Протеже монстра

Примітка редакції. Ми трохи здивовані, але наш періодичний автор вирішив писати не про Китай. Щиро вітаємо цю мету та сподіваємось, що ця традиція вкоріниться :)

Вітаю, шановне панство! Сьогодні мені настільки допекло читати українські новини, що я вирішив вставити свої п'ять копійок у загальну панораму. Тим паче, поки наші земляки за звичкою лаються по політичних та економічних темах, над ними нависає не лише війна з країною-агресором. Поки ми витрачаємо час на пусті балачки, нікуди не ділась Пані Корупція. Визнаю: останні інформаційні будні так і залишилися б непоміченими, якщо б не один цикл бентежних статей.

Георгій Кашин акумулював і презентував поки що трисерійну сагу-бестселер про одіозного Василя Бурбу. Звичайно до Дена Брауна хлопцю ще далеко, проте талант вести опис таємних змов, презентувати корупційні схеми та тримати детективну напругу у автора точно є. Тим мне менш, хотілося б написати маленький спін-офф про історію одного Василевого протеже. Ви ж самі чудово пам’ятаєте класичний принцип: скажи мені, хто твій друг, і я скажу, куди тобі йти. А ми наразі отримали більш сучасне трактування. Покажи мені не тільки свою біографію, а й власних протеже. Повірте на слово, інколи список креатур діяча виглядає набагато красномовніше його профільної діяльності.

Отже, говоримо про «нужного чєловєчка», котрий за потреби «мєтньотся кабанчіком». Такий собі А. Кравчук. Особистість виконавця неоднозначна, проте роль у реалізації темних планів головного героя основної саги жодних заперечень не викликає. Впевнений, інколи ви зустрічались із такими людьми по життю. А ще сподіваюсь, що ви ніколи від них не залежали. У тому ж ключі пише Георгій у третій частині Саги, описуючи протеже Бурби.

Цей Кравчук є начальником відділу Головного управління «К» Служби безпеки України, який користується майже «батьківською» опікою та покровительством у своїй діяльності з боку заступника начальника ГУ Дуки Сергія Олександровича. Останній має тісні зв’язки з Василем Бурбою та широко відомий у тісних колах за свою діяльність під час служби в Одесі.

Зокрема, за одеських часів, подейкують, Сергій Олександрович проявив неабиякі організаційні здібності та разом зі своїм кумом Ковальчуком О.Ю. (який, до речі, є заступником начальника одного з управлінь ГУ) збудували доволі профіцитну бізнес-систему, яка за місяць могла назбирати до 1 млн доларів США».

Ох які хлопці-козаки, які ж вони молодці. Один із сюжетів їхніх одеських пригод яскраво розписаний у цій статті. Якщо стисло передати суть, вийде наступне: за правилами грають тільки лохи. Людина, яка нахабно зліпить зі свого департаменту тіньове крило мафії, повністю скопіювавши легальну структуру з незаконним вектором розвитку – не сяде, а матиме шалені прибутки.

Тут у тебе державний орган працює, і він же водночас став великою бандою. А ти в шоколаді. У кінці місяця кожен співробітник забирає в держави чесно зароблені кошти, а по ходу роботи отримує в конвертах тіньові гонорари. Цілий департамент на місцях може згнити та розпастись, зібравшись уже у вигляді повноцінної банди – просто структура збережеться за державним зразком. Мені гидко це фінансувати, але ви робите це разом зі мною. Бо формально зарплата хлопцям летить із наших податків. А не платити їх не можу, бо потім податкова прийде і зробить бо-бо.

Комусь це може подобатись. Питання смаку, я розумію. Етична норма, за якою варто обрати свою сторону в конфлікті – такий собі рімейк фільму «Леон-кіллер». Мені, наприклад, до вподоби головний герой: бандит, але з певним кодексом честі. Коли таких людей судять, вони приймають долю як належне. А з іншого боку – продажні копи на чолі з героєм Гері Олдмена. Знаєте, мені якось другий варіант не до вподоби.

Я б не проти додати якусь експертну оцінку, та з таким багажем подвигів це навіть недоречно – нехай самі спробують відмитись від власних діянь, оскільки людська пам’ять не завжди підводить. Інколи вона допомагає розчавити загрозу остаточно.

Звісно ж, коли людина потрошку вживається в потрібну роль, із часом її очікує підвищення. Кар’єрне зростання, яке не тільки в легальних білих корпораціях може наздогнати дійсно вартого співробітника. Правда, яка держава, такі й соціальні ліфти, тому пан Кравчук може розраховувати на певні бонуси... з нестандартного боку.

Очевидно, що з такою досвідченою ланкою керівників людина матиме певний досвід. Не просто набереться досвіду у кришуванні бізнесу чи організації передачі «відкатів». Не тільки стане магістром у відмиванні бюджетних коштів. Якщо виконавець не підведе своїх менеджерів, із часом його потішать гарним просуванням по ранговій системі: він сам почне активно брати участь у різноманітних схемах. Бо наразі хлопець – звичайнісінька «торпеда», з чого й починав.

Нині достеменно відомо, що Кравчук та Дука працюють під протекцією вищезгаданих «охвіцерів». Дует непогано спрацювався: уже тривалий час виконує різноманітні творчі завдання від Бурби. І даний симбіоз корисний для всіх задіяних осіб. Організатору цей тандем поступово збагачує чорну бухгалтерію. Самі люди отримують шанси на просування по так званій службі. Люди у схемах працюють над звичними чорними справами, заробляючи собі на пенсійний маєток. На жаль, лише одна сторона отримує одні мінуси: це ненька-Україна. Якраз на її тілі застрягли ці чудові, довершені та біологічно прокачані паразити.

Ця стаття не про Притулу й Кличка, не про Зеленського й романи Єрмака з онучкою Фокіна. Вона про те, що переживе всіх цих персонажів, та й їх дітей також. Бо куди нам іти, якщо за зміною будь-якої влади Україна не здатна побороти корупцію? Для початку можна було б усвідомити її масштаб.