Фінішна пряма поглинання: Білорусь втрачає суб’єктність

У наступні роки Російська Федерація вийде на фінішну пряму поглинання Білорусі та створення так званого «союзного государства». Питання лише в часі, проте і його вже фактично визначено: процес завершиться до 2022 року.

Вже на початку вересня в російських ЗМІ з’являється інформація про підписання «дорожньої карти» щодо інтеграції економічних та соціальних складових держави. Поетапна інтеграція передбачає до 2022 року кілька важливих складових:

• Єдиний Податковий та Цивільний Кодекси;
• Об’єднаний банківський нагляд;
• Уніфікований облік власності та соціальних гарантій;
• Єдиний регулятор ринків нафти, газу та енергоресурсів;
• Єдиний зовнішньоторгівельний режим.

Фактично можна стверджувати, що такий рівень інтеграції є значно вищим, ніж у державах того самого Європейського Союзу. Форма, яку пропонує РФ для Білорусі, набагато глибша. Вона має характер конфедеративної держави, а в майбутньому, цілком можливо, автономної частини Російської Федерації. Також цілком ймовірним у майбутньому стане запровадження єдиної валютної системи, а також системи управління державними органами. Не найкраща перспектива як для нашого сусіда, так і для нас самих.

Чому так сталося? Адже ще у 1991-1993 роках республіка Білорусь мала такі самі суверенні права, як і всі держави з колишнього СРСР. Причина криється у планомірному знищенні гуманітарної та культурної політики держави. Уже згодом така дія Кремля трансформувалась у здачу економічних інтересів цілої держави на догоду Росії.

Наразі Білорусь – абсолютно авторитарна держава. Вона живе без системи противаг, фактично без опозиції. Існує з ручним парламентом, урядом та місцевим самоврядуванням. Саме така держава потрібна була Кремлю задля подальшого поглинання. І перші кроки в напрямку прірви Мінськ зробив ще в далекому 1999 році. Тоді були закладені перші камені подальшої інтеграції до РФ: вистачило лише підписати договір про створення Союзної держави.

Всього один документ, і за останні 20 років Білорусь стає частиною «русского міра»: з домінантною російською мовою та російським телебаченням, відсутністю свого культурного продукту, з повноцінним знищенням білоруської мови. У Білорусі ви не почуєте національної музики і не побачите місцевого кіно. Тут практично немає інших політичних поглядів серед істеблішменту. Авторитарна країна взагалі не передбачає чогось іншого. Знищивши гуманітарну складову, країна отримала простір культурного, воєнного та економічного «русского міра», кінцем історії якого має стати остаточне поглинання за декілька років.

Аналогічний сценарій готувався для України. Він був зірваний Революцією Гідності та російським військовим вторгненням у 2014 році. Тепер невідомо, чи надовго це, зважаючи на нові загрози та виклики для нашої держави.

Створення «союзної держави» між РФ та республікою Білорусь загрожує й Україні. Перш за все, таке утворення напружить нашу оборону додатковою смугою спільного кордону, контрольованою Кремлем. Це цілих 1084 кілометри. Фактично в зоні ризику опиняються Волинська, Рівненська, Житомирська, Київська та Чернігівська області. Звісно, необов’язково може відбутися наступ на цих ділянках кордону, проте додаткову напругу це цілком створить. Причому вже найближчими роками. Саме для цього Путін уже підписав військову доктрину Союзної держави РФ та Білорусі.

Також ситуація з поглинанням сусідньої держави може стати ще одним елементом тиску на Україну збоку Путіна та його поплічників. Для нас це виражатиметься, зокрема, в частині особливого статусу для Донбасу. Або інших поступок, на які може піти українська влада.

Зважаючи на ситуацію з північним сусідом, Білорусь може стати прикладом для України. На жаль, це не комплімент: на цьому прикладі нам слід бачити, як НЕ треба робити. Білорусь чітко показує, що за знищенням власної мови, культури та національного інформаційного продукту завжди йде знищення політичне, економічне, соціальне, зрештою знищення держави як такої. А головне – відсутність демократії та свободи слова, узурпація влади в одних руках обов’язково призведе до здачі національних інтересів та подальшого поглинання з боку країни-агресора.