Волонтер з першого дня до останнього
Я – волонтер Зоя. Це моя робота з першого дня повномасштабного вторгнення РФ. І, здається, до останнього дня війни дане заняття ризикує дійти без мене.
Чому так? Давайте почнемо з розпорядку дня. Разом із нашою командою ми збираємось, приймаємо вантажі, розподіляємо їх, оформлюємо на склад, беремо участь у роздачі чи розвозимо певну частину вантажів. Це кропітка робота. Як казали в радянські часи, «от забора до обеда».
Що ми робимо (робили?)
Таких волонтерів багато. Ми не маємо ютуб-каналів на мільйони підписників, не світимось щодня по телевізору. Інколи нас показують. Цього достатньо, аби стало трохи спокійніше. І далі знову робота.
Ви вже здогадуєтесь, як зламати цю систему, яка досі тримається на морально-вольових якостях. Просто додати непотрібних обов’язків, які зжеруть час. Зв’язати руки. Не дати робити те, що так і не почала робити за нас держава.
Коли ми везли вантаж для Чернігова у 2022 році, держава не хотіла займатись цим. Без питань. Просто дайте працювати.
Коли ми їхали на Херсонщини у 2023-му, держава також не поспішала допомагати. І знову ми не задавали жодних питань. Бо мали змогу працювати і, що головне – приносити користь.
Що ж, 1 грудня ця історія може завершитись. Вже остаточно, на жаль.
Є така собі постанова 953. Вона почне працювати в перший місяць надзвичайно важкої для всіх нас зими. В умовах, коли Україна отримає дещо менше допомоги. І коли війна в Ізраїлі відтягне частину уваги західних держав від нас.
Всі ці проблеми можна вирішити, якщо є кому працювати. Але найважча тут саме постанова. Бо тепер для того, аби підміняти державу у скрутних для неї моментах, доведеться робити цілий список зайвих дій.
Камасутра для волонтера
Перед отриманням гуманітарної допомоги – оформити документи. Як? Точно вказати, що саме ввозять до нас. Описати кожне найменування товару. Його вагу. Обов’язково ціну, термін придатності, ступінь використаності речей. А ще набувача та кінцевого отримувача допомоги!
На цьому наша культурна програма в жодному разі не завершується. Знаєте, що ще треба? Отримати товар та… інвентаризувати його. Ретельно описати, бо як не співпаде – прийде перевірка.
Відповідальність за якість вантажу та його безпеку несе отримувач. Тобто я. За те, що формують інші люди, і що доводиться приймати в умовах повної бездіяльності державного апарату в даній галузі.
Той, хто писав цю постанову, точно не працював волонтером. «Його» люди не прийдуть, аби шукати нам чергову партію медикаментів, теплих речей, корму для тварин чи бодай памперсів. Ні. Це ж зроблять наївні волонтери, які самі підписались. Тому «його» люди прийдуть лише для перевірки. І щоб вони не прийшли – волонтери мають свій час витрачати на паперову камасутру, і лише потім працювати.
Давайте я поясню вам, як це виглядає на фоні минулої весни.
На початку вторгнення ми, бувало, отримували вантаж. І слідом за ним – ще один. Поки його розвантажували, інша машина везла свою частку до тих, кому більше нікому допомогти. Тепер так не вийде.
Ви що, шановні, Це ж папірці для паркетного пацюка ж треба заповнити. Бо інакше воно пришле своїх людей, вони перевернуть весь склад догори дриґом та паралізують вашу роботу.
Розшифрую ще гостріше. Аби ви мали право підмінити державу там, де вона слабка – держава завалить вас обов’язками по паперовій допомозі. І лише потім ввічливо дозволить зробити те, до чого в неї руки не стоять та ніколи не стояли. Ось так.
Чому це ризик?
Хтось скаже: Зоя, та чого ти. Так у нас працює все. Всюди совок, ну то трошки постараєшся і теж будеш працювати далі.
Запевняю, це жорстока помилка. Ні, так не можна.
Чому? Дивіться, якщо за 90 днів я не подаю звіт із описом гуманітарки, я втрачаю статус отримувача на півроку. Тобто півроку роботи випадає. Чому? А чорт його знає, так комусь захотілось.
Так ми загрузнемо в паперах. За кожну дитячу куртку будемо звітувати так, ніби нам HIMARS передали. Поки все це триватиме – відповідна, дитина свою курточку не отримає. Бо дядя в кабінеті з опаленням плювати хотів і на дитину, і на її одяг, і на волонтерів (які цей одяг возять та роздають).
Що буде, якщо втратити статус на півроку? Донори розійдуться, і замість нас їх підхопить хтось «на ходу». Як ви розумієте – це можуть бути чесні люди на кшталт нас. А можуть і не бути.
Бо жорстке регулювання настільки тонких речей є корупційною клоакою. Там, де ми працювали чесно, хтось занесе в потрібний кабінет. Тому дядечку, який постанову писав. Або контролює.
Нас убивають у плані оперативності надання допомоги. Нас убивають у плані потоку вантажів. Нас убивають в плані довіри донорів, які свого часу в Україну повірили. І це все роблять наші, вітчизняні чиновники, у яких війна вже явно завершилась.
А поки нашу роботу вбивають чиновники – наших людей ще й росіяни вбивають буквально.
На один продуктовий набір йдуть продукти від кількох донорів. Чиновник не допоможе їх знайти, вмовити, зібрати все та приготувати, розвезти, роздати. Чиновник «допоможе» зробити так, щоб продуктових наборів більше не було.
Живодери в краватках. Навіщо? Самим не соромно?
В самурая немає мети, є лише шлях.
Ваш донат – наша катана. Кнопки нижче!