Промінь світла чи крапля правди у болоті транспортної демагогії

Демагоги не сплять. Особливо в наближені місцевих виборів. Хотів ще написати вступ до теми, але буде «багато тексту», а то не для наших людей. Тому одразу перейдемо до суті.

В ході завершення карантину у різних країнах світу державні уряди та органи місцевого самоврядування запроваджують різноманітні заходи задля збереження соціального дистанціювання між людьми. Десь на це виділяють кількадесят мільйонів, а десь роблять кількатисячним низьковитратним втручанням. Однією з найважливіших тем є відновлення промисловості та галузі послуг, але не менш важливим питанням є – як дістатися до робочих місць / послуг працівникам та клієнтам. Коли ви живете у відсталій країні, в озлобленому середовищі виживання, де демагоги формують порядок денний, де в багатьох людей низьке володіння англійською, то й інформаційний простір заповнюється відповідними сенсами.

Ось наприклад, чи знали ви, що уряд далекої Нової Зеландії заохочує міста розширювати тротуари та створювати нові велосипедні доріжки за рахунок дорожнього простору. Десь це роблять з допомогою бетонних блоків і велетенських вазонів, а десь простими дорожніми конусами і розміткою. Уряд пропонує покрити фінансування таких проектів на 90%, тобто міста мають знайти кошти лише на 10% витрат. Зроблено це для того, щоб місце влада не знаходила відмовок.

До речі, одним із перших був Берлін, який почав розширювати велосипедні смуги з допомогою розмітки та віх (дорожні обмежувачів під час ремонтних робіт). Слідом за ним пішли Брюссель, Мілан, і навіть Рим(!). Місто, яке точно не можна назвати прикладом у інноваціях, облаштує 150км велосмуг та велодоріжок впродовж року. Нечувано. Про Париж навіть писати не буду – там просторова революція запланована! Захочете прочитати – гугліть.

Можна ще багато міст перелічувати та аналізувати їхні заходи, але ніде (!) я не чув, щоб людей заохочували ізольовуватися у автомобілях і більше їздити. Адже від цього ситуація із заторами та забрудненням повітря погіршиться в рази! А забруднення повітря сприяє захворюванням дихальних шляхів і, еврика, розповсюдженню коронавіруса. І знову англійською: ось і ось.

У всіх містах (про які я вже прочитав – понад 20) по різних частинах світу думають, як перерозподілити простір на користь інших видів пересування – велосипедом, е-самокатом, пішки. Як надати пріоритет наземному громадському транспорту, аби той міг перевозити меншу кількість людей (щоб не було тлуму у години пік). Але хто ж у нас про це знає? Хто про це пише? Хто це пояснює людям?

Особливо на порозі місцевих виборів. Рейтинг на такому не заробиш, а на демагогії і протиставленнях – так. Особливо по-дурному виглядає, коли місцеві та місцеві-національні політики (хоч деяких важко такими назвати) розганяють зраду й ту ж таки демагогію про занепад економіки Львова, яка цілковито орієнтована на туризм. Ні, на якусь частину низько-освічених мешканців, а також на частину пенсіонерів, позбавлених альтернативи телевізору, ці маніпуляції вплинуть. Але для тих, хто хоч трохи критично мислить – все і так зрозуміло. Та чи таких багато?

Для прикладу, галузь туризму у Греції займає 18% ВВП, в Італії це понад 13%, а в Україні всього лиш 1,5%. Але хто ж про це знає? Екстраполюйте ці дані на міста, і буде схожий результат. Львову до Кракова за рівнем туризму далеко, не кажучи вже про Рим, Афіни чи курортні міста в ЄС. Але повернемось до теми транспорту.

Чи знаєте ви що, у Великобританії ні під час карантину, ні впродовж поступового виходу громадський транспорт не припиняв роботу? Зокрема, метро. Так, кількість рухомого складу зменшилася. Але він продовжував працювати, бо лікарям та медперсоналу, поліцейським, працівникам державних установ і харчової промисловості треба було їздити на роботу. І що ж сталося? Транспортні компанії понесли шалені збитки. Тамтешній уряд передбачив покриття цих видатків у розмірі 400 млн фунтів до кінця року. Адже це понад 100 000 водіїв, і ще 120 тисяч працівників технічного та адміністративного персоналу галузі. При цьому, компанії просили про допомогу у розмірі 1 мільярда фунтів.

Цієї субсидії має вистачити на 50-відсоткове забезпечення автобусних маршрутів, у зв’язку зі спадом попиту. А попит таки спав: згідно з квітневим опитуванням SYSTRA, 20% респондентів відповіли, що менше користуватимуться громадським транспортом, а 27% залізничним. Детальніше тут.

До речі, ніхто там не збирається ліквідовувати ні громадський транспорт, ні окремі смуги для нього. Чого не скажеш про українські охлократичні настрої частини суспільства. Це ж я розповів про Великобританію, а ще є окремо Лондон, якому потрібно 2 мільярди фунтів, щоб транспорт зміг протриматися до осені. Пасажиропотік в автобусах впав на 85%, а в метро на 95%. Уже 31 працівник автобусних перевезень помер від ускладнень Covid-19.

Місяць роботи громадського транспорту у столиці обходиться у 600 мільйонів фунтів. І уявіть собі, що навіть при вартості квитка 60грн (в автобусі), оператори покривали витрати на трохи більше 80%, а решту отримували з бюджету. До пандемії 6 мільйонів лондонців були постійними користувачами автобусів.

Як бачимо, пандемія нашкодила не лише Львову чи Україні, але й для розвинених країн 1-го світу це стало нечуваним викликом, який невідомо чи буде подолано (як і коли). Мораль: не будьте демагогами.

Не існує простих рішень для складних проблем. Тим паче проблем, з якими весь світ зіткнувся вперше і одночасно (ні, в часи «Іспанки» цивілізація була на іншому щаблі розвитку ніж сьогодні). Життя в місті – це завжди компроміс, і догодити всім однаково – неможливо. Читайте, що відбувається у всьому світі, бажано з різних джерел і різними мовами. Люди однакові, незалежно від раси. Потрібно вивчати досвід інших країн та міст, аналізувати його і адаптовувати кращі практики.

Демагогія та невігластво не допоможе, а відкине нас ще далі у розвитку.

Блог автора: Facebook