Дешевий «Схід» Арестовича

Примітка редакції. Ставимо текст із невеличким запізненням, але аргументи досі актуальні. Арестовича ж не звільнили з ганьбою, чи не так?

Нещодавно в ефірі телеканалу «Дом» виступив Олексій Арестович. Там спікер ТКГ раптово заявив, що Україна розвернеться на Схід. Мовляв, якщо Захід «продовжить» здавати інтереси України.

Звісно, можна ламати списи, обговорюючи, хто ж нас здає — і чи не роботодавець Олексія насамперед. Але краще не будемо.

Давайте краще повернемось до заяви Арестовича. Отже, за його словами, Євросоюз і політична еліта США розкололися з питань взаємин із Росією. У МЗС відреагували на заяву спікера української делегації у Тристоронній контактній групі.

Як тут не зреагуєш. Проте згодом спікер заявив — це журналісти його не зрозуміли.

Ну ви знаєте ці дрібниці. Тільки й того, що представник влади заявляє про можливий перегляд геополітичного вектора України.

Ще й обирає максимально зручну для себе (бо розмиту й позбавлену конкретики) причину: якщо Захід продовжить здавати інтереси України. А також якщо Євросоюз і політична еліта США розійдуться з питань взаємин із Росією.

Я вважаю, що має бути колективна чи персональна відповідальність через заяву спікера Тристоронньої контактної групи по Донбасу.

Заговорили щодо «розвороту на Схід»? Отже, годі переводити стрілки на ЗМІ.

Зауважу, що лунають заяви Арестовича не тільки негарно, а ще й максимально невчасно. Ой, ми такі бідні й нещасні, фактично кинуті напризволяще. І що ж Олексій наводить як приклад? Увага...

Афганістан. Із якого, на думку пана спікера, США вийшли. Ледь не кидаючи все своє майно і залишаючи на поталу тих людей, які двадцять років підтримували Вашингтон.

Це елемент невігластва. Річ у тім, що це і є той компонент гібридної війни, який запропонували США Російській Федерації у відповідь на позицію Путіна щодо червоних ліній. Для пана Арестовича та інших дітей природи пояснюю окремо.

Штати практично штучно створили зону напруженості у «підчерев’ї» Росії. Прямісінько в зоні її геополітичних інтересів на середньоазійському напрямку.

Це, власне, не лише Таджикистан. Ще в цій чудовій компанії можна помітити Узбекистан та Киргизстан. Тому зовсім не випадково проявляється нервова реакція Кремля. А звідси й намагання знайти спільну мову з талібами.

І в усіх перед очима повна відсутність позитивних результатів зустрічі в Москві.

Посиділи, поговорили, а жодних наслідків у «плюс» досі не видно. Зазначу, що це саме ті елементи, які потрібно знати представникам політичного проводу. І головне, речникам або радникам української сторони, коли вони виходять на загал.

Назву ще один негативний момент.

Коли Арестович говорить про те, що фактично США кинули нас напризволяще — ці заяви, власне, звучали на тлі проведення спільних навчань «Сі Бріз». А вже вони за своїм представницьким складом, за кількістю залученої техніки та особового складу були наймасштабнішими за останні роки.

І головне: легенди проведення навчань. Бо чи не вперше відпрацьовувалося проведення десантних операцій, маючи на увазі звільнення окупованих територій Криму.

Проте, нічого страшного, оскільки саме в цей момент звучать заяви Арестовича — крик, ґвалт, нас кинули напризволяще. Чим ця заява продиктована, як не створенням штучних перешкод Україні? Я ж бачу, що немає жодної реакції на ці відверто провокаційні заяви з боку керівництва Офісу президента.

Те, що відбувається, більше нагадує елемент дешевого шантажу. Коли ми стукаємо у двері, нас не пускають.

І ми замість пошуку причин раптом говоримо: якщо наші вимоги не будуть виконані — повернемось спиною до свого стратегічного партнера і поміняємо вектор нашого розвитку. Після такого, до речі, дійсно можуть не пустити.

Якщо ж ці заяви продукуються — відповідно, має бути якщо не колективна, то персональна відповідальність. Цього ми, на жаль, не бачимо.

Питання: а ми її взагалі дочекаємось?