Перейти до основного вмісту

Синьо-жовтий прапор над Чорним морем. Український флот у революційну добу 1917-1919 рр. Частина 1

Історія не дасть себе забути

Російська анексія Криму поставила під загрозу не лише територіальну цілісність України на суходолі, а й кинула виклик нашій державі як морській. Втрата головної бази Чорноморського флоту в Севастополі, значної кількості кораблів й екіпажів включила до порядку денного питання, чи здатна Україна контролювати свої територіальні води. Але ця проблема виникає не вперше — під час Революції 1917-1921 рр. Київ уже стикався з тими самими викликами: втратою портів і матросів. До дати 12 липня 1917 року — дня підняття першого українського прапору над кораблем Чорноморського флоту — приурочений цей нарис.

Українізація

На початку революції в березні 1917 року Чорноморський флот приблизно на три чверті складався з українців приморських губерній, тому питання його українізації в довгу шухляду не відкладалося. Уже 11 квітня (тут і далі — за старим стилем) 5 тисяч матросів та мешканців Севастополя урочисто обрали Головну раду Української Чорноморської громади на чолі з професором В’ячеславом Лащенком. Того ж місяця на крейсері «Пам’ять Меркурія», а потім і на решті кораблів виникли українські гуртки, що об’єднали 7 тисяч матросів — 10% усього складу флоту. Громада «сіяла свідомість серед несвідомих» українців на березі, гуртки мали перебрати у свої руки всі можливі відповідальні пости на кораблях. Містом проходили численні масові маніфестації. Дещо менш активним був український рух в Одесі — там на початку квітня утворилася Українська Військово-морська рада Одеської округи на чолі з Василем Пилишенком.

5 травня у Києві відбувся перший Всеукраїнський військовий з’їзд, який вирішив надсилати поповнення на кораблі в Україні винятково з українців і висунув вимогу зробити Чорноморський флот частиною збройних сил майбутньої української автономії. Для відання всіма питаннями було створено Генеральний військовий комітет на чолі з Симоном Петлюрою, а при ньому — Українську морську раду, очолену Степаном Письменним. 12 липня вперше в новітній історії український прапор підняв міноносець «Завидний».

Генерал-хорунжий Вадим Богомолець, член Ради Севастопольської української чорноморської громади згадував:

«Завидний» був скомплетований більшістю зі свідомих українців, а Головою українського гуртка на міноносці був надзвичайно енергійний та інтелігентний матрос Прокопович, який і підготував цю подію. Одного дня прибули схвильовані, зі щасливим виразом облич, українські делегати з «Завидного» і зголосили, що міноносець підніс український прапор. Якийсь надзвичайно радісний, святочний настрій охопив наших членів Ради. Всі зрозуміли, що це момент історичний. Рада запропонувала капітанові (пізніш підполковникові) корабельному інжинерові Миколі Корнеліевичу Некліевичу і мені негайно від’їхати на «Завидний» і привітати команду в імені Чорноморської Ради. Ми зараз-же разом з делегатами поїхали на міноносець і там під мягко хвилюючими від морського вітру голубо-золотими складками нашого прапору я виголосив палку промову, підкреслюючи велике значіння цього моменту в історії Чорноморської Фльоти. Піднесення українського прапору на еск. міноносці «3авидний» викликало міцний відгук і наробило шуму в цілій Чорноморській Фльоті, як серед командних — старшинських кіл, так і серед матросів росіян — особливо есерів. Наша ж присутність на міноносці викликала незадоволення серед значної частини старшин Чорноморської Фльоти, а деякі зі старшин назвали нас навіть зрадниками. Але доля цих старшин була сумна, бо їм довелось у недовгім часі опинитися під піднесеними червоно-большевицькими прапорами і їх як не забили то примусили втікати на вигнання».

''

 

Українському рухові чинили шалений спротив більшовики — аж до організації нападів на гуртки — та центральна російська влада. Втім, уже 12 листопада синьо-жовтий стяг піднісся над «Пам’яттю Меркурія» (цього дня весь флот стояв під українськими прапорами), а 24 листопада цей крейсер очолив українець Вадим Дяченко — щойно проголошена Українська Народна Республіка (УНР) отримала перший військовий корабель.

18 листопада був утворений Морський курінь із 600 бійців, що рушив з Севастополя до Києва на захист УНР (але це послабило флот перед більшовицькою агітацією), пізніше підрозділ морської піхоти постав в Одесі.

Флот Республіки

22 грудня 1917 року Генеральним Секретарем по морських справах було призначено громадського діяча Дмитра Антоновича, до його секретаріату увійшли троє морських офіцерів: Володимир Савченко-Більський, Вадим Богомолець та Михайло Білинський.

Під керівництво Секретаріату мали перейти українізовані кораблі Чорноморського флоту та Дунайської флотилії, а також торговельні судна. 23 грудня український прапор знову замайорів над дредноутом «Воля», але на знак протесту його покинула російська половина екіпажу. Не маючи потужного впливу на Севастополь, Антонович наступного дня наказав перебазувати українізовані кораблі до Одеси. Наказ виконали броненосці «Ростислав» та «Синоп», крейсер «Пам’ять Меркурія», міноносці «Зоркий», «Завидний», посильне судно «Алмаз», 2 мінні загороджувачі, 2 тральщики, 5 військових транспортів та деякі інші судна, але тверді проукраїнські настрої були лише в небагатьох командах. На інших кораблях українізацію було згорнуто через спротив більшовиків.

29 грудня (11 січня 1918 р. за новим стилем) був ухвалений Тимчасовий закон про флот УНР, згідно з яким Київ перебирав на себе обов’язок управляти та забезпечувати всі колишні імперські кораблі на Чорному морі.

Втрата і повернення

Однак на зламі 1917 і 1918 рр. українська влада поширювалася на Чорноморський флот лише номінально — фактично ситуацію контролювали ліві есери та більшовики. 15 грудня були заарештовані й розстріляні перші офіцери в Севастополі, а наступного дня в місті постав Військово-революційний комітет, що претендував на керування флотом. Із 2 по 16 січня 1918 року матроси і червоногвардійці захопили усі кримські міста, розбивши національно-демократичні сили. У сутичках 13-18 січня ліві радикали вибили українські війська з Одеси.

В обох випадках ключову роль відіграли кораблі зі збільшовиченими екіпажами: вони обстрілювали міста, висаджували десанти і погрозами змусили українські судна дотримуватися нейтралітету. Саме на бортах червоних кораблів у січні в Євпаторії з Ялтою та у лютому в Одесі відбувалися найжахливіші випадки катувань та убивств офіцерів, дворян та інтелігенції. Українська влада, вибита більшовиками з Києва, була неспроможна врятувати ситуацію.

Перелам відбувся із проголошенням незалежності УНР 9(22) січня, підписанням 27 січня (9 лютого) Брестського миру із Центральними державами та проханням до них про військову допомогу 30 січня (12 лютого). Україна першою вийшла з Першої світової війни, до того ж перетворивши вчорашніх ворогів на союзників.

Вже 18 лютого (тут і далі – за новим стилем) спільний австро-німецько-український наступ зупинив більшовицьке просування. І минув лише тиждень, як 27 лютого Центральна Рада вже почала виробляти умови миру радянською Росією, вимагаючи частину Кубані, причому «Крим остається під впливом України», а «весь флот на Чорному морі належить (також і торговельний) тільки Україні».

3 березня Москва була змушена укласти власний Брестський мир, за яким зобов’язувалася визнати УНР і затримати свої кораблі у портах до кінця війни. Однак виконувати цю умову радянська влада не поспішала — що й спричинило драму Чорноморського флоту.

13 березня Морське міністерство було інкорпороване до складу воєнного міністерства. Обов’язки морського міністра перебрав на себе його очільник Олександр Жуковський. Його заступником став хорунжий по адміралтейству Володимир Лотоцький.

В Одесі під українську владу повернулися дві канонерки, 11 озброєних барж та два десятки тральщиків та транспортів. Там же 22 квітня був утворений Перший Український гідроавіаційний дивізіон. Частину плавзасобів в Херсоні привласнили австрійці, деякі пароплави німці повернули Україні, більшість ж кораблів більшовики перевели до Севастополя.

Продовження тут.

Рубрика "Гринлайт" наполняется материалами внештатных авторов. Редакция может не разделять мнение автора.

У самурая нет цели, есть только путь. Мы боремся за объективную информацию.
Поддержите? Кнопки под статьей.

''отсканируй
и помоги редакции

Become a Patron!

Загрузка...