Гальшка Острозька. Частина 1

Примітка автора. Для кращого розуміння, хто такі Ілля Острозький, Беата Костелецька та Федір Сангушко, раджу прочитати мою попередню статтю «Ілля Острозький».

Якби якийсь подорожній вирішив на деякий час затриматися у чеському містечку Яромерж, то його увагу неодмінно привернув би костел святого Миколая, який є гордістю й головною окрасою міста. Храм цей побудований у готичному стилі і може вмістити близько трьох тисяч прихожан. Точна дата його будівництва невідома, а от перша згадка датується 1325 роком.

Якби подорожній зайшов всередину костелу і підійшов до вівтаря святої Варвари, то, скоріш за все, побачив би поблизу нього кам'яну плиту. Плиту, на якій, якщо до 1860 року ще лишалося хоч трохи часу, двома мовами — польською та латиною — було викарбувано майже ідентичний текст. Якщо подорожній знав польську або латину, то зміг би без особливих труднощів прочитати цей напис і зрозуміти, що «тут спочиває прах славного литовського лицаря із знаменитого дому Ольгерда, старости черкаського і канівського, по-зрадницьки і віроломно убитого Мартином Зборовським». Між цими двома написами було вирізьблене рельєфне зображення вершника на коні — герб «Погоня». Символ роду Сангушків.

У 1860 році до Яромержа завітав далекий нащадок Дмитра — князь Роман Сангушко. За його ініціативи гробницю було відкрито, останки князя було покладено в новий дубовий гріб та перезахоронено на тому самому місці. На могилі ж було поставлено нову плиту. От тільки ім'я убивці молодого князя на ній вже не значилося…

***

19 серпня 1539 року у своєму родовому маєтку Острозі помер князь Ілля Костянтинович Острозький, старший син великого гетьмана литовського Костянтина Івановича Острозького. Помер, залишивши вдовою свою вагітну дружину Беату, з якою він одружився в січні, за півроку до того.

Через три місяці Беата народила дитину. Дівчинку назвали Альжбетою. По простонародному — Гальшка. Гальшка Острозька.

У своєму заповіті, продиктованому 16 серпня, за три дні до смерті, князь Ілля Острозький подбав про майбутнє своєї родини, визнав законність появи на світ ще ненародженої дитини та призначив для неї опікунів. Ними князь просив стати спадкоємця престолу Сигізмунда-Августа та його матір Бону Сфорцу. Проте окрім королівської родини, яка була своєрідним почесним опікуном, Ілля передбачив коло осіб, які могли б практично виконувати опікунські функції. Ними були підляський воєвода Іван Богданович Сапєга, луцький і берестейський католицький біскуп Юрій Фальчевський, підскарбій земський Іван Горностай, писар господарський Михайло Василевич та той самий князь Федір Андрійович Сангушко, якому важко хворий Ілля і продиктував свій заповіт. Князь, якого Ілля у цьому документі згадує як брата.

Про дитинство і юність Гальшки ми знаємо дуже мало. Взагалі у науковців немає практично ніяких конкретних свідчень про її життя до початку 50-х років XVI століття. Чого зовсім не можна сказати про Беату, матір Альжбети, яка повела напрочуд енергійну діяльність.

На неї надходило багато скарг, її урядовців звинувачували у зборі незаконних податків. Не дивно, що король був змушений втрутитися у ситуацію, зобов'язавши найкращого друга Іллі та опікуна Гальшки, князя Федора Сангушка навести лад у господарствах, якими керувала Беата. Ситуація ускладнювалася тим фактом, що зведений брат Іллі, Василь-Костянтин Острозький та його мати княгиня Олександра Слуцька почали домагатися перерозподілу маєтків Острозьких і прагнули самі стати опікунами малолітньої Гальшки, щоб отримати фактичний контроль над усіма володіннями Острозьких. У результаті 20 грудня 1543 року у Вільні королівськими комісарами було укладено декрет про розподіл маєтностей. Василь-Костянтин Острозький отримував міста Дорогобуш, Звягель, Дубно, Крупа, Здовбиця. Гальшці ж переходив Острог, Полонне, Красилів, Чуднів разом з усіма навколишніми селами.

У той самий час Беата продовжувала запеклу боротьбу із Заславськими, яка було затихла після смерті Іллі Острозького. Кінець кінцем у 1546 році між Беатою та Кузьмою Заславським, державцем свіслоцьким і кам'янецьким, було досягнуто згоди. Беата остаточно зрікалася від маєтностей Заславських, а ті, у свою чергу, уступали їй землі біля Берездова.

У такій атмосфері постійних домових війн, суперечок, судових позовів та ворожнечі і зростала Гальшка.

Початок трагічних подій у житті Альжбети припадає на 50-ті роки XVI століття. Багатства та врода робили Гальшку вигідною партією для представників багатьох родів. Тож як тільки їй виповнилося тринадцять років, до Острогу почали приїжджати різноманітні женихи в надії породичатися з Альжбетою, прибравши таким чином до своїх рук бодай частину величезних маєтностей родини Острозьких. Навіть той факт, що на сеймі у Вільно була прийнята «Устава і ухвала відносно видання заміж дівчат після смерті батька», у якій вказувалося, що матерям забороняється видавати своїх дочок без згоди найближчих родичів чоловічої статі, не зупиняв женихів.

Так, на руку Гальшки претендували подільський воєвода Микола Мелецький, якого підтримував маршалок Великого Князівства Литовського Радзивілл, лютеранин Анджей Гурка та Дмитро Сангушко, герой оборони Житомира. З Гальшкою також прагнув одружити свого сина калішський воєвода Мартин Зборовський. Є неясні відомості, що її руки добивався і Дмитро «Байда» Вишневецький, засновник Хортицької фортеці. Почалися різноманітні суперечки, домовленості та інтриги. Проте вирішальним на даному етапі стало рішення дядька Гальшки Василь-Костянтина Острозького, який із великою наполегливістю підтримав Дмитра Сангушка. Що ж, настав час дізнатися трохи більше про цього претендента на її руку…

***

Дмитро був одним із чотирьох синів приятеля Іллі Острозького князя Федора Андрійовича Сангушка, який помер у 1547 році. Він належав до представників королівської та великокнязівської адміністрації і виконував політичні, військові та оборонні функції у зоні, прикордонній до татарських володінь. У 1548 році отримав посаду житомирського старости. Відомо, що Дмитро був одним із небагатьох старост, які підтримували житомирський замок в обороноздатному стані. А ставши черкаським та канівським старостою, він непогано проявив себе в обороні українських земель від кочовиків.

Варто зазначити, що серед деяких сучасників він мав репутацію авантюриста, аморальної та психічно нестійкої людини. Серед них ходили чутки, нібито він захопив у полон свою родичку Марину Полубінську, що, щоправда, не відповідало дійсності.

Далі буде