З Китаю «треба валити». Чому не в Україну?

Уже давно відоме зауваження західних знавців української реальності, що Україна ніколи не втрачає шанс утратити свій шанс. Чергове підтвердження такої традиції бачимо просто зараз. Мова йде про виведення виробництва іноземними інвесторами з Китаю. Дуже цікавий процес, про який у нас нечасто згадують, але який активно обговорюють у всьому бізнесовому світі останні два-три роки, особливо інтенсивно — з літа минулого року.

Наприклад, у вересні 2020-го у журналі Forbes була опублікована стаття із промовистою назвою «Вихід китайської промисловості: “Світова фабрика” зачиняється», в якій сказано: «Не є новиною, що виробництво полишає Китай. Упродовж останніх 20 років китайська промисловість домінувала над рештою світу... Однак за останні 3 місяці китайське виробництво постраждало від того, що можна охарактеризувати лише як "ідеальний шторм”. Суміш давніх проблем і нових викликів, таких як високі тарифи, COVID-19 та посилення геополітичної напруженості, призвела до масового виходу виробництва з Китаю і спричинила початок падіння китайського промислового домінування». Щоб підкреслити масштабність ситуації, в назві статті було використане біблійне слово «exodus», а не розмовне «moving out». Що ж це за явище біблійного масштабу?

Якісне державне управління у поєднанні з дешевою і кваліфікованою робочою силою зумовило те, що велика кількість компаній з усього світу в 1980–2000-х роках перевели свої виробництва в Китай. У результаті Піднебесна стала найбільшою у світі країною за обсягом виготовлення промислових товарів. За ці роки виникли цілі величезні міста, на кшталт Шенчженя, створені для нових виробничих потужностей.

Однак до 2020 року Китай перестав бути країною дешевої робочої сили, китайському робітнику вже треба платити не 2 долари за день, а щонайменше 6 доларів за годину (це значно більше, ніж українському робітнику). Торговельна війна зі США, яку започаткувала адміністрація Президента Трампа, спричинила скорочення експорту приблизно на 25 мільярдів доларів тільки за перше півріччя 2019 року (за інформацією Financial Times). Епідемія коронавірусу 2020 року, негативний ефект від якої був посилений новорічними святами за китайським календарем і призвів до розривів ланцюгів постачання по всьому промисловому світу, стала «вишенькою на торті». Надійність ланцюгів постачання — то свята святих сучасного індустріального бізнесу, і безлад, який Китай учинив у цій справі 2020 року, примусив багатьох до роздумів про значно надійніше майбутнє.

В кінці березня цього року на сайті lovemoney.com було оприлюднено інформацію про великі компанії, які почали або планують виведення виробництва з Китаю. У стислому вигляді я подаю її нижче.

* Уряд Японії 2020 року ухвалив рішення видати 2,2 мільярда доларів субсидій для компаній, які заберуть виробництво з Китаю. Вже 87 фірм погодились на участь у цій програмі.

В середині 2019 року агентство Nikkei Asia повідомило про плани певних компаній, головним чином — японських, щодо переведення виробництва з Піднебесної. Ось інформація цього агентства.

Про що свідчать ці чотири десятки прикладів?

1. Переміщення виробництва з Китаю має вже масовий характер. Основною причиною для цього стало зростання витрат на виготовлення продукції, іншою — митні тарифи США. Але навряд чи це становить загрозу для економіки Піднебесної, бо більшість компаній переводять виробництва не повністю, а частково. Крім того, за останні 40 років Китай досить розвинув власну промисловість, щоб не турбуватися стосовно виведення виробничих потужностей іноземцями.

2. Головний напрямок переміщення — країни Південно-Східної Азії з низькими доходами, передусім В’єтнам. Ця країна — безумовний лідер серед тих, хто отримає зиск від переміщення виробництва з Китаю.

3. Переміщення промислових потужностей до країн із високими доходами відбувається головним чином у напрямку країни походження бізнесу (США, Японія, Південна Корея, Тайвань), тобто виробництво повертається додому, але значно більші його обсяги не повертаються, а переміщаються до країн із низькими доходами населення і низькими витратами на випуск продукції.

Але цікавить одне питання: чому Україні не дістається ні шматка від китайського пирога? У наведених прикладах і у всіх інших доступних джерелах інформації я жодного разу не побачив, щоб хтось планував перевести в нашу державу виробництво не те що лазерів та ноутбуків, а хоча б якихось шкарпеток. Китайський пиріг ділять без нас, ми тим часом займаємося «інвестнянями».

Чому ж до В’єтнаму, а не до нас уже стоїть черга інвесторів? Банальна відповідь буде: «Так у нас же неможливо вести бізнес!». Я не знаю, повірите ви мені чи ні, але за рейтингом Doing Business Україна має ліпші умови ведення бізнесу, ніж В’єтнам. У найсвіжішому виданні рейтингу за 2020 рік ми посідаємо 64-у позицію, що на шість позицій краще, ніж В’єтнам.

Ще одна банальна відповідь буде: «Так у нас же корупція». Відкриваємо рейтинг, що публікує Transparency International, і у виданні за 2020 рік бачимо: у України — 33 бали, а у В’єтнаму — 36. Тобто обидві держави майже однаково корумповані, бо некорумповані мають 70 і більше балів, що навіть неможливо порівняти з нашими і в’єтнамськими показниками.

Ще банальніша відповідь: «В’єтнамці працюють за тарілку рису». Зараз заробітна плата в промисловості В’єтнаму — приблизно 300 доларів за місяць. Це менше, ніж в Україні, але зовсім не принципово, якщо порівняти із зарплатами в Китаї або в наших сусідів у Східній Європі, де заробітки в 3–4 рази вищі від наших і в’єтнамських.

Небанальну версію побачив у статті одного в’єтнамського автора: В’єтнам підписав із ЄС угоду про вільну торгівлю, чим приваблює інвесторів у виробничі сектори. Але Україна підписала таку угоду на декілька років раніше за В’єтнам! І як це привабило інвесторів? За результатами 2020 року Нацбанк України заявив не про збільшення притоку інвестицій і не про скорочення, а про чистий відтік майже на мільярд доларів. Мабуть, злякалися «інвестнянь».

Де ж аргументи на користь В’єтнаму? В яких рейтингах він нас принципово випереджає?

Переглянувши купу всіляких рейтингів, я таки знайшов.

Світовий банк регулярно публікує Всесвітній індикатор державного управління (Worldwide Governance Indicator), який складається із шести розділів.

Одним із розділів є «Політична стабільність». Ось у цьому рейтингу В’єтнам шалено випереджає Україну. За 100-бальною шкалою 2020 року він має оцінку 53,8 (приблизно як США, хоча значно гірше, ніж Сінгапур або Швеція), а Україна — лише 8,6 (гірше, ніж Венесуела або Чад).

Ще один показник цього дослідження — «Верховенство права». Зауважу, що цей показник не звертає увагу на те, що демократії у В’єтнамі нема і фактично закони там встановлює Компартія. Показник верховенства права вказує про те, якою мірою в країні дотримуються законів і норм, зокрема, йдеться про якість виконання договорів, захист майнових прав, довіру до поліції та суду, ймовірність злочинів і насильства. Цей показник у В’єтнаму за останнім рейтингом дорівнює 53,4 за 100-бальною шкалою, а у нас — 25,5 (дуже погана оцінка, гірша, ніж у багатьох африканських країн).

І, нарешті, ще один показник, де ми значно програємо В’єтнаму — «Ефективність державного управління». Оцінка В’єтнаму становить 53,9, України — лише 39,9. У дослідженні Світового банку цей показник відображає якість державних послуг і якість самого державного апарату, ступінь його незалежності від політичного тиску, якість формування та реалізації політики, а також відданість державного апарату цій політиці.

Зважаючи на ці рейтинг, можемо сказати, чому бізнес із Китаю «валить» не до нас, а у В’єтнам. Промисловці бачить там політичну стабільність, дотримання законів і не гірше від середньої якості державне управління. За наявності цих факторів і низьких витрат на виробництво інвестор готовий мати справу з корумпованою комуністичною владою, не дуже гарними показниками Doing Business, не дуже освіченою робочою силою.

Одним словом, щоб мати шанс «відкусити від китайського пирога», нам не вистачає стабільного і якісного управління нашою державою. Навряд чи цей факт є великою несподіванкою. Те, що олігархи та дилетанти державою управляти не можуть, уже має бути очевидно всім. Ось тільки як їх здихатись?