Кумівський капіталізм в Україні й у світі

Безпосередньою підставою для написання цієї статті став оприлюднений Сату Кахконен, директором Світового банку у справах Білорусі, Молдови та України, результат дослідження кумівського капіталізму в Україні. Стаття має назву «Яка вартість кумівського капіталізму для України?», і в ній Кахконен стверджує, що ця ціна становить 1–2% щорічного зростання ВВП.

У літературі, присвяченій економічному розвитку України, вже стало загальним штампом запевняти, що причиною економічних невдач (а точніше — економічного провалу) України в останні чверть сторіччя є корупція й олігархія. Майже ніхто і ніколи не аналізує цілісної політико-економічної моделі (системи) України, у якій олігархія та корупція — складові частини. Більш того, наш різновид капіталістичного устрою не має навіть усталеної україномовної назви. (У статті Кахконен цю політико-економічну модель названо «кумівським капіталізмом», що є не зовсім адекватним перекладом англомовної назви «crony capitalism».) Тому підхід Світового банку, у якому питання ставиться не про окремі риси, а про економічну модель України в цілому, безумовно позитивний. Проте водночас ця стаття підкреслює майже повну відсутність аналізу цілісної політико-економічної моделі в сучасній літературі. Багато говоримо про дерева, але зовсім забули про ліс.

Визначення

Кахконен пише: «Модель економічного управління, в умовах якої на прийняття політичних рішень значний вплив справляє невелика група компаній, називається "кумівським капіталізмом"». У західній літературі прийняте більш широке визначення, яке років двадцять тому було сформульоване Хелен Хьюз: «Це економіка, у якій бізнес розвивається не в результаті підприємницьких ризиків, а радше як віддача від грошей, накопичених через зв'язок між бізнес-класом і політичним класом. Це досягається за допомогою державної влади, щоб знищити справжню конкуренцію під час видачі дозволів, бюджетного фінансування, спеціальних податкових пільг або інших форм державного втручання». Така економіка в англомовній літературі отримала назву «crony capitalism», від слова «crony», що означає «близький приятель», «щирий друг». Цей термін набув широкого вжитку в західній економічній літературі після азійської фінансової кризи кінця 1990-х років.

Якщо зауважити, що в Україні кумами ставали саме близькі приятелі, то можна погодитися з таким українським перекладом терміна «crony capitalism», бо саме не стосунки між хрещеними і біологічними батьками, а тісні особисті неформальні відносини між бізнесменами і політиками описує цей термін. Хоча термін «crony capitalism» виник не дуже давно, саме явище має давню історію, наприклад, британський капіталізм до індустріальної революції був саме таким. Нині «crony capitalism» досить поширений у країнах третього і пострадянського світу, його залишки можна найти в багатьох країнах Заходу, за інформацією журналу The Economist, передусім — у Британії.

Кумівський капіталізм докорінно відрізняється від класичного ринкового, бо він руйнує ринкові відносини і конкуренцію — основу капіталістичної економіки. В кумівському капіталізмі для досягнення успіху не потрібні інновації, управлінський дар, професійні знання. Усе це можна замінити преференціями, отриманими від політичної влади. Якщо це стосується вищого рівня влади і великих капіталів, то кумівський капіталізм стає олігархією. Проте він ніяк не вичерпується олігархією, бо такі самі відносини ми бачимо на регіональному і навіть сільському рівні, наприклад, у питаннях отримання землі для бізнесу.

Обсяг у нас і у світі

Ґрунтуючись на своєму вузькому визначенні кумівського капіталізму, Світовий банк підрахував його частку в економіці України і визнав це вражаючим результатом: на нього припадає приблизно чверть активів і п’ята частина доходів. Які ж компанії були враховані до складу кумівського капіталізму? «Фірма вважається пов'язаною, якщо вона має щонайменше одну впливову політичну особу серед своїх власників, акціонерів або керівників. Впливовою політичною особою вважається особа, якій доручено важливі державні функції; це і провідні політики та партійні посадовці, високоповажні урядові, судові чи військові чиновники й вище керівництво державних підприємств». Зважаючи на такий спосіб розрахунку, резонно запитати, чи є така політична особа, наприклад, серед власників, акціонерів або керівників ДТЕК, якій належить 90% теплової електроенергетики України? Ні, нема. Точно так само таких осіб нема серед численних девелоперських і будівельних фірм, які існують тільки завдяки неформальній можливості отримати землю для будівництва від державних і муніципальних органів. Якщо ж ми включимо до складу кумівського капіталізму всі подібні компанії, а не тільки ті, до складу власників і керівників яких входять політичні особи, то не чверть, а набагато більше половини всіх активів виявляться підконтрольними цій моделі, тобто ринкова частина економіки взагалі буде в меншості.

У міжнародному порівнянні розвитку кумівського капіталізму зараз єдиним показником є Crony Capitalism Index (CCI), який періодично підраховує і публікує журнал The Economist. У цьому індексі враховуються статки тільки мільярдерів, що потрапили до списку Forbes, і це звужує кумівський капіталізм до його найвищої ланки, тобто ототожнює з олігархією. ССІ показує відношення статків мільярдерів, що набуті в галузях, орієнтованих на отримання монопольної ренти, до ВВП країни. Зрозуміло, що підрахований таким чином показник буде нижчим за показник Світового банку, для Україні 2016 року ССІ був менший за 8%. Безумовним світовим лідером у рейтингу The Economist зараз є Росія, яка з показником 18% далеко випереджає інші країни. Хоча показник ССІ значно звужує поняття «crony capitalism» і зменшує його частку в економіці, проте ми будемо посилатися на цей індекс, бо, по-перше, іншого зараз нема, а по-друге, він однаковим методом визначений для різних країн.

Характерні риси кумівського капіталізму

При порівнянні рейтингів ССІ за 2007, 2014 та 2016 роки впадає в очі стабільність ситуації. Із 2007 по 2014 роки перша п’ятірка країн не змінилася, в першій десятці тільки одна зміна: замість Туреччини з’явилася Індонезія. В індексі 2016 року не був врахований Гонконг як окрема країна, тому перша п’ятірка помінялась (замість Гонконгу увійшли Філіппіни), а в десятку повернулася Туреччина. Не дивно, що Україна опинилася серед світових лідерів кумівського капіталізму, стабільно посідаючи четверту-п’яту позицію. Таким чином, кумівський капіталізм не є якимось короткотерміновим, випадковим для країни явищем. Це суттєва характеристика суспільства, його стала політико-економічна модель, складова частина його культури.

Інша важлива, навіть несподівана, характеристика кумівського капіталізму — це відсутність кореляції з економічним зростанням. Серед світових лідерів кумівського капіталізму ми бачимо країни із протилежними тенденціями економічного розвитку, що цілком суперечить усталеному сприйманню кумівського капіталізму як абсолютного зла. Станом на 2016 рік десятка країн, де кумівський капіталізм найбільш розвинутий, така: Росія, Малайзія, Філіппіни, Сінгапур, Україна, Мексика, Індонезія, Туреччина, Індія, Тайвань. Як бачимо, не існує безпосереднього впливу цієї моделі на економічний розвиток, бо в десятці є відверті застійні аутсайдери (Україна, Філіппіни) і є «азійські тигри» — світові чемпіони за темпами розвитку (Малайзія, Сінгапур, Тайвань).

Ось як це виглядає в цифрах. Частка України у світовому ВВП (у поточних цінах у доларах США) 1990 року була 0,35%, а за 25 років кумівського капіталізму впала до 0,11%. Для Філіппін падіння було від 0,5% в 1960 році до 0,4% в 2016 році. Водночас у Мексиці 1960 року ВВП становив 1% від світового, а 2016-го — зріс до 1,3%. А в Сінгапурі показник збільшився з 0,05% у 1960 році аж до 0,4% у 2016 році, тобто майже на порядок. Тому теза про те, що кумівський капіталізм шкодить економічному зростанню, як це стверджується у статті директора Світового банку про Україну, суперечить фактам. Якщо в Україні і на Філіппінах ми дійсно бачимо руйнівні наслідки кумівського капіталізму, то в Сінгапурі його результатом є повне процвітання країни. Це потребує, як мінімум, спроби пояснення.

Кумівський капіталізм та економічне зростання

Насправді нічого незрозумілого у протилежних економічних наслідках кумівського капіталізму нема. Ця економічна модель відсуває ринкові відносини на другий план, вирішальним механізмом стає не ринок, а відносини між бізнесом і політичною владою, а вони залежать від прагнень та інтересів осіб, задіяних у них. Усі країни, які демонструють швидке економічне зростання за кумівського капіталізму, мають одну спільну політичну рису: в жодній із них нема клептократії. Факти безперечно свідчать, що не кумівський капіталізм убиває економічний розвиток, а його симбіоз із клептократією. Якщо бути ще більш точним, то треба сказати, що навіть при кумівському капіталізмі та клептократії можливе економічне зростання, за наявності величезних природних ресурсів і сприятливої кон’юнктури ринку, прикладом чого є Росія.

Якщо в умовах кумівського капіталізму на чолі політичної системи стоїть особа на кшталт Махатхіра Мохамада або Лі Кван Ю і команда їхніх однодумців, для яких національний розвиток — це особистий пріоритет, то в економіці відбувається інтенсивне зростання, а якщо на чолі опиняються Янукович або Путін, для яких пріоритетом є збагачення особисте та наближених осіб, то економіка взагалі не зростає, або зростає екстенсивно (за рахунок експлуатації природних ресурсів).

Тут можна побачити логічне протиріччя, бо кумівський капіталізм ліквідує ринкову конкуренцію, що повинно вести до технологічного й економічного застою. Звідки ж виникає стимул для розвитку? Кумівський капіталізм за визначенням — це результат зрощення політичної влади і бізнесу, тому він не можливий за межами політичної влади. А політична влада не діє за межами державних кордонів, тобто кумівський капіталізм не може зменшити (а тим паче ліквідувати) конкуренцію на зовнішніх ринках. Тому для стимулювання економічного і технологічного розвитку кумівський капіталізм має бути експортно орієнтованим. Цей простий логічний висновок підтверджують усі до одного «азійські тигри»: усі вони є (або були на початку зростання) експортно орієнтованими моделями кумівського капіталізму.

Найбільш послідовно конкуренцію на зовнішніх ринках практикував уряд Південної Кореї (коли вона була зразком кумівського капіталізму). Більшість урядів у світі, коли стикаються з неспроможністю національних виробників конкурувати за межами країни, намагаються якось допомогти їм державним коштом, тим самим розтягуючи агонію. Уряд Південної Кореї не тільки примушував чеболі до експортної конкуренції, він безжально ліквідував (банкрутував, реорганізовував) слабаків, підтримку держави отримували не вони, а найсильніші, які довели конкурентоспроможність. Результат ми бачимо: технологічно передова економіка, якій уже не потрібен кумівський капіталізм.

Економічна політика України в умовах кумівського капіталізму

Тому для України, щоб зростати економічно на 5–7%, треба ухвалити головне рішення: або від crony capitalism перейти до ринкової економіки, де система керується інститутами, а не особами, або на чолі системи crony capitalism поставити людину на кшталт Махатхіра та команду типу «Об'єднаної малайської національної організації» (націоналістична партія, яку понад 20 років очолював Махатхір). Що сьогодні більш реально для України: (1) залишити поки що модель кумівського капіталізму і поєднати з іншою політичною владою або (2) прибрати з країни (куди?) всіх носіїв кумівського капіталізму, від олігархів у столиці до бізнесменів із райцентрів і сіл та привезти (звідки?) прихильників чесної конкуренції ?

Судячи із численних публікацій, що закликають покінчити з олігархією (як ми вже знаємо, це тільки верхня частина кумівського айсберга), то перший варіант не розглядається взагалі. З точки зору класичного лібералізму він абсолютно не політкоректний. А як із точки зору здорового глузду і реального життя? Загалом, українські експерти в усіх дискусіях про економічні реформи навіть не обговорюють, яка економічна модель має бути їх результатом. Такий підхід притаманний не тільки чисто пропагандистським заходам на зразок «144 реформи Порошенка», а й більш-менш системним роботам типу «Реанімаційний пакет реформ». Як би само собою розуміється, що модель має бути ліберальною ринковою, навіть не ставиться питання, як і коли це можна реалізувати в українських реаліях. Я не стверджую, що культура, яка живить кумівський капіталізм, не змінна, вона може змінитися, але вона не може це зробити раптово, бо культура суспільства інерційна, ще більш інерційна, ніж економіка.

Дозволю собі навести приклад найбільш успішного економічного розвитку останніх 70 років — приклад Південної Кореї. За рейтингом 2016 року в Південній Кореї кумівського капіталізму менше, ніж у Великій Британії, США та Франції, хоча на початку 1960-х років, коли ця країна почала свій карколомний економічний зліт, вона була просто зразком кумівського капіталізму. Перейти від олігархів Лі Син Мана до конкурентної ліберальної економіки було просто неможливо, тому протягом першого покоління корейську історію успіху забезпечувала не ринкова, а кумівська модель економіки. Водночас Сінгапур як був, так і залишився зразком кумівського капіталізму, навіть перетворившись на одну з найбільш розвинутих економік світу.

Якщо говорити про реальне життя, а не про гасла, то треба визнати, що кумівський капіталізм укорінений у сучасній культурі українського суспільства (тому так легко російська економічна модель прижилася в Україні). На його подолання можуть піти не одне покоління (на зразок Кореї), а може взагалі він не буде подоланий (як у Сінгапурі). У будь-якому разі економічна політика найближчого майбутнього має враховувати цей факт, вона не може виходити з утопічного припущення раптової появи чисто конкурентного ринкового середовища. Панове реформатори та експерти Світового банку, спустіться до нас на землю.