«Війна четвертого покоління». Частина 2. Хто голосує проти?

У першій частині статті я розповів вам про мотивацію мислителів, які працювали над війною як над мистецтвом. Той самий Сунь Цзи був більше художником, ніж м'ясником. Війна четвертого покоління - не бестселлер із комерційним ухилом, а один із інструментів, які так і просились до арсеналу військової філософії. Власне, тепер пора перейти до ще більш глобального аналізу цієї цікавої ідеї.

• Держава втрачає монополію на війну. Поділ війни на певні покоління отримує влучного критика, а державні структури знову не готові до удару.
• Бліцкриг не від німців? Є певна теза, що тут дійсно постарались американці. Теж поясню, але все по порядку.
• Нова ідея війни як пояснення тенденцій. Так-так, історія нікого не вчить, але історіографія при певній подачі - здатна.

Концепція війни четвертого покоління не залишилась поза увагою військових інтелектуалів на Заході. В подальшому у цієї доктрини з’явились як прихильники і продовжувачі справи В.Лінда, зокрема Томас Хаммес зі своєю книгою «Праща і камінь: на війні в 21-му столітті»; так і опоненти, зокрема А. Дж. Ечеварріа ІІ та К. Ф.Маккензі. Зараз про цю критику й поговоримо, бо теза повинна бути врівноважена не тільки компліментами однодумців.

Держава втрачає монополію на війну

Зараз хтось може спитати: а що то за Ечеварріа? Тоді не "що", а "хто". Не зважаючи на схожість запитів, йдеться зовсім не про іспанське вино: я нагадую про одного з найпотужніших мислителів свого часу, який таки пішов проти концепції війни четвертого покоління. Отже, А. Дж. Ечеварріа ІІ виступив з критикою концепції війни четвертого покоління в своїй праці «Війна четвертого покоління та інші міфи». Його критичні зауваження є важливими для аналізу: по-перше, деякі з них близькі до наведених нами вище; тоді як інші ґрунтуються на неоднозначній інтерпретації думок В. Лінда.

Про влучність. Ечеварріа ІІ аргументовано критикує ідею поділу війни на «покоління». Сам цей підхід автор називає штучним і невідповідним. Як він зазначає, важливі процеси змін відбуваються паралельно. Натомість, простий «зсув» змін відбувається рідко. 

Другий надзвичайно важливий аспект критики стосується розуміння значення Вестфальського миру – події, яка ознаменувала собою закінчення Тридцятилітньої війни. Справа у тому, що за словами автора, прибічники концепції війни четвертого покоління пов’язують Вестфальський мир із встановленням монополії національних держав на ведення війни. Справді, В.Лінд у своїй статті «Understanding fourth generation war» стверджує, що війна «четвертого покоління» являє собою найбільш радикальну зміну з часів Вестфальського миру. Зокрема, йдеться про втрату державою монополії на війну.

Як зазначає А. Дж. Ечеварріа, посилаючись на Мартіна ван Кревельда, навіть після 1648 року вести війну могли не тільки держави, але й так звані «недержавні актори». Справді, з цим критичним зауваження можна погодитись: участь у війні таких суб’єктів не є винаходом останніх десятиліть: у війна окрім держав брали участь не тільки названі автором міста, їх союзи, релігійні рухи, та незалежні дворяни; ще до настання епохи війни четвертого покоління активними учасниками були збройні формування, які ще не мали національно держави, а лише претендували на її створення. Зокрема, таким прикладом є Українська повстанська армія.

Бліцкриг не від німців?

Можна припустити, що позиція В. Лінда в цьому питанні має свої психологічні та історичні причини: його концепція створювалась в умовах Холодної війни та ще живої пам’яті про Другу світову: в цих конфліктах тотально домінуючу роль відігравали саме держави (згадана вище УПА навряд чи була широко відома на Заході). Саме тому у творця концепції війни четвертого покоління склалось відчуття, що названі ним Аль-Каїда, Хамас, Хізбалла є чимось радикально інакшим, незнаним раніше. Повертаючись до світоглядних та методологічних засад прогностики, можна зробити ще один висновок: при здійсненні футурологічних та прогностичних пошуків значний і часто неусвідомлений вплив на їх результати має несвідоме автора, його безпосередній психологічний та екзистенційний досвід. 

Також Ечеварріа критикує підхід прибічників концепції війни четвертого покоління до тлумачення ідеї бліцкригу. Автор наводить наступні аргументи. За його словами, сам термін «бліцкриг» не є притаманним германській військові доктрині. Його поширенню сприяли американські військові аналітики і коментатори, зокрема С.Л.А. Маршалл. Це робилось для того, щоб донести до американського суспільства інформацію про події, які відбувались в Європі наприкінці 30-х – на початку 40-х років.

Друге більш фундаментальне зауваження полягає у тому, що порівняння таких способів ведення війни як застосування вогневої потужності, великої кількості особового складу та маневру з одного боку, і такої форми як партизанська війна є хибним, тому що створює ілюзію, що всі війни Модерну були класичними, тоді як війна четвертого покоління ведеться партизанами інформаційної ери. Мова іде про те, що протистояння здійснюється не тільки військовими методами в усі часи, а не тільки протягом останніх десятиліть. Це ж стосується і значення психології: її значення у  війні не є унікальною рисою сьогодення.

Слід, однак, зазначити, що окремі контраргументи А. Дж. Ечеварріа виявляються не просто сумнівними, але хибними при вивченні ідей В. Лінда. Останньому закидають, зокрема, надмірну зацікавленість технологіями, які ще й через два десятиліття залишаються поки що нереалізованими. Така певна зосередженість на технологіях «завтрашнього дня» справді є, але всупереч словам критиків, вона не носить всеосяжного характеру: автор концепції війни «четвертого покоління» справедливо зазначає, що поряд із високотехнологічними озброєннями ефективно застосовуватись будуть і більш примітивні – наприклад, вантажні автомобілі з вибухівкою. Як показав досвід війни Сполучених Штатів у Афганістані, ця теза, висловлена ще наприкінці 80-х років, виявилась пророчою.

Нова ідея війни як пояснення тенденцій

Отже, концепція війни четвертого покоління була спробою пояснити наявні тенденції у сфері ведення війни історіографічним шляхом – поділом воєн Нового Часу на покоління. Вона стала широковідомою і отримала своїх як прибічників, так і противників. Основні претензії до неї можна звести до наступного: сам поділ на покоління є неефективним, штучним і обмежується лише епохою Нового Часу, а отже окрім зазначеного, є ще й неповним; по-друге, виявлені автором особливості воєн четвертого покоління, насправді, не є унікальними і значною мірою проявлялись у війнах протягом всієї історії людства.

З іншого боку, концепція Лінда, будучи неоднозначною з історіографічної точки зору, має певний описовий потенціал: вона досить точно визначає деякі особливості сучасних воєн, і привертає увагу до тих особливостей, які притаманні всім війнам, але можуть не враховуватись належним чином. Однак, набагато більш важливим є те, що концепція війни четвертого покоління дає можливість зрозуміти деякі засади прогностичної діяльності у воєнній сфері, а також проблеми, які при цьому  виникають:

• По-перше, прогнозувати нове та інакше в гуманітарній сфері складніше ніж в технологічній. Лінд намагався, хоч і не завжди успішно, говорити про технології майбутнього, тоді як «ідеї» він описував вже існуючі.
• По-друге, на концепцію війни четвертого покоління впливав безпосередній психологічний досвід В. Лінда. Тут і переживання геополітичної та воєнної ситуації в світі, яка складалась на протязі 80-х років, до речі.

Це означає, що для прогностика при здійсненні футурологічних пошуків, в тому числі і в воєнній сфері, надзвичайно важливою є рефлексія – здатність подивитись на свою діяльність «зі сторони» і по можливості, усунути впливи несвідомого. І найголовніше: ця концепція має дуже обмежений прогностичний горизонт: він сягає війни, яку розв’язала Росія проти України починаючи з 2014 року; наступна війна обов’язково буде інакшою, і щоб в ній перемогти, українці повинні першими ступити за горизонт війни четвертого покоління.