Автобус на Чонгар: алюзія щодо російських репарацій
Куди можуть завести благі наміри? Як стверджує британський афоризм – до пекла.
23 листопада 2021 року, точно за три місяці до повномасштабного вторгнення Росії на українську землю, міністр із питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України Ірина Верещук пообіцяла, що до лютого 2022 року команда Мінреінтеграції запустить автобусні рейси до КПВВ «Чонгар» і «Каланчак» – від пункту пропуску до кордону з окупованим Кримом. Тобто, відповідно до обіцянок Верещук, у лютому 2022 року дорога з Криму на південь України мала бути розмінована і безпечна.
24 лютого 2022 року замість автобусів на Чонгар та Каланчак поїхали російські танки, БТРи, «Гради», піхота й артилерія. За шість годин вони вже були у Каховці. За декілька днів росіяни захопили Херсон і Херсонську область, Мелітополь і південь Запорізької області та підійшли до Маріуполя.
Автобус до Чонгара – це було зроблено свідомо або ж через тупість? Це злочин чи ідіотизм? Я цього не знаю, слідчі або вже історики мають колись розібратися. Нині зрозуміло, що Верещук не могла самостійно ухвалити таке рішення, бо її повноважень та неформального впливу для відкриття дороги російським танкам недостатньо.
Хай там що, але для суспільства це рішення було подане як благий намір. У грудні 2020 року у статті на УП Андрій Єрмак написав буквально таке: «Украй важливо убезпечити людей по обидва боки лінії зіткнення від величезної кількості смертоносних мін. Наша делегація доклала максимум зусиль, аби погодити у серпні 20 ділянок для розмінування. Потрібно швидко виконувати цей план».
Тобто відкриття дороги для наступу російських військ на Херсон і Мелітополь подавали як турботу про людей, яким загрожують смертоносні міни. Назва статті, ви не повірите, була «Шлях до миру», а шлях то був до пекла. Заклик «швидко виконувати цей план» зараз звучить як вишуканий цинізм.
Таким чином, 2021 року влада України робила все необхідне, щоб створити Росії умови для військового удару з Криму по півдню України, і не тільки цього не приховувала, а хизувалася цим, як діями на благо України.
До чого я нагадую про події 2020–2021 років?
Бо вони мені здаються дуже схожими на робочу групу з російських репарацій, яку 2022 року очолив Андрій Єрмак. Як на мене, вона є новою версією автобуса до Чонгара.
У робочої групи абсолютно благі наміри: примусити Росію заплатити за руйнування України, вбивства й інші злочини на території нашої держави. Ніхто не знає, як це зробити, бо не було в історії людства випадків, коли значно менша і слабша країна примушувала значно більшу і сильнішу до таких дій. Завжди репарації платили держави, які зазнали воєнного розгрому від сильніших країн або від союзу декількох. На боці України ніхто воювати не збирається, тому воєнного розгрому Росії досягти не вдасться.
Про величезні ризики обраної робочою групою та Мін’юстом стратегії я вже писав (тут про робочу групу, а ось тут – про позицію Мін’юсту).
В безпрецедентній ситуації треба шукати і випробувати всі можливі варіанти. Замість цього робоча група і Міністерство юстиції обрали один-єдиний – International Claims Commission, який неодноразово й успішно був застосовуваний на практиці, але тільки за згодою країни, яка платила репарації. Росія не погодиться на відшкодування збитків, завданих Україні внаслідок агресії. Таким чином, вибір такого інструменту вже дає козир у руки Росії.
Щоб перебити цей козир, члени робочої групи і Мін’юст пропонують укласти міжнародну угоду, але вже зараз очевидно, що такий договір не зможе примусити Росію платити. Треба конфіскувати російські активи за кордоном, але для цього необхідно змінити національне законодавство у всіх країнах, де розміщені арештовані російські активи. Це неймовірно складне завдання, шанс на виконання якого не дуже високий.
Таким чином, вибір інструменту, який вимагає згоди платника репарацій, а в разі його незгоди – дуже ризикованого кроку: синхронної зміни національного законодавства багатьох країн, – дає величезні шанси Росії ніколи не платити компенсацію Україні. Бо жодного іншого інструменту ні робоча група, ні Міністерство юстиції не готують.
Як бачимо, благий намір домогтися компенсацій від Росії у такому виконанні дає Росії можливість ніколи компенсацій Україні не платити. І тут не важливо, свідомо чи не свідомо це роблять. Ну чим це не ще один автобус до Чонгара?
В самурая немає мети, є лише шлях.
Ваш донат – наша катана. Кнопки нижче!