Як змінюються війни? Погляд на воєнну футурологію зі Святої Землі. Частина 5. Що кажуть ван Кревельд та Ліддел Гарт?

Із першою, другою, третьою і четвертою частинами матеріалу можна ознайомитись тут, тут, тут і тут.

Чому для нас ці висновки ван Кревельда (і Ліддела Гарта) важливі? Справа в тому, що зародки майбутнього можуть проявитись в далеко не очевидних війнах. Під «очевидними» ми розуміємо ті війни, які привертають до себе найбільше уваги військових та істориків і видаються найбільш значущими. І справді, для європейців ХІХ століття Америка та її Громадянська війна видавались чимось віддаленим і провінційним. Однак саме там проявились перші ознаки нової війни, яка потім прогримить на континенті 1914 року.

Вже згаданий нами російський прогностик Сергій Переслєгін припускається схожої помилки: у своїх інтелектуальних побудовах (у тому числі й прогностичних) він досліджує тільки досвід двох світових воєн, майже повністю ігноруючи подальші воєнні конфлікти. Звичайно, спеціалізація важлива, і неможливо знати все про все. Однак для прогностика неприпустимо піддаватись загальноприйнятим уявленням щодо оцінки впливу на майбутнє воєнної справи кожного окремого конфлікту. Іншими словами, прогностик зобов’язаний досліджувати і враховувати тренди, але він не має права піддаватись упливу «хайпу».

Трансформація стратегії й тактики

Окремі тенденції, які визначають особливості сучасних і майбутніх «конфліктів низької інтенсивності», розпочались ще у ХІХ столітті. Мартін ван Кревельд чітко описує ці тенденції, а ми, своєю чергою, можемо побачити їх сьогодні та спрогнозувати подальший розвиток. Отже, один із найважливіших трендів ХІХ століття у стратегії й тактиці — поступове підвищення ролі маневру порівняно з боєм. Якщо для Наполеона ключовим було питання знищення супротивника у битві; то полководці середини ХІХ століття (американці в Громадянській війні, начальник Генерального штабу фон Мольтке в переможних війнах Пруссії) прагнули передусім отримати перевагу і досягти поставленого завдання маневром. Цьому процесу сприяло декілька явищ технічного прогресу. Багатократне зростання стратегічної мобільності військ стало можливим завдяки залізниці: остання дала неймовірні можливості для мобілізації і логістики, а отже, стала критично важливою. Зростання тактичної мобільності стало необхідним у зв’язку з постійним збільшенням темпу стрільби вогнепальної зброї: ви не можете побудувати ваш загін у «каре», якщо загін супротивника може по вас випустити десятки, а потім сотні куль за хвилину.

Подальшому підвищенню спроможностей у маневрі та його значення для війни сприяли танки й авіація. При цьому збільшення можливостей маневрувати супроводжувалось зростанням критичного значення ліній комунікації. До речі, за словами ван Кревельда саме їх знищення призвело до поразки Рейху на Східному фронті. Загалом можна стверджувати, що основною проблемою обох світових воєн було те, що полководці не змогли належним чином використовувати маневр для досягнення поставлених воєнно-політичних завдань (так, під час Першої німці не реалізували «план Шліффена» так, як він був задуманий; під час Другої — не забезпечили функціонування ліній комунікацій).

А потім почалися конфлікти низької інтенсивності. Як зазначає ван Кревельд, їх особливість у тому, що нові комбатанти (терористи, партизани, повстанці) можуть не мати ліні комунікації з базами постачання, а отже, їх маневреність стає ще більшою. Звичайно, їх автономність ще не є абсолютною: у будь-якому разі їм необхідно десь отримувати боєприпаси, провізію, медикаменти, якщо не із централізованих баз, то з розосередженого по місцевості лояльного до них населення. Окрім цього, у конфліктах низької інтенсивності подальшій зміні співвідношення маневру і бою на користь першого сприяє небажання згаданих вище нових комбатантів вступати у відкритий бій

Але ми продовжимо лінію змін, описану ван Кревельдом у майбутнє. Справа в тому, що розвиток і поширення технологій 3D-друку зробить можливим виробництво певних необхідних речей безпосередньо на місці дислокації військ. Тобто залежність від ліній комунікації буде ще зменшена, а отже, зростуть спроможності до маневру. Важливо, що такий сценарій — не якісь вигадки персонажів із телеекрана. Вже неодноразово згаданий російський прогностик С. Переслєгін описував проект так званої «бездоріжньої економіки» для Росії: її ідея полягає в тому, що наявність малогабаритних ядерних (у перспективі — термоядерних реакторів), а також адаптивних технологій (подальший розвиток 3D-друку) дасть змогу створювати автономні виробничі комплекси. Реалізація цього проекту, за словами автора, дасть можливість подолати кризи інфраструктурного сполучення в Росії. Чи варто говорити, що держава, яка не спроможна побудувати дороги, навряд чи зможе розвинути і впровадити 3D-принтери. Однак сама концепція, яка дає в результаті підвищення автономності, може бути переведена на воєнні рейки; ба навіть більше, вона критично необхідна саме на війні для підвищення мобільності війська, а не на «безкраїх» просторах московської недоімперії, населення якої не спроможне навіть асфальт покласти.

Декілька слів про майбутню війну

Якщо виокремити найбільш загальні прогностичні тези Мартіна ван Кревельда у сфері війни, то можна сказати таке. По-перше, держави будуть утрачати монополії на насильство не тільки всередині країн, а й на глобальній арені. Державні кордони втрачатимуть значення, а людські спільноти активніше проникатимуть крізь них. Тут ми повинні дати коментар: досвід останніх років лише частково підтвердив описаний ван Кревельдом сценарій: якщо в Сирії та Іраку справді відбулось знищення кордонів національних держав, і в цьому хаосі справді постали нові актори війни — зокрема, курди та ІДІЛ. Своєю чергою на Донбасі ситуація кардинально інша: питання контролю над державним кордоном — одне із ключових у війні з Росією. Із цього приводу можемо повторити нашу думку: зміни відбуваються не стільки шляхом заміщення і витіснення, скільки шляхом розширення й ускладнення.

Щодо геополітичних прогнозів, то ми вже можемо констатувати, що стосовно двох пунктів Мартін ван Кревельд помилився. По-перше, розповзання хаосу по планеті насамперед ударило по Європі, а не по Сполучених Штатах, як прогнозував ізраїльський мислитель. По-друге, підйому сепаратистських рухів у Європі спряли не інтеграційні процеси створення ЄС, а навпаки — намагання держав-членів вийти з Євросоюзу (саме питання Північної Ірландії та відносини з Шотландією є одними з найскладніших для Британії в процесі Brexit).