Банкстери, Україна, МВФ. Виживе лише один
Реформа банківського сектору була започаткована в Україні після Революції Гідності. Вона була однією з найбільш вагомих для держави змін.
Зміни були необхідні. Значна частина українських комерційних банків уже встигла зажити поганоъ слави.
Як? Наприклад, працюючи за схемою з виводу коштів вкладників банків. Усе це проверталося завдяки наданню кредитів власним же юридичним особам, через які кошти утікали в офшори. Дуже популярна схемка була.
Надалі виведені кошти могли компенсуватися вкладникам із державного бюджету через механізми рефінансування. А вже він, по суті, дозволяв власникам банків виводити кошти, покриваючи вкрадене за рахунок платників податків.
Найгучнішим кейсом такого масштабного виведення коштів стала історія «ПриватБанку». Ігор Коломойський зробив усе показово.
Ціна показових тортур для банку — руками людей, наближених до власника-олігарха, було виведено 5,5 млрд доларів. Всі ці кошти одразу полетіли за кордон. Падіння «ПриватБанку» фінансова система України могла не витримати — тож у 2016 році банк довелося примусово націоналізувати.
Відповідне рішення Нацбанку було виписане. Із введенням тимчасової адміністрації почалась нова історія банку.
Йшов час. Внаслідок реформ банківського сектору за часів Валерії Гонтаревої у стінах НБУ вдалося зламати механізм корупційного рефінансування таких шахрайських банків. А значну частину з них було ліквідовано взагалі.
Надалі власники банків — нечисті на руку — стали органічними противниками реформи банківського сектору.
Окрім «ПриватБанку» Коломойського, тут варто згадати і VAB-банк Олега Бахматюка, і банк «Михайлівський», з яких виводилися кошти за подібними схемами.
Бажаючих повернути старі часи вистачало. Ніхто не любить зміни, коли це б’є по кишені.
Тому в нас раптово з'явився цілий прошарок осіб, що принципово воюють із банківською реформою, в рамках якої вкрадені кошти більше не будуть компенсуватися за кошт платників податків.
Звички, вони такі. Коломойський взагалі неодноразово підкреслював бажання повернути «ПриватБанк» у своє володіння.
Водночас ключовим опонентом цих планів і лобістом реформ банківського сектору в Україні залишаються міжнародні партнери України. А особливо — її кредитори з Міжнародного валютного фонду.
Політика МВФ не передбачає надання траншів країнам із непрозорим управлінням та очевидними корупційними дірами в системі.
Тож питання довіри від Фонду, підкріплене його здатністю давати або не давати кошти, чи не найважливіше. Саме це той формуючий фактор, що не дозволяє остаточно зруйнувати реформу банківської системи в Україні. Бажаючих, повторюсь, більш ніж вистачає.
Втім, стосунки України з МВФ зазнали серйозного випробування після обрання президентом Володимира Зеленського. І в середовищі громадських активістів, і серед західних фахівців настрої були зрозумілі.
Ні в кого не відчувалося впевненості в тому, що зв'язки Зеленського з Коломойським не переростуть у підкилимні домовленості щодо зупинки банківської реформи, а найголовніше — відкату її назад. Десь до повернення банків недоброчесним власникам.
Ухвалення законодавства, що запобігало б цим процесам, навесні 2020 року супроводжувалося неабиякими перипетіями.
До закону, прозваного в Україні «антиколомойським», виявили увагу народні депутати, максимально наближені до олігарха. Як-от колишні співробітники його телеканалу «1+1» Олександр Дубінський та Ольга Василевська-Смаглюк.
Вони раптово взялись до роботи! Сумарно подали більше 16 тисяч спам-правок, аби хоч якось загальмувати ухвалення проекту.
Важливий момент: хваліть не Банкову. Саме ухвалення такого законодавства було не стільки ініціативою Офісу президента чи провладної фракції, скільки наслідком тиску з боку міжнародних партнерів та кредиторів із МВФ.
Втім, на цьому бокс не скінчився. Особливих ударів реформа банківського сектору зазнала після відставки Якова Смолія з посади очільника НБУ.
Якщо забули — проти нього у Верховній Раді збирали підписи дуже незацікавлені та цілком незалежні люди. Зокрема, Дубінський. Та й підігрів емоцій забезпечувався медійною машиною одного олігарха.
І ця гра під великим килимом триває досі. Влітку 2021 почався вал показових заяв про звільнення від керівників департаментів НБУ та окремих співробітників, зокрема досить масово звільнялися працівники департаменту ліцензування НБУ.
Причиною їх стала політика нового очільника НБУ Кирила Шевченка, якого було призначено після Смолія.
Політика керівництва НБУ завдавала удару корпоративній структурі управління, запровадженій за часів реформ банківського сектору. А вона, у свою чергу, слугувала певним запобіжником від скасування самої реформи і повернення банків.
Окрім цього, на початку вересня експрацівники НБУ висунули програмні тези щодо потреби зміни керівника фінрегулятора. Хоча б приблизно окреслили бачення того, яким він має бути.
І що? Попри заяви Шевченка про швидке отримання траншу МВФ Україною до кінця 2020 року, це питання так і не було вирішене.
Новий приїзд місії МВФ до України очікується вже у вересні 2021 року. Тож Нацбанк і Міністерство фінансів мають продемонструвати готовність до співпраці. Бажання працювати над створенням втраченої довіри.
Втім, не все так просто, як видається з першого погляду.
Не додають оптимізму у стосунках з МВФ історії про минуле очільника НБУ. Самі розумієте, у нас біографії часто несуть саме негативні деталі.
Досить показовою в цьому плані виглядає свіжа заява секретаря РНБО Олексія Данілова із тезою щодо «банкопаду» — масової ліквідації банків шахрайським керівництвом у 2015-2016 роках. Там він прямо говорить, що вважає винними і осіб із менеджменту тодішнього НБУ.
Фактично це може означати спробу замаскувати новий удар по реформі банківського сектору й особах, що її проводили, під боротьбу.
Навіщо бити прямо? Прикриємо це декораціями. Власне, самим шахрайством навколо банків. Влада України зберігає на диво небезпечну подвійну лояльність до усіх сторін процесу, намагаючись не сваритися ні з ким публічно.
Ані з МВФ, ані з колишніми власниками банків, ані навіть із ексменеджерами НБУ. Але ж так довго не пограєш.
Водночас, якщо влада України хоче зберегти адекватний тон стосунків із західними партнерами й отримувати кошти МВФ, надалі будь-яка подвійна лояльність має бути виключена. Неможливо весь час удавати повну лояльність одночасно і до банківської реформи, і до її противників.
Рано чи пізно доведеться робити остаточний вибір, пов'язаний із банківським сектором. В обхід рекомендацій і позиції МВФ такі кошти, що пропонує Фонд, жоден західний уряд нам точно не дасть.
Окремо підкреслю не лише банківську, а й правоохоронну складову.
Захід робить недвозначні заяви щодо потреби розслідувати обставини виведення коштів із банків, зокрема Ігорем Коломойським та його оточенням. Робить уже давно.
І що ж? Відсутність реакції української сторони тут лише погіршує і без того не безхмарну комунікацію із партнерами.
Можна подумати, ми перед тим її чимось покращили. Авжеж, авжеж.
В самурая немає мети, є лише шлях.
Ваш донат – наша катана. Кнопки нижче!