Перейти до основного вмісту

Вакцинація. Погляд лікаря на українські реалії

Сусід-таксист шарить у вакцинах? А тут якийсь лікар розповідає...

Невдовзі буде два роки, як ми живемо в новій реальності: небезпека чатує на кожного українця. І ця небезпека зовсім непомітна, але всюдисуща — сумнозвісний вірус SARS-CoV2 (далі вже будемо писати про нього як про ковід).

За сім років ми вже звикли, крім того, що війна весь час десь там. Якщо пересічний українець був трохи більш везучий та хитріший, то й на Донбасі він не був, і до армії не потрапив.

А тому й цю небезпеку він сприймає як щось віддалене (до мене, мовляв, не дійде).

Проте ця небезпека виявляється поряд. Сусід покашляв — маєш, невидима загроза вже здатна проникнути в організм. Можна було б і не вірити, як попервах багато хто й робив. Але взимку-навесні 2021 року навіть найбільш упертим стало чітко зрозуміло — вірус є. І люди хворіють. Ба більше, вони помирають.

Вышел Юрий на крыльцо

І в цей момент простий українець починає озиратись навколо. Шукати допомоги. І навіть ті, хто до цього (внаслідок грошей, везіння чи молодого віку) з українською медичної системою справ не мав — одразу потрапляють у її «чистилище».

А оскільки ця тема зацікавила редакцію — тримайте погляд на українську медицину. Але не ззовні, а зсередини.

Боюсь, що це не всім сподобається, але не про те йдеться. Зараз я говорю навіть не про реалії лікування ковіду. Не чіпаю боротьбу протоколів лікування, лікарів, чиновників та бюджету. Зараз про нагальне — про вакцинацію.

Не заглиблюючись у історію питання, приймемо на віру: вакцинація необхідна, адже саме винахід Дженнера дозволив врятувати мільйони людських життів.

З часом вакцини стали сприйматись як щось звичне. Так люди стали забувати, чому саме й чим вони зобов’язані. Це не є суто українською особливістю — весь світ на це страждає. Кому дуже цікаво, тримайте трохи економіки антивакцинаторів.

Ситуація нагадує суперечки про круглу/пласку землю. Є дійсно революційні думки, колись вистраждані сміливими вченими. Проте нині їх всерйоз піддають сумнівам — причому дедалі ширші кола населення земної кулі. Спробую просто (і за можливості — науково) пояснити, чому ж варто вакцинуватися від ковіду. І чого людям не слід боятися.

Як зараз популярно казати, трохи міфів поруйнуємо. Почнемо з найпростішого.

Зараз у нас дуже популярна думка про високий ризик утворення тромбів від вакцинації. Дійсно, при використанні вакцин виробництва AstraZeneca та Johnson&Johnson був виявлений вищий ризик тромбозу конкретних судин головного мозку.

Ризики тромбозу (за різними даними) оцінюються максимально цифрою в 1 випадок на 250 000 людей (це приблизно 0,0004%).

Важливо, що вакцина Johnson&Johnson в Україні поки що не використовувалась. Оригінальну AstraZeneca у нас також поки що не завозили. Та й взагалі, найбільш розповсюджені в Україні вакцини — CoronaVac та вакцини виробництва Pfizer та Modernа. Перепрошую, але щодо них подібних даних немає.

Не слід забувати, що вакцинація відбувається для запобігання захворюванню на ковід, при якому ураження судин (та небезпека тромбів) є дуже розповсюдженим та у важких випадках вимагає прийому антикоагулянтів. Тобто ліків для розрідження крові.

Щодо ризику тромботичних ускладнень при ковіді — цифри також дуже різні. Але мінімально це 20%.

Отже, ризик тромбозу від вакцини нижчий у 50 000 (літерами — п’ятдесят тисяч) разів, ніж при самому захворюванні на ковід. Що вигідніше? Вирішувати вам, але цифри натякають на велику відмінність між варіантами.

Щодо недостатньої дослідженості вакцин — тут я згоден. Але при цьому людство широко використовувало (і використовує) різні технології, які також недостатньо досліджені.

Перепрошую, але поставлю запитання побутового рівня. У момент придбання свіжого соку чи рідини для електронних цигарок ви також думаєте над ступенем їх дослідженості? Чи ні? Бо вакцини від ковіду вже мають майже річний досвід — і є велика вибірка готових вакцин.

5,6 млрд доз введено на даний момент, а також продовжують вводитись на момент написання цього тексту.

Велика кількість спостережень майже гарантує достовірні результати. Це якщо науково дивитись на питання. Розумію, хочеться більше гарантій. Не хочу годувати теорії змови — але ви впевнені, що звичніші продукти пройшли більше досліджень та стадій перевірки?

Сама ж думка про те, що у випадку пандемії ми маємо руйнувати будь-які закони логіки — неприпустима. Як почитаєш чергову оповідку про те, як умовні жителі Ізраїлю намагаються навмисне вбити себе тромбами від масової вакцинації — викликає нестерпне бажання перейти до останнього на сьогодні питання.

Самі знаєте, подекуди навіть люди з вищою технічною освітою обговорюють 5G-чіпування через вакцинацію. Тому ось запитання, яке я не хотів би ставити дорослим людям.

Де ви бачили чіп, який здатен вводитись через голку шприца (переріз близько 0,5 мм)? Дуже прошу, покажіть мені цей шедевр технологій. Хоча б у інтернеті. А поки будете демонструвати, заодно покажіть (або розрахуйте самі, ви ж розумні) приблизну вартість.

Питання антени чи джерела живлення для такого чіпу очевидні. Навіть для медика.

Тому повертаємось до серйозних аргументів і завершуємо статтю. З медичної та наукової точки зору я пояснив усе, що міг і хотів. Тепер трохи української реальності.

Як практикуючий лікар-хірург із майже 20 річним стажем роботи, я спостерігав за поступовим розпадом радянської та пострадянської медичних систем. Ситуація, що склалась на 2021 рік, дійсно є критичною. У лікарнях не вистачає нічого.

Наверх від гендиректорів клінік ідуть бравурні доповіді: все є! Звісно, на папері — так. Але потім волонтери везуть кисневі концентратори. І так відбувається з будь-яким обладнанням.

Лікарі чомусь не бажають працювати за мінімальну заробітну платню. По можливості тікають за кордон (хто молодший). Або не з держави — та хоча б із державних клінік (хто досвідченіший), або ж одразу на пенсію (якщо вік дозволяє).

Долучення інтернів до роботи практикується, але є незаконним. Враховуючи розвал медичної освіти — адже наші дипломи не визнають за кордоном із зрозумілою причини — виходить неефективним. І знову гроші: хто б міг подумати, що санітарки та медсестри не бажають за 8 тисяч гривень працювати з інфекційними пацієнтами?

Тому кадри йдуть. Знаходять собі роботу будь-де — від приватних клінік до каси АТБ. Більша частина санітарок і медсестер, що працює, їдуть з пригородів (бо там роботи немає) і будь-яка зупинка транспорту під час локдауну не дає їм дістатися роботи.

Не вистачає кисню й сучасного обладнання. Точні суми, скільки держава витрачає на хворого з ковідом — досі невідомі. Але явно вищі за вартість вакцини. Навіть з урахуванням відкатів.

До вітчизняної лікарні з ковідом краще все ж не потрапляти, аби не відчути на власній шкурі всі речі, які я перерахував вище. І тут держава все ж дає нам шанс уникнути цієї сумної мандрівки — зветься він вакцинацією. Що ж ми бачимо? Небажання ним користуватись.

Українці вже згаяли багато шансів у політиці й економіці. Тепер перед ними постає питання здоров’я — і це саме та ваша хата, яка постійно скраю.

Це питання життя і здоров’я. А здоров’я — то гроші. Тому люди, які навесні вже встигли полежати у приватних мережевих клініках із ковідом — ті навіть знають, про які саме гроші йдеться. Краще не гайте шанси і думайте. Ну будь ласочка, пора вже починати.

P.S. Я сам був вакцинований у перших рядах (CoviShield, це індійська майже еквівалентна копія AstraZeneca).

Отримав дві дози, остання була вколота ще у червні. Досі живий, як бачите. Навіть текст написав, і ви його щойно дочитали. Не затромбувався, маю надію отримати повторну вакцинацію у грудні.

Ви ж хоч не думали, що оця нещасна вакцина — подарунок на все життя?

Рубрика "Гринлайт" наполняется материалами внештатных авторов. Редакция может не разделять мнение автора.

У самурая нет цели, есть только путь. Мы боремся за объективную информацию.
Поддержите? Кнопки под статьей.