«Війна четвертого покоління». Частина 1. Про що думають генерали

Думка про те, що генерали завжди готуються до минулих воєн є настільки загальновідомою, що вже сам цей факт дає підстави поставити її під сумнів. Справді, воєнна практика протягом значного періоду історії людства нерозривно була пов’язана із створенням воєнних доктрин і рефлексією досвіду ведення війни. Починаючи від Сунь Цзи, до Клаузевіца і далі – мислителі робили спроби осягнути війну, її сутність, та найбільш ефективні методи досягнення перемоги. 

Окрім цього, попри розповсюджену думку, військові нерідко намагаються заглянути в майбутнє, щоб побачити «війну завтрашнього дня». Такі спроби можуть бути різними за своєю прогностичною цінністю; їх можуть робити в тому числі і невійськові (коли останні за своїми переконаннями є пацифістами, результат таких «воєнно-футорологічних пошуків» часто буває, в кращому випадку, неоднозначним).

Лінд та перші спроби

Одну із таких спроб описати війну майбутнього наприкінці 80-х років зробив Вільям Лінд – американський письменник палеоконсерватор: він разом з групою інших авторів запропонував концепцію війни 4-го покоління (fourth generation warfare, 4GW). Мета цієї статті – не тільки і не стільки розкрити суть концепції, але також показати її в більш широкому контексті американської воєнної думки: справа у тому, що ця ідея не стала якимось «езотеричним» знанням для закритого гуртка посвячених прибічників, але навпаки стала об’єктом дискусії, і має як прихильників так і опонентів. Також важливі і цікаві для аналізу ті світоглядні засади, на яких В. Лінд та його соратники ґрунтувались при створенні концепції війни 4-го покоління: вони дозволяють виявити деякі проблемні аспекти прогностичної діяльності.

Отже, концепція 4GW бере свій початок в часи, коли в світі переважали наївні оптимістичні пацифістські погляди: йшов 1989 рік, і холодна війна добігала свого кінця. В жовтневому номері журналу «Marine Corps Gazette» була опублікована стаття «The Changing Face of War: Into the Fourth Generation». У цій статті автори висувають декілька важливих тез. По-перше, вони пропонують уявлення про покоління війни (сама ідея таких «поколінь» є далеко не беззастережна і окремо буде проаналізована далі). Одна з основних думок В. Лінда та його однодумців полягає у тому, що переходу між поколіннями воєн сприяють два ключових елементи: ідеї та технології. 

Отже, перше покоління воєн автори пов’язують з застосуванням мушкетів та лінійною тактикою. Лінійна тактика посилювала вогневу міць. Історично В. Лінд перше покоління війни пов’язує з часами французької революції: зокрема тоді у Франції виникла і була реалізована ідея формування регулярної армії за призовом. Ознакою воєн цього покоління є також те, що оперативне мистецтво ще не існувало як концепція. Щоправда, воно вже фактично застосовувалось на практиці окремими полководцями, зокрема Наполеоном. 

Друге покоління воєн автор пов’язує з появою зброї, що заряджається з казенної частини, кулеметів, колючого дроту та застосуванням артилерії непрямого вогню. Як зазначає В. Лінд, тактика значною мірою продовжувала залишатись лінійною.

Війна стає мистецтвом

Наведений перелік чітко дає зрозуміти, що навіть в межах концепції 4GW перехід між поколіннями не є одномоментним: якщо зоряний час кулеметів настав на полях Першої світової війни, то вогнепальна зброя, яка заряджається з казенної частини відіграла одну з вирішальних ролей ще в австро-прусській війні. На останній факт вказує у своїй праці «Стратегія непрямих дій» сер Безіл Генрі Ліддел Гарт. Саме в період воєн «другого покоління» відбувається становлення оперативного мистецтва. Значною мірою досягнення цього періоду є заслугою Генерального Штабу Прусської армії, і зокрема його начальника Х. К. Б. фон Мольтке. Саме він впровадив нову тактику, яка передбачала досягати в битвах оточення супротивника за допомогою вогневої потужності, а також широке застосування залізної дороги і телеграфу.

Принагідно слід вказати ще на один значущий для цього періоду воєнної історії момент, який В. Лінд оминув своєю увагою. Як зазначає С. Пєрєслєгін, саме в Пруссії за часів вже згаданого фон Мольтке-старшого відбувається остаточне формування і реалізація на практиці концепції Генерального Штабу: як зазначає автор, на цей час війна досягла таких масштабів, що один єдиний полководець не в змозі одноособово виконувати весь спектр командних функцій і утримувати всю картину війни. Тому, формується своєрідний «колективний полководець». Непряме підтвердження цього знаходимо у Б. Г. Ліддела Гарта: на його думку, причиною поразки Наполеона в Росії було те, що він вже не міг дієво застосовувати таку кількість військ (сотні тисяч); тоді як свої таланти полководця він найбільшою мірою проявляв тоді, коли під його командуванням було декілька десятків тисяч солдатів.     

Однією з визначальних ознак воєн третього покоління, за В. Ліндом, є те, що тактика ґрунтується не на виснаженні, але на маневрі. Як зазначає автор, тактика війни третього покоління була першою справді нелінійною. Тут слід зазначити, що така тактика не є винаходом цього періоду: елементи нелінійності дії військ на полі бою простежувались і в попередні історичні епохи. Атака у війні третього покоління більшою мірою була спрямована на проникнення і обхід супротивника з метою його колапсу, а не стільки на пряме зіткнення з метою його знищення. Тактика глибокого захисту була спрямована на те, щоб спонукати супротивника на спробу прориву з метою контратакувати його в подальшому.

Війни третього покоління В. Лінд пов’язує із Другою світовою. При цьому, основні концептуальні засади такої війни вже існували в 1918 році; однак, становлення технічної складової цього типу воєн відбулось у міжвоєнний період. Мова іде про розвиток танкового озброєння і появу доктрини Бліцкригу. З приводу описаного В. Ліндом «третього покоління»  необхідно зробити деякі важливі зауваження: визначені ним ознаки, а саме переважне значення маневру в атаці і намагання спровокувати супротивника на прорив з метою контратакувати його в захисті, дуже сильно нагадують принципи стратегії непрямих дій, описані Б. Г. Лідделом Гартом. Але останній сформулював їх на підставі аналізу майже всієї воєнної історії західного світу, а отже ці принципи, цілком вірогідно, не є такими вже новими і притаманними саме війні третього покоління. При цьому, важливо зазначити, що В. Лінд міг знати про це, оскільки в своїй же згаданій основній статті він посилався на Ліддела Гарта.  

Оновлений контроль над полем бою

Далі В. Лінд пропонує своє бачення змін, які визначають перехід до воєн четвертого покоління. По-перше, змін зазнає управління на полі бою: за словами автора, відбувається його «розсіювання». На практиці це означає, що війська будуть часто діяти досить невеликими групами, які повинні бути достатньо автономними. З цього приводу варто зазначити, що ідея необхідності деконцентрації військ актуалізувалась ще за декілька десятиліть до виникнення концепції 4GW: російський воєнний мислитель Є Месснер зазначав, що розсіювання військ на сучасному полі бої необхідне для того, щоб зробити їх менш вразливими до застосування ядерної зброї.

Другою ознакою війни четвертого покоління, нерозривно пов’язаною з попередньою, за словами В. Лінда, є зменшення залежності від центральної логістики. Третьою ознакою воєн такого типу є подальше підвищення значення маневреності, у порівнянні з масовістю військ та вогневої потужності. Як зазначає автор, більш масові групи військ є вразливішими; тоді як високо маневрені сили матимуть перевагу. Можна припустити, що проявом саме цієї тенденції є перехід багатьох армій з дивізійної на бригадну структуру. Четвертою ознакою воєн «четвертого покоління» В. Лінд називає необхідність, в першу чергу, внутрішнього руйнування ворога, а вже потім – його фізичного знищення. В такій війні цілями виступатимуть підтримка населенням ворога ведення війни і його культура. Фактично, автор говорить про значимість психологічних операцій.

Одна з ключових і найбільш значимих особливостей війни четвертого покоління - повне розмиття межі між станами війни та миру. За словами В, Лінда, нелінійний характер ведення бойових дій досягне такого рівня, що зникне уявлення про лінію фронту. Також, вірогідно, зникне розмежування між військовими та цивільними. В умовах війни четвертого покоління ефективним інструментом досягнення цілей будуть «об’єднані операції» (joint operations) – заходи, які передбачають якнайбільш тісну взаємодію різнорідних військових сил, а також військових з невійськовими, зокрема поліцейськими формуваннями. З цього приводу можна зазначити, що проявом цієї тенденції є формування і подальша практична реалізація в Сполучених Штатах доктрини спочатку повітряно-наземного бою, а потім – повітряно-наземної операції. За словами Е. Тоффлера, цей проект розроблявся у 80—х роках, а його результати були продемонстровані під час операції в Перській затоці «Буря в пустелі».           

Нагадаємо, що «відправною точкою» в побудові концепції війни четвертого покоління є теза В. Лінда про те, що зміні поколінь сприяють технології та ідеї. Говорячи про технології 4GW, автор пропонує перелік, серед якого є як ті, що вже стали реальністю, але й ті, які поки що нагадують фантастику. до технологій, які на сьогодні вже втілені, з перерахованих В. Ліндом належать, зокрема, безпілотні апарати, робототехніка, комп’ютерні віруси. Так, сьогодні це звучить абсолютно буденно, але пам’ятаємо, що про це було сказано ще наприкінці 80-х років. До технологій все ще «завтрашнього дня» належать зброя на основі енергії спрямованої дії, електромагнітних імпульсів, або малогабаритні джерела енергії надвисокої ємності.

Говорячи про ідеї, які визначатимуть війну «четвертого покоління», В. Лінд акцентує увагу на тероризмі. Його основна думка наступна: в епоху Нового Часу домінування Заходу ґрунтувалось на технологічній перевазі; однак в подальшому перевагу у війні можуть отримати незахідні культури, завдячуючи «ідеям». Говорячи про перспективи тероризму, автор називає два ключових аспекти: по-перше, спрямованість ворожих дій на «руйнування ворога з середини», намагання атакувати не фронт, але тил; по-друге, застосування сили ворога проти нього самого (мова іде про вразливість відкритих ліберально-демократичних суспільств).

В чому висновки й навіщо наступна частина?

Зазначене вище дає підстави зробити дуже важливі висновки щодо спроможностей працювати з майбутнім. Справа у тому, що з точки зору прогностики, концепція В. Лінда виглядає досить половинчастою: з одного боку, він намагається спрогнозувати майбутнє технологій (саме Майбутнє, тому що те, про що він говорить, на момент розробки концепції ще не існувало в повсякденній практиці); з іншого ж – він описує ідеї не майбутнього, але сьогодення, а то й минувшини: все описане В. Ліндом в цій сфері вже існувало. А це дає підстави сформулювати наступне припущення: ми вміємо, хай і недосконало, прогнозувати майбутнє технологій, і не вміємо, скоріш за все, прогнозувати майбутнє суспільних відносин, зокрема у сфері війни.

Важливе уточнення: під майбутнім ми розуміємо те, що є радикально інакшим по відношенню до сучасного; те, чого ще немає. Тобто, можемо констатувати, що футурологія в гуманітарій сфері розвинена набагато менше, в порівнянні із сферою технологій. У сфері війни тут виключенням виступає Є. Месснер, який спрогнозував появу (він прямо вказував, що це з’явиться в майбутньому) «радянський» спосіб стратегічного планування, який був продемонстрований з початком українсько-російської війни.        

Однак, при всіх вищезазначених недоліках з точки зору прогностичної цінності концепції В, Лінда, він зробив одне надзвичайно важливе спостереження: на сьогодні виникло протиріччя між природою сучасного поля бою і традиційною воєнною культурою. Під останнім автор розуміє все визначальне для війська: порядок, ієрархічність, значення наказу, військові відзнаки. Справа у тому, що всього цього може і не бути на сучасному полі бою, де значимими є, зокрема, партизанські і терористичні методи діяльності. На воєнно-політичному рівні мова іде про співвідношення конвенційної та неконвенційної війни, а на метафізичному – порядку і хаосу.    

Як вже зазначалось, підхід В. Лінда щодо розмежування поколінь війни видається досить неоднозначним. Справа у тому, що він у згаданій вище статті прямо визнає, що цей поділ на чотири покоління стосується Нового Часу. Однак, неврахування всього попереднього відомого історичного досвіду ведення війн є, як мінімум, недостатнім. Більше того, таке обмеження може породити методологічні хиби в розмежуванні поколінь війни. Справа у тому, що з концепції В. Лінда виходить, що мали місце саме ці вказані ним чотири «вододіли». З цього входить, що ці зміни була найбільш значущими. Однак, вся історія людства – це невпинні зміни у воєнній справі – зокрема фундаментальні зрушення відбувались на зламах між Античністю та Середньовіччям та Середньовіччям і Новим Часом. І багато серед цих змін були не менш значущими, ніж виокремлені В. Ліндом.

Досить проблемним видається те, що В. Лінд рушійною силою розвитку воєн називає, як же зазначалось, «технології та ідеї». Така конструкція попри свою, на перший погляд, всеосяжність, враховує далеко не всі фактори, які впливають на зміни у способах та засобах ведення війни. Зокрема, такими факторами є географія, демографія, клімат. Відповідні приклади, зокрема, наводить С. Пєрєслєгін. Так за його словами, демографічна криза після занепаду Західної Римської Імперії поступово призвела до заміни багатотисячних легіонів та інших масових формувань порівняно невеликими відмінно оснащеними і навченими кавалерійськими загонами. Мова іде про становлення європейського лицарства. Інший приклад, який наводить С. Пєрєслєгін, стосується впливу клімату на зміни у воєнній стратегії і тактиці: внаслідок поступових змін клімату в євразійському степу надзвичайно збільшилась кількість придатних до верхової їзди коней, а це зробили можливим трансконтинентальні кавалерійські рейди, тобто монгольську експансію на захід.   

А наступна частина присвячена критиці. Ви ж не думали, що ця концепція заслужила виключно оплески?