Перейти до основного вмісту

Джокер, на якого ми заслужили?

Люди додумують те, чого немає

Останній тиждень ознаменувався кількома гучними подіями, одна з яких торкнулася кінематографу. Фільм «Джокер» із Хоакіном Феніксом у головній ролі розбурхав любителів якісного кіна та активних дописувачів соціальних мереж. І одразу створив два радіально протилежні табори: тих, хто не вподобав його, прийшовши в надії на екшн, і тих, хто у психологічній драмі, музиці та талановитій грі акторів знайшов щось більше, аніж просто картинку.

Насправді, цей фільм не несе під собою ніякого смислового навантаження. Адже автори чітко не окреслювали жодної з тих тем, які, за словами прихильників, підіймаються. Тут нутро людства вивернуте назовні, і нам залишається лиш споглядати за метаморфозами Артура та його шляхом до Джокера, розриваючись між співчуттям і огидою. Сенс цього всього придумуємо ми самі, ретранслюючи власне бачення світу, проблем і цінностей на дану картину. Звідси й контекст соціальної несправедливості, байдужості світу до слабших, табуювання психічних захворювань, сакралізації невдах і багато того, що ми самі витягнули з побаченого. Що свого роду є одним із факторів неймовірного успіху Джокера, адже поряд з основними двома сценаристами, Тоддом Філліпсом і Скоттом Сільвером, стоїть ще третій: ГЛЯДАЧ.

Ця психічна особливість людей — додумувати там, де нам нічого не сказали, відома українцям, як нікому іншому. Адже саме вона лягла в основу президентської кампанії та блискучої перемоги нашого нинішнього президента Володимира Олександровича Зеленського. Як крізь призму ЗМІ жителі Готема створили картинку «народного месника» зі звичайного безробітного коміка, так і з нашого коміка проолігархічні канали зліпили близького простим людям політика, «свого пацана» Голобородька. І якщо перший став антигероєм, якого складно засуджувати, то другий перетворився на побутову попелюшку, де кухарка розбирається у політиці, таксист — аналітик, а простий малограмотний виходець із Кривбаса став президентом. Нищівний вибух Артура сформували населення та місто, в якому він проживав, а у випадку із Україною пропаганда побудувала цілий Готем у головах людей, і дана симуляція сформувала потребу Джокера. Сміття, бідність і безнадійність були запхані в голови навмисне. Однак, що там, що там результат один: протест. Один виразився у цілковитій руйнації всього навколо під проводом невидимої руки тепер уже Джокера, інший — у виборі на посаду Президента абсолютного дилетанта. А що буде опісля та хто за все відповідатиме — ані тих, ні тих не цікавить. Фактично, феномен ЗЕ — це чітко спланований і врегульований штучний протест тих мас, які в активному прояві на нього не здатні, а, саме, пасивної більшості. Проте, результатом їх вибору в плані політичному може бути ще більший крах, аніж той, який ми побачили крізь вогні у Готемі.

В ілюзорному світі герої та злочинці ілюзорні, такі, якими нам їх продиктують. І якщо Артур, головний герой, є безпорадним представником свого соціуму, Володимир від нього вкрай ізольований. Доларовий мільйонер, внук і син радянської номенклатури, він далекий від реального світу, попри прагнення ним же показати протилежне. І поза награною люб’язністю, виразом співчуття і розуміння того, що відбувається, вилазить хамство журналістам, вітання загиблим у Холодному яру та сири всього лиш по 58 гривень за кілограм. Що дуже смішно, враховуючи, що обраним був Володимир як протилежність далекого та занадто багатого для любові пострадянського українця Порошенка. За Зеленським стоїть ціла індустрія людей, які з року в рік підливали, як добрива овочам, нашому населенню протестні настрої, а нині — ті, хто керує кожним його кроком і рішенням. І якщо у фільмі Джокер перетворився на цілий рух, то Зеленського, як дійсної особистості, не існує. Із самого Володимира Олександровича ми бачили лише 166 сантиметрів чоловічка, гугнявий голос та декілька некоректних фраз, кинутих невчасно поруч із камерами.

Попри те, що Джокер був у своєму світі цілком реальною та помітною точною тяжіння, фактично від нього не вимагалося нічого, окрім його існування в підходящий момент, як символу, орієнтира. А на Зеленського покладалися надії, від нього очікували дій, навіть не усвідомлюючи, що ці очікування є настільки ж нереальними, як і сама голограма «Зеленський В.О.» Прийшовши на хвилі ейфорії та ілюзій, Володимир став для кожного свого виборця уособленням казкового Джина. Ця дитяча віра у казки і супроводжуватиме діяльність президента ще певний час. Іронія у тому, що, будучи продуктом свого суспільства, Джокер цілком виконав свою місію. А наше суспільство, обравши Зеленського, не отримає нічого з очікуваного.  Схвалення своєї діяльності спонукало Артура стати Джокером, а от Володимир, уже ставши Президентом, витає у пошуках соціального визнання, з кожним днем усе тяжче витримуючи тягар бути хорошим для усіх і відразу. Випити пива? Я ваш, я з вами! Зустріч із журналістами на фудкорті? Та що ж може бути відкритішим! Однак, поряд із цим, бажання вгодити усім знищує будь-яку зрозумілу позицію та діяльність, залишаючи без відповідей масу нагальних питань, від яких залежить подальша доля країни і чим точно скористаються вороги. А за «для мене люди перш за все» — лобіювання інтересів олігарха, навіть ціною якості життя тих же людей.

Чи є Володимир Зеленський нашим Джокером? Останній — це уособлення трагедії однієї людини на тлі суспільства. А шостий президент може принести постпротестну руйнацію, кров і біль уже для цілої нації. В епоху постправди на задній план відповзає одне просте поняття: відповідальність. Відповідальність за себе, свою країну та дітей. І якщо Джокер є продуктом жорстокості та байдужості соціуму, то Зеленський є продуктом масового інфантилізму.

Рубрика "Гринлайт" наполняется материалами внештатных авторов. Редакция может не разделять мнение автора.
''отсканируй
и помоги редакции
Загрузка...