Перейти до основного вмісту

Русскій воєнний корабль крізь віки

Двома мовами. Клац – і ви на сайті!

Сьогодні ми б хотіли поговорити про вугілля як історію та військову кмітливість. Смєкалочка, але не в жартівливому сенсі.

Все ж історія України – це список інструкцій, як найбільш ефективно вдарити по Росії. І тепер ми вже не безликий експонат у музеї (під склом), а безпосередні автори нового шедевру.

Наприклад, згадайте Кримську війну. Ту, що з 1853 по 1856 рік тривала, а не майбутню. Що ж тоді відбулось?

Із задоволенням та дуже люб’язно нагадаємо: тоді британські адмірали наважились на неймовірно нахабну операцію. Уважно вивчили слабкі сторони суперника. І вдарили по цих точках саме тим, що мало би посилити їх.

Бо в той час енергоносії мали анітрохи не менше значення. Русскій воєнний корабль вимагав вугілля. Та побільше, та пожирнішого.

Ось британці й підлаштувались. Випустили цілу партію трошки вибухового вугілля, яке містило гарматне ядро, старе й добре: просто поверх основної страви щедро накидали вугільного пилу.

Майже сотню таких вантажів було розіслано по російських портах. Як так трапилось? Щира подяка корупції, що стала синонімом слова «Росія».

Достеменно невідомо, скільки саме портів слухняно з’їли посилку із сюрпризом.

Та є інформація, що там відвантажували паливо для фрегатів російського флоту. Та й немає чомусь жодних даних про перешкоджання диверсії.

Зате є згадка мінімум про один випадок, коли на ворожому кораблі здетонувало вугілля. Уявляєте, жах який: його в топку парового двигуна закинули, а воно чомусь вибухнуло. Мабуть, покурив хтось невдало.

Навіть якщо жертва була лише одна, операція могла вважатись вдалою. Все ж у Лондоні вміють жартувати.

Як ви пам’ятаєте, в результаті Росія програла. Не через вугілля з вибуховою калорійністю – це не діагноз, а лише симптом. Однією з основних хвороб імперії виявилась економічна відсталість. Це й доконало колоса.

Втім, від своїх ідей слід заздалегідь відсторонитись, аби не стався friendly fire. Приблизно за півстоліття хорошу ідею запустить Черчілль.

Він візьметься завзято переводити британський флот із вугілля на нафтопродукти. Нова епоха, про яку ми ліпше окремий текст зробимо з часом.

''

''

Зараз хочеться лише показати вам, що наша історія дійсно сповнена підказок.

І росіяни знову відстають у всіх значеннях. Ми топимо їхні кораблі завдяки древнім системам ПВО на борту, відволікаючи вогонь безпілотником. Самі при цьому навіть флоту не маємо. Але б’ємо. Просто потрібна винахідливість, і її у ворога чомусь не буває апріорі. Отже, у ЗСУ повний карт-бланш на креатив.

Тепер ми в певному сенсі британці: вбивчі у своїх ідеях та неймовірно дотепні.

Наскільки стрімко у росіян знижується популяція генералів та іншої військової еліти, наприклад. Активно, чи не так? Дуже активно, і справа не у вірусі. Зараз ви подумаєте, що ж це нагадує – бо у Кримській війні була схожа сюжетна лінія.

1855 року серед російських топ-офіцерів пішла дивна пошесть. За неймовірно короткі строки імперія примудрилась залишитись без адмірала Істоміна (7 березня), дуже важливого інженера оборонних споруд Тотлебена (8 червня поранили, помер усе ж пізніше).

28 червня абсолютно заслужену кулю здобув адмірал Нахімов. Його перемогами росіяни пишались, а ось переможця не вберегли. Як завжди.

Знаєте, фрегат – це дійсно важливо. Та анітрохи не менш важливий адмірал, який на ньому здобуває перемогу за перемогою. Тоді росіяни отримали удар по обох «цінностях» та жодних висновків не зробили. Їхні кораблі тонуть. Їхні офіцери помирають зовсім не у генеральних битвах, і точно не в ліжечку в себе вдома.

Все те, що варто берегти на війні – вони не бережуть. Висновки очевидні.

Враг так упорно рисовал нас в роли failed state, что сам принялся позировать.

Воює Росія прямо як тоді. Техніку та особовий склад втрачає у схожому темпі. Ба більше, її економіка настільки ж похмура. Змінились лише статті витрат та експорту. Однак загалом колос так само віддає перевагу глиняним ногам.

Отже, економічний тиск пора довести до точки, коли глина трісне. Підказок вистачає – та повірте, після нашої перемоги їх вивчатимуть у всьому світі.

Але для початку хтось повинен дати привід для вивчень. Ти як там, русскій воєнний корабль? Із тобою ще не закінчили. Заодно передавай привіт своїм офіцерам, скоро вони поїдуть додому – та своїх дружин уже ніколи не поцілують.

Бо наша історія – і є одна суцільна підказка. А її ми вчили добре.

У самурая нет цели, есть только путь. Мы боремся за объективную информацию.
Поддержите? Кнопки под статьей.