Другий фронт
Українська оборонна галузь уже стрибнула вище голови. І стрибає досі. Я впевнений, стрибне ще не раз. Усе-таки вона не залежить від непопулярних кроків, на які держава не хоче йти, дригаючи ніжками під власний вереск.
Натомість є питання мобілізації. Вона нікуди не стрибає. Тема складна. Від неї всі морозяться. Десь півроку тому я міг би сперечатись щодо цього, доводити власні тези та жваво відбиватись від чужих. Та зараз ставлюсь до цього по-філософськи.
Бо все одно буде так, як я планував іще кілька років тому.
Принцип «Воювати будуть усі» дуже не сподобався багатьом громадянам. Що ж, якщо вжити поправку на умови та час — шановні, під час Третьої світової воювати будуть усі. І мені байдуже, хто там що планував. Так само, як планувальникам байдуже на мої плани.
Втім, є безжальні цифри. Хоч ми й достояли на ескалаторі ескалації, вже перебуваючи на останніх сходинках перед глобальною війною, всередині держави не все так добре. Та і з чого б мало бути добре? У нас є послідовність? Системність? Може, я десь пропустив плани з нарощення сильних сторін Неньки, а не їх постійне послаблення?
Підкажіть. Раптом це я такий довбень, що не помітив. Шукаю і не знаходжу.
Ми виконали маневр завчасної передислокації власного мобілізаційного ресурсу віком від 18 до 22 років. При цьому навіть не згорнули програму контрактів «22–24», яку цим кроком добили в голову. Правда, круто? Президент запропонував, а всі зробили. Саме тут, саме цю найважливішу у світі ідею втілено в життя буквально за місяць.
У нас тепер можна перебувати в розшуку, але податись на бронь. Класно ж? Президент нарешті підписав цей чудовий закон. Так вчасно. Так стратегічно виважено.
Я замахався. Коротше, всередині держави дуже помітний другий фронт.
Один — під Покровськом, Куп’янськом, на півдні. Для дронів навіть у Брянській області є цікавий полігон. Це фронт складний.
Другий фронт — проти ненависних сухопутних військ ЗСУ, частиною яких є не менш ненависні ТЦК. Ті, що «самі ухилянти, бо не воюють». Ті, що за підтримки бойових ветеранів різко стали «викрадачами, здирниками» та іншими нехорошими словами. Проблема одна. Люди так сподіваються пропетляти, що вважають власні війська своїм же ворогом.
У рамках гібридної війни це було дуже неприємно.
У рамках повномасштабки — дуже небезпечно і неприємно.
Що ж, глобальна війна посміхається та маше лапкою. Вмовляти когось? Та навіщо. Вмовляти можна було у 2022-му, 2023-му. Вже у 2024-му вмовляти стало менше сенсу.
Наприкінці 2025-го більше хочеться закурити, видихнути сизий дим та сказати: «Удачі зі штаткою, майбутній рекруте!». Наприклад, хочете поговорити про корупцію всередині злої Тецеки? Легко. Процитую Дмитра Кухарчука — не сказати, що ми з ним прямо-таки на одній хвилі, але він зібрав дійсно цікаві дані.
За 2023 рік у ТЦК 198 випадків корупції. МВС вляпалось у 1450 справ, прокуратура — у 320, суди — у 230.
За 2024 рік ТЦК мали 286 проваджень щодо корупції. МВС задало планку в 1870 справ, прокуратура проявила себе 410 разів. Суди трошки відстали, цього разу всього 310 справ. Ну нічого страшного. Час іще буде, аби надолужити втрачене.
2025 рік іще не завершився. ТЦК мають 147 справ стосовно корупції, МВС — 1120. Прокуратура трохи втомилась перемагати закон, бо лише 230 разів вляпалась. Суди — 180.
То що, поговоримо про корупцію деінде? Чи лише там, де в армію забирають?
Імовірно, балачки про не таку корупцію в не таких місцях мали дати нам змогу дожити до заморозки конфлікту. Що ж, заморозки не сталось. І, якщо ви подивитесь новини за останній час, навіть не вибираючи окремий регіон — інші держави крокують не до замороження нашої війни, а до розмороження своїх власних. Я б сказав, до розігріву.
Дожити в Україні до 2025 року, щодня сподіваючись на заморозку війни — це якийсь особливий вид БДСМ. Особливо якщо сподіватись на це далі.
Багатьма людьми втрачено шанс обійняти хороші посади в хороших бригадах (а вже і корпусах). Утрачено час на прогрес до сержантського чи офіцерського рівня. Втрачено час на те, щоб завести правильні зв’язки. Бо, як колись жартували, якщо офіцери за 15 хвилин розмови не знайшли в армії спільних друзів — один із них є шпигуном.
Люди не вірили, що втрачають час. І все ж його втратили. Ну, це їх вибір.
Є інші приводи для роздумів. Зрозумійте, другий фронт — це не лише про потужних захисників дивану. То наша болячка. Внутрішня справа держави, що зовсім не бажає вижити, але армія заважає їй у цьому самовбивчому процесі.
У світовому плані другий фронт актуальний… Наприклад, для росіян. Я впевнений, що вони його відкриють десь у країнах Балтії. І був у цьому впевнений, ще коли ніхто не вірив. Бо це доволі виважено з точки зору стратегії. Маючи проблеми в Україні, ворог здатен ударити по одній із важливих для нас держав. Погіршити наш стан. Вибити з нашого союзника все м’ясо, аж до кістки. Ось що важливо.
Можна скільки завгодно чекати замороження війни, яка мала бути замкнутою в наших кордонах. Але вона вже розповзається по регіону.
Наслідки нашої війни? Вони неймовірно масштабні. Пакистан уже не знає, що робити з бойовиками, які замість сухопутних рейдів перейшли на скиди з дронів. Бразилія шокована, бо картелі відбиваються від її урядових сил ударами FPV. Вибачте, але щось війна так собі «замкнулась». Класно замкнули. Я б навіть сказав, замок десь протікає.
Отже, пора прокинутись. Бо, коли Росія відкриє свій зовнішній другий фронт, нам має стати байдуже на свій внутрішній.
Немає сенсу вдаватись до пояснень. Проводити лекції. Шукати інтерактивні аргументи. Ситуація як із білими блукачами у «Грі престолів»: усі, кого у себе не мобілізуєш ти, повернуться у складі ворожої армії. Якщо від білих блукачів тікати, битись із ними все одно доведеться. У гірших умовах.
Звісно, дехто боїться втрати рейтингів. Мовляв, десь колись у когось будуть вибори. Це прямо-таки аргумент.
Десь будуть колись. То як до них підходити зараз? Може, добити збиткову «Укрзалізницю» черговою піар-акцією? Відкрити ухилесам у розшуку доступ до бронювання? Пріоритети найкраще помітні по підписаних законах. Утім, я не сперечатись прийшов, а констатувати факт.
Не буває держави, яка вибиває ворогу нафтопереробні заводи та стратегічну авіацію, а собі — мобілізацію. Щось тут зайве.
Де боялись наші еліти, вибору не залишить Третя світова.
