Синьо-жовтий прапор над Чорним морем. Український флот в революційну добу 1917-1919 рр. Частина 2

Перша частина тут.

День українського моря

Кораблі та загони червоних матросів енергійно опиралися військам союзників на Півдні України, тож німецьке командування вирішило захопити Севастополь, аби покласти цьому край. Паралельно 10 квітня була сформована Кримська група армії УНР на чолі із Петром Болбочаном, що мала аналогічне завдання. Після низки стрімких маршів та блискавичних боїв українці 25 квітня зайняли Бахчисарай, а їхні кінні роз’їзди підійшли до Севастополя. Тамтешні більшовики уже телеграфували до Києва з проханням про перемир’я.

Однак німецький корпус Роберта фон Коша того ж дня оточив українські частини, висунувши їм ультимативну вимогу залишити Крим. По трьох днях напружених переговорів Київ між союзом з німцями та Кримом обрав перше, і Болбочан 27 квітня почав повернення до Мелітополя.

Не знаючи про це, 29 квітня командувач Чорноморським флотом Михайло Саблін перевів кораблі та фортецю в підпорядкування Києва. Лейтенант Святослав Шрамченко згадував: «В год. 16 флягманський корабель Чорноморської фльоти, лінійний корабель «Юрій Побідоносець» з наказу командуючого фльотою підніс сигнал: «Фльоті підняти український прапор!» Опали червоні плахти. На більшості кораблів почулася команда: «Стати до борту!» На цю команду, по-старому, як це було в бойовій Чорноморській Фльоті, не розбештаній ще революцією, стали моряки вздовж борту лицем до середини корабля. «На прапор і гюйс – струнко! Український прапор піднести!». І під сурму і свист підстаршин-моряків злетів угору український прапор. «Розійтись!» Разом із командою заграли сурмачі. Майже на цілій великій фльоті Чорного Моря залопотіли в повітрі великі жовто-блакитні полотнища. Для історії української фльоти цей день… став найвидатнішим днем української державної фльоти і святом українського моря».

Утім, пізно ввечері того ж дня, довідавшись, що замість українців до Севастополя йдуть німці, які заміряються інтернувати флот, Саблін дозволив охочим перейти до Новоросійська. Першими пішли 14 міноносців (і ще один – з Феодосії) та крейсер, наступної ночі – обидва лінкори і 1 міноносець. У Севастополі під командуванням Михайла Остроградського залишилися 7 броненосців, 3 крейсери, 12 міноносців і 15 підводних човнів. Утім, уже 3 травня німці зняли з них українські прапори та списали на берег команди. 17 травня з Новоросійська вийшли назад лінкор «Воля», крейсер і 6 міноносців, наступного дня позосталі лінкор «Свободная Росія» та 10 міноносців були затоплені командами.

Державний флот

За доби гетьмана Павла Скоропадського склалася унікальна ситуація — формально Українська Держава (УД) володіла найбільшим на Чорному морі флотом, фактично ж розпоряджалася лише торговими та кількома військовими кораблями. Із травня по жовтень 1918 року морські справи очолював заступник воєнного міністра Микола Максимов, з червня командувачем флотом був В’ячеслав Клочковський. УД наполягала на беззастережній передачі їй усього Чорноморського флоту, записавши на службу понад 50% колишніх офіцерів імперії. Утім, «головні калібри» перебували в німецьких руках, які не поспішали передавати їх українцям, вимагаючи грошової компенсації. Ба навіть більше, декілька найкращих кораблів усупереч усім домовленостям були включені до складу німецького флоту.

Переговори про повернення інтернованого та реквізованого тривали все літо, і сторони начебто дійшли згоди після вересневого візиту Скоропадського до Берліна, проте в Севастополі українцям восени формально належали лише броненосець «Георгій Побідоносець», 2 крейсери, 23 тральщики, 23 катери та 17 підводних човнів, інші кораблі німці експлуатували або просто пограбували. В Одесі діяли 2 канонерки и 20 тральщиків, в Миколаєві були зараховані до флоту УД спущені на воду, але недобудовані крейсери.

За Гетьманату були створені Бригада морської піхоти (23 травня оголошений наказ, 1 серпня — старшинський склад), затверджені новий військо-морський прапор (16 липня) та уніформа (10 вересня), розроблений проект утворення у жовтні у Миколаєві Морського кадетського корпусу та Гардемаринської школи. До Німеччини, Австро-Угорщини, Туреччини, Румунії та Болгарії були призначені військово-морські аташе.

У відносинах з Кримом українська адміністрація пройшла періоди невизначеності, безжальної економічної блокади та переговорів про з’єднання у жовтні. І хоча справа прилучення півострова до материка затягнулася, були узгоджені способи розв’язання питань навігації у кримських берегів, використання маяків, охорони військово-морського майна в Севастополі та гідрометеорологічне управління на Чорному морі.

У жовтні в Києві було створено окреме Морське міністерство (очільник — Андрій Покровський), яке відновило фінансування Чорноморського флоту (13 жовтня) та Севастопольського порту (24 жовтня і 6 листопада) — по 1 млн карбованців за кожною з усіх трьох статтею видатків.

11 листопада Німеччина капітулювала у Першій світовій і тоді ж почала спускати свої прапори на українських кораблях. Вже наступного дня в УД оголошується призов новобранців на кораблі — Україна вперше фактично стала володаркою всього Чорноморського флоту.

Флот без кораблів

Утім, тріумф тривав недовго. Будучи де-факто союзницею Німеччини, Україна не могла сподіватися на прихильність Антанти. Прагнучи убезпечити УД від боротьби із Білим рухом, підтримуваним Британією та Францією, Скоропадський 14 листопада оголосив про утворення у майбутньому федерації з небільшовицькою Росією. Це спровокувало і антигетьманське повстання Директорії, і розлад на флоті (морський міністр в останній місяць — Олександр Гадд).

24 листопада, за три години до прибуття у Севастополь союзного флоту Клочковський скомандував підняти андріївські прапори над українськими кораблями. Хоча цей крок усунув небезпеку відкритої війни, але не убезпечив кораблі від захоплення союзниками. 26 листопада флот Антанти увійшов до Одеси, і того ж дня між французьким командувачем та українським послом у Стамбулі було підписано угоду про можливість реквізиції навіть торговельного флоту УД.

Гетьманська влада в Одесі за підтримки союзників проіснувала до 11 грудня, коли місто було взяте Директорією. У передостанній день гетьманату уряд УД ще виділив на потреби флоту 24 млн карбованців. Але Директорія не могла сподіватися на порозуміння з Антантою — і це означало остаточну втрату Україною флоту. Севастопольські кораблі були здані без бою, Одесою 16-18 грудня з боєм заволоділи російські добровольці. До 2 лютого під владою Директорії залишався єдиний порт — Миколаїв.

Відродженій УНР дісталися залишки морських установ. І хоча 25 грудня міністром був призначений Білинський, а 25-26 січня 1919 року ухвалені нові закони про флот, синьо-жовті прапори над Чорним морем уже не майоріли. Усі захоплені українські кораблі союзники врешті решт передали білогвардійцям. УНР залишилися Гардемаринська школа у Кам’янці та 2 полки морської піхоти, що пройшли увесь шлях боротьби за Україну до 1921 року.

***

70 років потому Україна знову постала перед старими викликами: українізацією та розподілом спільного з росіянами Чорноморського флоту, а у 2014-му до них додалося збройне захоплення кораблів. В обох випадках українцям вдалося показати кращий результат, ніж у 1917-1919 рр. Але в будь-якому разі відродження флоту сучасної України неможливе без урахування помилок революційної доби.