кримінальне переслідування їхніх співробітників неможливе. У Німеччині особам, які потрапили на приціл, спочатку без будь-якої причини влаштовують зустріч зі співробітником спецслужб. У доброзичливій атмосфері російські агенти, багато з яких розмовляють німецькою, намагаються заручитися підтримкою свого співрозмовника. Поступово вони переходять від милих бесід до конспіративної роботи...

Висновки

У кожної розвідслужби є два способи довести своєму уряду, що вона чогось варта: бути справді корисною або викликати страх і неприязнь у опонентів. Однак коли російські спецслужби роблять і те, й інше, їхня цінність стає безсумнівною. З початку української кризи у Кремля не залишилося сумнівів щодо важливості впливу спецслужб на ситуацію у світі. Спецоперації ГРУ, СЗР, ФСБ у Сирії, Україні, Великій Британії, Німеччини, Франції, Іспанії не лише показали, яким чином Кремль може використовувати спецслужби як важливий інструмент зовнішньої політики, розірвавши Європу на частини за допомогою агентури та великої кількості зброї та спецзасобів. Вони також продемонстрували всьому світові, як Росія розраховує вести свої майбутні війни: за допомогою суміші з тотального шпигунства, точкових політичних убивств, шантажу та підкупу впливових західних політиків.