«Ствол» по закону. Зброя як частина життя, досвід Швейцарії

Багато журналістів і експертів, яких запитують про збройову тематику, піддаються спокусі та розкручують виключно американську тематику. У 9 з 10 випадків це буде масова стрілянина у Сполучених Штатах, дуже рідко хтось може згадати Канаду як чудовий приклад ефективного пацифізму. Насправді ж слід подивитися трохи географічно ближче — а саме на Швейцарію.

Озброєні до зубів

Швейцарія в багатьох аспектах є абсолютно унікальною. Історично, політично, економічно, культурно, лінгвістично — хоч як дивися, а швейцарці незвичайні й вельми автентичні. Таку саму особливість вони зберігають і щодо вогнепальної зброї.

За твердженням самих швейцарців, володіння й використання вогнепальної зброї лежить у самому базисі їхініх традицій державотворчості та захисту своєї свободи й демократії (які на сучасному етапі прийнято рахувати від періоду Реставрації Конфедерації після Наполеонівських воєн). Система всенародного ополчення як основи обороноздатності країни, запроваджена тоді, багато в чому залишається основою й сучасного суспільного устрою швейцарців — думаю, мало знайдеться таких, хто не чув про потенціал загальнонародної армії Швейцарії, яка вже кілька століть забезпечує країні активний нейтралітет.

Отже, основа швейцарської збройової культури — а звідси, й законодавства — тримається на самому розумінні населення його обов'язку перед конфедерацією в її захисті, власній і національній безпеці та відповідальності перед співгромадянами. Як же це підкріплюється в законодавчому плані? По суті, до 1990-х років ніякого збройового законодавства у Швейцарії практично не існувало — будь-які рішення в цьому контексті віддавали на розсуд влади кожного окремого кантону, а тому системи всередині конфедерації були досить різноманітні. При цьому до 2008 року фактично не існувало і єдиної системи державного реєстру, тому навіть за наявності закону контроль залишався справою суто цивільної відповідальності.

То що ж змінилося у 1990-х? Вибухнула Югославська війна і з’явилися безліч малих і великих ОЗУ всіх ґатунків і кольорів. І Швейцарія з її вкрай ліберальними збройовими законами стала просто Меккою для всіх відчайдухів із гарячих точок. Під тиском сусідів і партнерів по Шенгену Швейцарія наприкінці дев'яностих таки ухвалила свій перший державного рівня закон про зброю SR 514.54., і з того моменту починається відлік збройового законодавства у країні.

Щоправда, і тоді воно не стало аж надто суворим. З'явилося дві системи реєстрації — для цивільного населення і для військових (для останніх володіння зброєю стало обов'язковим у більшості кантонів і округів). Для цивільних всю зброю поділили на три категорії — ту, яку можливо купити без ліцензії; ту, яка потребує оформлення «автоматичної» ліцензії (подаєш документи, і якщо все гаразд — отримуєш дозвіл); і ту, на яку потрібен окремий тип ліцензії (подання більшої кількості документів, остаточне рішення про видачу залишається за представником сил правопорядку).

Що ж стосується іноземців, то й вони мають право купувати зброю на території Швейцарії (за наявності дозволу на проживання або посвідки на тимчасове проживання, звісно), але з кількома обмеженнями. Наприклад, громадяни Сербії, Боснії, Косова, Північної Македонії, Албанії (ось і зібралася Югославія), Туреччини, Алжиру та Шрі-Ланки взагалі не мають права на купівлю зброї, боєприпасів і будь-яких комплектуючих.

Не всім все подобається (напевно)

Однак не все так ідеально, як здається. Після терактів у Парижі та Брюсселі 2015 і 2016 років в Європейському Союзі замислилися про посилення контролю за зброєю. Нові зміни отримали назву «Бан ЄС на стволи» (EU Gun Ban) і стосувалися вони переважно запровадження нових обмежень на придбання, володіння й використання багатьох типів озброєнь, перш за все — напівавтоматичної та автоматичної зброї.

З першого погляду здається, що Швейцарія у принципі тут ні до чого — вона не є членом ЄС, і взагалі активний нейтралітет та й по всьому. Але повторилася схема 90-х років — будучи членом Шенгенської зони і де-факто будучи залежною від свободи пересування в економічному й соціальному плані, Швейцарія опинилася під тиском європейських сусідів щодо запровадження нових обмежень. Як і всі подібні ініціативи законодавчого характеру, цю винесли на всенародний референдум, на якому й ухвалили більшістю.

Здавалося б, ось воно — відкритий наступ на останнє адекватне збройове законодавство в Європі. Але, як завжди, політична система Швейцарії виявилася хитромудрішою і цікавішою постанов ззовні. Справа в тому, що на рівні кантонів у багатьох аспектах подібні обмеження вже існували, а сама система ліцензування спокійно покривала всі спірні моменти. Крім того, відіграла свою роль і відсутність зворотної дії закону в часі — обмеження не могли бути накладені на ту зброю, яку вже було продано і на яку вже були оформлені ліцензії. Водночас у Швейцарії, як у стабільно мирній країні з одним з найнижчих рівнів злочинності й насильства, ніхто особливо й не помітив ефекту нових обмежень — його по суті й не було.

Таким ось чином гнучка і здорова законодавча система разом з адекватним підходом і кооперацією влади і населення змогла увібрати в себе необхідні зміни і не сильно від того постраждати.

І чужого научайтесь, й свого не цурайтесь

Як я говорив на початку — і як, сподіваюся, зміг показати в самій статті — ставлення Швейцарії та самих швейцарців до зброї і вся їхня збройова культура загалом є справді унікальними. Очевидним є той факт, що цілком перейняти і встановити цю модель на будь-який інший національний базис просто нереально. Тоді доведеться вдаватися до старого перевіреного методу розкладати складні комплекси на більш точкові компоненти. І якщо навіть за відсутності необхідної початкової бази, на якій будується вся система, ми не можемо її відтворити, то перейняти окремі слушні елементи — цілком.

Отже, чого ж цікавого ми на прикладі повинні навчитися у швейцарців? По-перше, законодавча база. Не просто один стандартний закон, а хороша опрацьована система, яка до того ж піддається редагуванню й систематично розвивається відповідно до запиту часу (основний згаданий закон SR 514.54. оновлювався з 1997 року вже кілька разів, востаннє — в серпні 2019 року).

По-друге, підтримувана державою адекватна збройова культура. Швейцарська влада всіляко спонсорує й підтримує на всіх рівнях стрілецькі клуби та товариства, проведення всіляких змагань і навчальної роботи. Крім того, для військових створені окремі спеціальні умови щодо користування зброєю й отримання усілякого додаткового досвіду і навичок. Чи варто говорити, що й інформаційна кампанія про безпечне і відповідальне поводження зі зброєю також на високому рівні?

По-третє, одним із найважливіших аспектів швейцарської збройової системи є загальна народна підтримка питань володіння зброєю і збройової культури. Довга історія збройової культури, грамотна державна інформаційна робота і високий рівень життя дозволили швейцарцям залишатися стабільними в контексті підтримки зброї як вагомої й важливої складової їхнього життя. Сюди ж важливо доєднати й почуття своєрідного громадянського обов'язку, яке формується завдяки розумінню спільної справи захисту свободи своєї країни і загальній системі військової підготовки.

Система збройового законодавства і збройової культури Швейцарії дійсно є неповторною, і відтворити всі аспекти і умови її багатовікового розвитку — просто нереально. Однак, якщо навіть спробувати взяти щось більш практичне й універсальне, підігнати до нашої системи з акцентом на розуміння нашим населенням — що ж, можливо, і нам посміхнеться удача. Як мінімум, зараз ми можемо потроху швейцарцям заздрити, конструктивно це чи ні.