Перейти до основного вмісту

Старе-нове бліц-інтерв’ю. Що казали Дробович та Яблонський про УІНП

Згадайте 20 листопада

Черговий етап конкурсу на посаду голови Українського інституту національної пам’яті відбувся 15 листопада. Цей етап полягав у розв’язанні ситуаційних завдань кандидатами. За результатами цього етапу далі пройшли двоє претендентів.

"
Антон Дробович і Василь Яблонський.
Фото із Facebook профілів кандидатів

Отже, за результатами далі пройшли двоє претендентів:

  • Дробович Антон Едуардович. Кандидат філософських наук. Керівник освітніх програм Меморіального центру Голокосту «Бабин Яр». Доцент Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова. Експерт із питань культури і освіти Інституту суспільно-економічних досліджень.
  • Яблонський Василь Миколайович. Кандидат історичних наук. Доцент Національного університету «Києво-Могилянська академія». Перший заступник директора Національного інституту стратегічних досліджень.

Цього тижня співбесіди із Дробовичем та Яблонським мають відбутися в Кабміні. За їх результатом буде визначено переможця.

«Історична правда» запропонувала кандидатам відповісти на 7 коротких запитань, щоб суспільство розуміло їхнє бачення минулого, теперішнього і майбутнього Українського інституту національної пам’яті.

1. Чому я йду на посаду голови УІНП?

Антон Дробович: Хочу зробити офіційну політику пам’яті в Україні більш виваженою та ліберальною.

Василь Яблонський: УІНП — це складний і ефективний інструмент у сфері національної політики пам’яті. Вважаю, що в мене є достатньо досвіду (професійного, управлінського, життєвого) для роботи на цій посаді. У мене є команда, у мене є підтримка серед широкого кола істориків (усіх поколінь), є власне бачення подальшої роботи УІНП. Водночас це серйозний особистісний виклик.

2. Три речі, які є моїми особистими пріоритетами в національній політиці пам’яті?

Антон Дробович: Результативність і зрозумілість діяльності УІНП для платників податків. Щоб інституція не сприймалася як рупор агітації, ідеологічної боротьби чи пропаганди, а стала зрозумілим для громадян інструментом налагодження суспільного діалогу та зміцнення здорової ідентичності.

Історична чесність і посилення інтелектуальної моди на критичне мислення в питаннях політики пам’яті.

Збільшення рівня інклюзивності офіційної пам’яті — докладати більше зусиль із збереження пам’яті про спільну історію українців та українських поляків, євреїв, вірмен, татар, греків, болгар та інших. Ми — дуже різноманітна політична нація і це має краще відчуватися в діяльності УІНП.

Василь Яблонський: Не забувати, що це центральний орган виконавчої влади в Україні, в якої є власні національні інтереси.

Крім українців, Україну вважають своєю батьківщиною також представники багатьох національних меншин.

Бути чесним перед собою.

3. Оцініть діяльність Володимира В’ятровича на посаді голови УІНП?

Антон Дробович: Володимир В’ятрович і його команда зробили дуже багато і дуже голосно заявили про неї. Мені подобаються далеко не всі рішення та методи, якими вони діяли. Деякі речі хочеться переробити або завершити в інший спосіб. Але слід віддати належне цим людям — це чи не перший випадок в історії української незалежної держави, коли хтось так пристрасно і рішуче здійснював гуманітарну політику. Вони мали волю, силу і чин. Чи сподобалося це більшості громадян? Щодо цього є питання.

Василь Яблонський: Володимир провів велику роботу на посаді голови УІНП. Але, очевидно, що роботи на цьому напрямі ще досить багато.

4. Якою є червона лінія в українсько-польських дискусіях щодо Другої світової війни?

Антон Дробович: В усіх подібних дискусіях, на мою думку, червоною лінією є історична правда, чесність. Лише нею не можна нехтувати. Решта значно менш принципове.

Василь Яблонський: Визнання геноцидом трагічних подій між українцями та поляками у ході Другої світової війни. Однак важко знайти такі питання, стосовно яких не можна було б досягти компромісу, на основі взаємної поваги.

5. Чи закінчено декомунізацію?

Антон Дробович: Ні. Тут іще слід багато над чим попрацювати як у площині юридичній, так і в практичній, особливо що стосується буденного мислення громадян.

Василь Яблонський: У частині законодавчого забезпечення — більшою мірою так. У суспільній свідомості — ні. Не можна за 5 років здекомунізувати те, що «комунізували» впродовж десятиліть.

6. Чи потрібна державна політика деколонізації?

Антон Дробович: Як частина більш загальної політики формування сучасної, незалежної та успішної політичної нації.

Василь Яблонський: Так. Їй має передувати серйозна експертна та громадська дискусія.

7. Три книжки з історії України, які справили на Вас найбільший вплив.

Антон Дробович: «Сказання про війну козацьку» Самуїла Величка;
«Бабин Яр» Анатолія Кузнєцова;
«Червоне століття» Мирослава Поповича.

Василь Яблонський: Це найскладніше запитання. Чимало книжок заслуговують на те, щоб бути присутніми в цьому списку. Але три, так три.

«Україна. Історія» Ореста Субтельного;
«Жнива скорботи» Роберта Конквеста;
«Історичні есе. У 2-х т.» Івана Лисяка-Рудницького.

''отсканируй
и помоги редакции

Become a Patron!

Загрузка...