Зачистка Сі. Хіба вперше?
Примітка редакції. Коли сподіваєшся на Китай, маючи у ворогах Путіна — переконайся, що там не сидить ще один Путін.
Час Чжана Юся на посаді другої людини після Сі Цзіньпіна у верхівці китайської армії завершився на початку 2026 року. Однак лише наприкінці вересня його нарешті виключили з Комуністичної партії Китаю.
Чжана, чиї політичні провали були винесені на перший план в офіційному оголошенні про його чистку, тепер очікує військове переслідування. Офіційний запис дає мало даних про його злочини — політичні вони чи ні.
Частково з’ясувати факти його справи так складно тому, що сам офіційний запис ненадійний. Заяви партії підкоряються власній логіці, і правда для неї — аж ніяк не обов’язковий критерій.
За початковим повідомленням про те, що Чжан перебуває під слідством, з’явилася редакційна стаття в PLA Daily. Вона звинуватила Чжана у причетності до п’яти правопорушень.
Серед них були «тяжка зрада довіри й великих обов’язків», покладених на нього Центральним комітетом партії та Центральною військовою радою. Або підрив системи відповідальності голови ЦВР. А також, звісно, серйозне підживлення політичних і корупційних проблем.
Серйозність цих правопорушень свідчила, що сама лише корупція не могла бути першопричиною звинувачень. Як тепер показує вересневе оголошення, злочини Чжана зрештою мали політичний характер.
Сі не перший, хто усуває незручних генералів перед тим, як рухатися до воєнних дій. Наприклад, у 1938 році Адольф Гітлер використав справу Бломберга-Фріча — скандал частково реальний, але частково сфабрикований. Цим важелем Гітлер перетрусив своє верховне командування й накопичив більше прямої влади над армією.
Тож Сі також не єдиний лідер, який так робив. І навіть не єдиний у КНР. 1962 року Мао вирішив напасти на Індію. Рішення він ухвалив невдовзі після фільтрування верховного командування НВАК. А воно, у свою чергу, відбулося після усунення Пен Дехуая — його головного військового посадовця 1950-х.
Найпомітніша чистка старших офіцерів Народно-визвольної армії за політичні злочини з боку партійного керівництва відбулася між червнем 1989 року і серединою 1992 року. Тобто після бійні на площі Тяньаньмень.
Тоді ЦВР усунула або або відсунула на другий план тих генералів, які спочатку виступали проти втручання. Заміна чекала на шістьох із семи командувачів військових округів. Так партія забезпечила повну зміну представництва НВАК у Центральному комітеті.
Деякі дослідження вказують, що за непокору наказам було усунуто приблизно 3500 офіцерів НВАК.
Схожа за драматизмом чистка вже від генсека Сі Цзіньпіна так само була зумовлена політичними чинниками. У його випадку найімовірніше пояснення його дій — невдоволення як готовністю, так і небажанням старших офіцерів проводити операції проти Тайваню.
Об’єднання з Тайванем має центральне значення для Сі від самого його приходу до влади.
Від початку його головна політична мета, яку він називав «китайською мрією», 中国梦, мала поглинання Тайваню як головний військовий компонент. Відповідальність за цей компонент порядку денного Сі головним чином лежить на НВАК.
Для цього робились величезні реформи, які він запустив як у війську, так і в інших партійних і державних інституціях під час свого першого терміну. На це були спрямовані його зусилля зі зміни конституції, що дозволили безстрокове перебування на посаді голови держави.
Все це мало на меті мобілізувати всю систему на досягнення цієї головної політичної мети.
Масштабні чистки, які спостерігаються в НВАК останніми роками, дуже ймовірно пов’язані з тим, що Сі сприймає як відсутність значущого прогресу в досягненні цієї мети, як уже стверджували інші.
Вони почалися ще на ранніх етапах реформ НВАК за Сі. Тоді було усунуто тих, хто виступав проти його порядку денного. Це виявились заступники голови ЦВР Го Босюн і Сюй Цайхоу. Після цього було виявлення корупційних проблем у Департаменті розвитку озброєнь, EDD, і навіть ракетних військах.
Ось так виглядають зусилля Сі з поліпшення спроможностей для тайванського сценарію.
Масштабніша чистка відбулася згодом. Вона, на відміну від попередніх кроків, була зумовлена радше політичною й військовою стратегією, ніж проблемами реформ і корупції.
Далі буде