Єдність–2023
Цей текст уже вийшов на нашому Patreon. Будь ласка, підтримайте редакцію!
Звісно, важко писати про єдність зараз. Верховна Рада закрилась під приводом війни та робить свої мутні справи. Багато проблем. І в суспільстві — і в армії як його дзеркалі.
Однак про єдність писати доведеться, бо це надто важливо — тож попрошу дочитати. Звісно, шкода, що про це не кажуть в ефірах великих телеканалів. Мабуть, там єдність розуміють трохи по-своєму.
Почнемо з того, що є держава. І ми, як її носії, понад рік тому домовились між собою.
Ми припинили критику влади. Не вголос, але подумки дали їй другий, третій чи сто-якийсь там шанс. Забігаючи наперед, його вона безбожно злила. Як і все, до чого торкається.
Навесні 2022 року я побачив навколо себе дуже сильне суспільство. В багатьох містах люди не знали, де їхній мер чи депутати облради. Із Києва тікали сім’ї можновладців. Окремі високі чини чекали, що зараз їх повезуть до Львова, аби там формувати уряд у вигнанні. А ось суспільство так не вважало.
Люди гуртувались. Коли припекло, раптом виявилось: ми багато чого можемо. Запрацювали горизонтальні зв’язки. Держава встояла.
Потім почали повертатись ті, хто відкисав десь у західних областях та прикидав — хм, із яким гербом на футболці їхати до Києва. Підозрюю, що тризуб був лише одним із варіантів. Проте, оскільки держава встояла, то з ним і почали вертатись.
І одразу ж на сайтах і телеграм-каналах пішла джинса. Стара-добра, за кеш. Повернувся бруд, заново розквітла гниль, яка нещодавно тікала.
Тієї миті можна було гахнути когось по голові (або по столу перед ним) та нагадати: «Андрійку, ти загрався. Припиняй». На жаль, ніхто не гахнув, а окрема критика минала все ті ж великі ресурси. Чому? Бо єдність.
О, єдність багато хто зрозумів по-своєму. В цьому вся біда.
Стало модно не критикувати владу і транслювати кожен її пук. Кожен прогноз Подоляка. Кожну тезу того чи іншого «слуги», який знову обіцяв щось неймовірне. Літо можна списати на це. Людям хотілось вірити в диво, і чисто за інерцією вони їхали далі. Бо було кому захистити.
ЗСУ — молодці. Весь цей час вони роблять свою справу, хоча дехто хотів би протилежного.
Але одна річ — вірити в диво, коли все добре й без тебе. Інша — коли без тебе добре не буде. Не буде, хай хоч мільйон разів казочку повторять на черговому ютуб-каналі для дебілів. На кшталт «Ірландії», чи як воно зветься. Ну там, де в ефірі сидять політтехнологи й ліплять із себе Ганді.
Без вас нічого не буде. Без вашої участі нічого не буде. Коли нічого не буде — прийде Росія. Цього хочете? Впевнений, що ні.
Отже, пора крутити педалі. Розумієте, я бачу єдність трошки не так, як наша влада. Вона впевнена, що всі мають цьомати її в філейні частини, бо хтось щось пафосно сказав. Тобто Банкова зрозуміла лише один аспект — твори бардак, ми тут проїздом.
Проте є інші аспекти. Ми плануємо жити в цій державі далі, інакше її ніхто б не тягнув. А з ким плануємо?
Якщо ви також хочете круту армію та власний Моссад — вибачте, воно саме по собі не виросте. І я сумніваюсь, що виросте при цій владі. Але буде наступна.
Має бути. При цій ми після війни далеко не заїдемо.
Не варто забувати, що єдність — це суспільний пакт. Його український народ подумки підписав із чинною владою. Отримав підніжку. Все, що стосувалось ефективності та роботи на максимум, було злито в трубу. Тобто нам запропонували угоду без паперів, і навіть її порушили. Про що це свідчить?
Про те, що рано чи пізно накопичиться певний обсяг незадоволення. Масового, дуже-дуже. І потім, якщо його не зустріти змінами в державі, воно рвоне.
Накопичилось уже багато. Але ця війна з нами надовго — навіть після завершення буде поряд.
Тож негативу накопичиться ще більше.
Коли він буде торохтіти кришкою, аби її зірвати, пам’ятайте одне. Наша єдність полягає в тому, що росіян ми ненавидимо. І все ж більше за владу.
Так, Банкова з 2019 року злила кожен аспект обороноздатності: вона різала бюджети, скорочувала ЗСУ (привіт, мудило Хомчак). При ній конав Журавель. При ній «Іскра» та «Луч» мало торбою не накрились. Ціна вторгнення впала до непристойного низько, в результаті чого ворог таки наважився на атаку.
І все ж напала Росія. Це проблема №1. Лише коли ми розберемось із нею, можна братись за №2 і так далі.
А я впевнений, що ми вирішимо перше й таки перейдемо до другого. Вже вистачало прикладів. Сумніваєтесь? Колись Янукович так само не вірив, що його копняком під дупу зженуть із престолу. Проте скоро він тікав кабанчиком.
Єдність–2022 звучала так: не критикуй владу, бо не на часі.
Єдність–2023 звучить інакше. Не критикуй владу, вже надто пізно — щойно розберемось із росіянами, підемо до неї. За шийку потримаємо.
Звісно, влада вже втратила береги. Поводиться так, наче війна десь далеко і в іншій державі. Пиляє кошти. Лайняно працює більшість аспектів державного управління. Знаєте, таке враження, наче замість істинних профі в нас там сидять друзі… А хоча б голови Адміністрації президента. Ой, офісу. До речі, теж потім назад перейменуємо.
Ну ок, влада з глузду з’їхала. І що? Зараз ми не маємо змоги піти та її знести. Бо з фронту багато новин, не всі вони хороші — але всі даються кров’ю.
Зрозумійте головне. Окупанту байдуже, кого різати: порохобота, зебіла чи ще когось.
Фіксуйте це в пам’яті. Влада все одно переконана, що в неї все вийде. Ваше завдання — перемогти разом із нами всіма та зберегти запал у душі. Треба ж після війни сходити в гості. Дуже багато запитань буде.
Як ми можемо образити владу ігноруванням? Вона ж так любить бути в центрі уваги.
Тому ми вже заслужили право сходити до технократів президента. І до його кишенькових генералів, які під час боїв у Бахмуті пикою торгували наліво й направо. І до міністрів, які переплутали мирний час із воєнним. До всіх. Тобто до кожного, щоб без узагальнень.
Бо відповісти за розтоптану Єдність–2022 комусь доведеться. Перед тими, хто принесе із собою кийок, цвяхи та карабін — Єдність–2023.
Але спочатку треба перемогти. Це важко. Надто, коли влада замість закупівлі дронів більше переймається, яку облраду ще не встигла віджати під шумок. Тобто треба перемогти криваву імперію. Вибити з неї дух, хоча за спиною стоять кінчені дебіли, в яких на губах Офіс президента не висох.
Це подвійна складність. І я впевнений, що ми її теж пройдемо, хоч і важко. Хто, як не ми?
Як переможемо — беріть мотузку, йдемо в гості.
В самурая немає мети, є лише шлях.
Ваш донат – наша катана. Кнопки нижче!