Закон про зброю: невже дочекалися?

P.S. Краще ще почекати…

«Зважаючи на те, що для безпеки вільної держави необхідне добре організоване ополчення, право народу мати і носити зброю не повинне обмежуватися». Та сама Друга поправка Конституції Сполучених Штатів, ухвалена понад 200 років тому. І досі вона збурює незліченну кількість дискусій, дебатів та просто інтернетівських шитштормів. Для всіх власників та поборників зброї в усьому світі вона стала символом права вільних людей на володіння зброєю — заради захисту своєї країни, своєї сім’ї та безпосередньо свого життя. Почасти для власника зброї захист стає не лише правом, а радше обов’язком. Але з часом держава намагається нас від того обов’язку, та навіть і самої можливості захисту, законодавчо відгородити. Іноді ж тема зброї, в принципі, як така в законодавстві відсутня.

Отже, з чого ми стартуємо

Із самого початку — на жаль, і досі — українського законодавства в цій сфері фактично не існує. Інструкція № 637/3077, яка з 1998 року встановлює абсолютно всі правила поводження зі зброєю, її виготовлення, зберігання і т.п. Плюс маємо декілька статей Кримінального кодексу, а саме 262 та 263, які визначають, за що та як можна засудити. І, звісно, так званий «Модельный закон об оружии», підписаний та ухвалений Україною в рамках роботи тоді ще живого СНД — покручений витвір пост-совкового мислення регіональних лідерів.

Чого ж бракує в цьому переліку? Правильно, хоч якоїсь адекватної законодавчої бази! Бо навіть у використанні статей Кримінального кодексу необхідне певне додаткове підґрунтя, в ідеалі — і закон або стаття Конституції, але згодилася б навіть постанова, підзаконний акт або указ. Нічого із цього не існує в нашій системі (що, однак, не заважає судам виносити щороку декілька тисяч карних вироків у справах, пов’язаних зі зброєю).

Інша вагома проблема — нагородна зброя. Міністри внутрішніх справ України всю нашу новітню історію незалежності мали погану звичку роздавати нагородну зброю в кількостях, близьких до нереальних. Тут варто зазначити, що нагородна зброя, свого роду, позасистемна — вона практично ніяк не вписується в наявні законодавчі норми, а на будь-який запит чи спробу дізнатися її кількість міністерство зазвичай відповідає задумливим мовчанням. Також треба мати на увазі, що нагородна зброя не обмежена красивими вітчизняними пістолетами «Форт», як це зазвичай показують у новинах та звітах. Узагалі нагородна зброя буквально нічим не обмежена. Це може бути будь-який тип зброї, виданий на розсуд керівництва міністерства. Тому, за великого бажання, хтось може зібрати «нагородний батальйон» та повністю його оснастити стрілецькою зброєю.

Читайте також:

• Макс Гадюкин. Вільні люди мають зброю
• Виктор Трегубов. Закон и беспорядок

Приблизно таку ситуацію ми і маємо в Україні станом на 2019 рік. Весь час сучасної історії України тематика володіння зброї та збройного самозахисту була або штучно маргіналізована, або де-факто прибрана із суспільного дискурсу. Зброярське лобі було не вельми активним, а спільнота власників зброї хоча і вела активну діяльність на всіх рівнях, проте не завжди досягала бажаного результату.

1222 та 1222-1

Наразі на розгляді у Верховній Раді лежать та мирно чекають свого часу два законопроекти — 1222 та 1221-1. Обидва запропоновані депутатами від монобільшості, але при цьому мають доволі суттєві відмінності. Обидва подані у вересні минулого року на хвилі ще живого хайпу «безумного принтера» та нестримної законотворчості свіженьких депутатів, але і досі обидва лежать під грифом «Надано для ознайомлення». А, як відомо із загальної парламентської практики, в стані ознайомчого анабіозу документи можуть лежати надзвичайно довго.

В чому принципова різниця між законопроектами? Документ № 1222, за твердженням одного з його авторів, є «законом про короткоствол». Хоча це твердження — радше маркетинг своєї роботи, цей закон дійсно відкриває багато нових цікавих можливостей, у тому числі і щодо короткоствольної зброї. По-перше, довгоочікуваний загальний реєстр вогнепальної зброї, основа основ усяких подальших рухів. Реєстр, за задумом, буде зібранням найбільш детальної інформації про власника, його зброю, медичні показання, включатиме повну гільзотеку, і взагалі, подарує зброєманам омріяний рай на землі.

По-друге, чітка та визначена термінологія і систематизація всіх типів зброї в чотири групи. У разі наявності дозволу на певну категорію, окремі дозволи на кожну одиницю зброї будуть не потрібні. Плюс для отримання дозволу передбачена більш ліберальна процедура, за словами автора (як мінімум, мною було помічене скасування вимоги довідки від дільничного, що в тебе вдома є закріплений сейф. Сам сейф іще треба, але тепер очевидного контакту з бюрократичною системою явно буде менше — тому радійте, інтроверти).

По-третє, в законі знаходимо спробу врегулювати ситуацію з нагородною зброєю. Тепер для її отримання необхідно мати або ж надалі отримати дозвіл на зброю відповідної категорії. До того ж, уся нагородна зброя буде включена до того самого омріяного загального реєстру, а тому нарешті це питання буде відслідковуватися (напевно, можливо, не точно).

По-четверте, довгоочікуване оформлення процедури поводження зі зброєю, вже наявною на руках у населення. Лише за офіційними даними, при майже 1 млн зареєстрованих та легальних одиниць стрілецької зброї на руках у населення (переважна більшість якої — мисливська) де-факто нелегальної зброї майже 5 млн одиниць. Весь період новітньої історії основним методом боротьби з нелегальною зброєю з боку Міністерства внутрішніх справ було проведення «славнозвісних» місячників здачі зброї. Вони діятимуть відповідно і до нового закону, проте він також запроваджує спробу регулювати узаконення цього «сірого сегменту». Наприклад, можна оформити наявний «сірий» ствол як знайдений — тоді процедура майже така сама, як при купівлі в магазині, просто отримати ліцензію та зареєструвати зброю (але в оберненому порядку).

І, звісно, наш другий зірковий гість — законопроект № 1222-1. Теж витвір правлячої монобільшості, також зачіпає всі згадані сфери — створення реєстру, узаконення всіх сфер діяльності, нова систематизація. Трохи відрізняється у визначенні категорій (наприклад, до четвертої категорії віднесено всю холодну зброю, яку у варіанті закону № 1222 практично не чіпають), мало згадано про нагородну зброю. То в чому велика різниця між двома проектами? Якщо оригінальний 1222 один з авторів уже характеризував як «закон про короткоствол», то другий проект радше таких гучних назв не потребує. По суті, він дійсно унормовує збройні відносини, але унормовує їх у тому стані, в якому вони є зараз. Переважає тематика мисливської та спортивної зброї, абсолютно ідентичні до чинних норм процедури щодо отримання дозволів та навіть вікового цензу цих дозволів. Тобто, по суті, документ № 1222-1 — це своєрідний компроміс між про-ган та наявною системою, це дійсно закон про зброю, але занадто проістеблішментський. Хоча в цьому випадку можна послуговуватись старим правилом про нерибні місця та раків, і підтримати вже хоч щось зі сподіванням на подальший розвиток. Однак, як уже казав на початку, до перемоги так само далеко, хоча ми її вже й окреслили.

Так чому ж ще не перемога?

Закон про зброю в наших реаліях був і залишається вельми скандальним та, по суті, двояким питанням. Хоча й очевидно, що в суспільстві це питання вже циркулює і вже є певний запит на його розв’язання, старі постсовкові штампи та загальна інертність не дають можливості цьому запиту перерости в реальний голос вулиці. І справді, навіщо робити додаткову роботу з урегулювання того, що, в принципі, не заважає в повсякденному житті та не особливо міняє температуру по палаті? Приблизно так може думати середній обиватель, відділений у своїй інформаційній бульбашці від реальних даних та від дійсного масштабу проблем із нелегальною зброєю.

Читайте також:

• Кирилл Данильченко ака Ронин. К оружию! К оружию!

Окрему «статтю обвинувачення» щодо важкості процесу збройного узаконення варто накинути на постсовкову інертність та загальні штампи, навішані на все, що пов’язане зі зброєю. Оливи у вогонь підливають майже постійні новини про масові та не дуже масові стрільби у Сполучених Штатах, які в різноманітних «вражаючих» сюжетах нам дарують споживацькі телеканали. При цьому така позиція кричуще однобока — жодного адекватного інформаційного висвітлення того, яку кількість подібних інцидентів вийшло зупинити за допомогою зброї, жодної характеристики більш широких тенденцій у суспільстві, що викликають подібні інциденти. І насправді не зовсім тут винна кількість зброї, за наявності всіх інших факторів. Спойлер: але про те, чому американська проблема не зовсім стосується зброї, як ліве медіа зробило на цьому брудний хайп і чому лівацький аргумент про небезпеку зброї не аргумент — читайте в наступному матеріалі! (Ось і спробував у піар, ага).

Збройовий рух в Україні — явище низової ініціативи, яке надзвичайно повільно завойовує собі позиції в головах та рішеннях істеблішменту. Хоча в країні вже 6 рік іде війна і, здавалося б, озброєне та відповідальне населення мало би стати основою обороноспроможності маленької демократичної країни у протистоянні з автократичною недоімперією, суспільство загалом досі живе старими уявленнями про зброю як джерело низки проблем, а не рішень. Доволі легко було б звалити це на «непідготовленість» українців до зброї, або якесь не таке українське суспільство. Насправді ж усі подібні судження будуть не більш ніж маніпуляцією, а множити і так величезну їх кількість — злочин.

Так, збройова культура не народжується за день, місяць чи рік. Так, зброя — це величезна особиста та громадянська відповідальність. Так, такі трансформації вимагають великого бажання передусім у самих людей трансформувати свій тип мислення. Але результати, які можна від цього отримати, дійсно вражають. Дуже хочеться ще багато розписати про високопарні концепції нових суспільних відносин, або ствердити необхідність масового володіння зброєю як базис для ведення широкомасштабних малих війн в умовах асиметричного конфлікту (вітання майору фон Даху!). Але обмежусь одним: українське суспільство стає все ближче до адекватного усвідомлення необхідності збройової культури як частини суспільного життя. І чим далі ми рухаємось по цьому шляху, тим безпечніше буде в країні, тим відповідальніше будуть суспільні відносини і тим більше свободи ми матимемо.