Перейти до основного вмісту

Генерал Марк Безручко: приклад об’єднуючого фактора для України та Польщі

Сторінки невідомої, але крутої історії

Примітка редакції. Наші автори вже писали про подвиг Марка Безручка та його побратимів — якщо ви давно читаєте наше видання, раніше тему розбирав Максим Дрозденко. Втім, ми завжди раді поділитись новими враженнями. Бо є сторінки історії, які забувати не варто. Ними краще пишатись.

Міфологізація супроводжує нас протягом усього існування людства. Сьогодні небезпідставно до найбільш ефективних, дієвих і непомітних способів «корегування» масової свідомості відносять запровадження міфологізації та деміфологізації. Міфологізація свідомості українців, народження позитивних, як правило, героїчних, міфів у свідомості українських та польських громадян переважно протікають паралельно для будь-якої епохи. Так, наприклад, з метою відновлення історичної пам'яті в цій статті акцентується увага на значенні «нової» міфології не лише для процесів самовизначення і самоідентифікації нації, а й для звільнення від раніше примусово насаджуваної тривалий час ідеології щодо подій 20-х років ХХ століття. Негативні наслідки цього процесу українське суспільство відчуває й сьогодні.

Україна перебуває у критичному періоді свого історичного розвитку, який ознаменувався так званою «гібридною» війною, що триває на Донбасі. При цьому в нашому соціумі відбуваються важливі процеси ідентифікації, ціннісно-культурних змін, формування якісно нової нації, а також міфологізація, деміфологізація і реміфологізація українського соціально-культурного простору. Наразі свідомість українців сповнена шкідливими міфами, ідеологемами, міфологемами, що робить нас більш уразливими до впливу інформаційної війни (яка є невід’ємною частиною гібридної). Тому нагальним питанням сьогодення є деміфологізація, тобто заміна негативних міфів позитивними, створення власної національної міфології.

Дотепер існує парадоксальна ситуація: Радянського Союзу вже давно не існує, а його цінності, ідеї, міфологія не втратили свого впливу на масову свідомість більшості громадян. Понад те, має місце залежність соціуму від такої інформації. Влада донині не змогла запропонувати нових привабливих ідейно-ціннісних установок і міфів, які б змогли цілісно заповнити ідеологічний вакуум. Внаслідок специфічної інформаційної перенасиченості окремий індивід втрачає здатність до об’єктивності та критичного ставлення при аналізі подій, явищ, фактіва саме протистояти інформаційній дискредитації. Таким чином збільшується маніпульованість і здатність до навіювання. Тому в світі зросла кількість інформаційних атак одних держав на інші.

У нинішній ситуації реалізація процесів деміфологізації в Україні й Польщі є нагальною і надзвичайно важливою. В першому аспекті вона необхідна для цілковитого очищення свідомості від застарілих або непотрібних міфів, шляхом їх послідовного руйнування, а в другому — для свідомого відтворення або конструювання сучасного позитивного українського міфу, звернення до міфологічного мислення. А оскільки доведено неможливість знищення міфів, то основним способом боротьби з ними є заміщення контрміфами або позитивними міфами.

Однак з урахуванням нинішніх реалій існує ймовірність нездатності сучасного громадянського суспільства забезпечити формування у підростаючого покоління та підтримання в суспільстві необхідних моральних цінностей, патріотизму, а також громадянської відповідальності за долю країни. Але це треба змінити докорінно на прикладах історичних особистостей, які можуть бути прикладом і зразком патріота.

Усі ці фактори актуалізували необхідність дослідження міжкультурної комунікації, взаємопроникнення концептуальних картин світу різних націй, принципів формування єдиних когнітивних множин громадянського суспільства та державних інституцій. Зближення держав і народів та взаємопроникнення їхніх культур, з одного боку, є цілком позитивним, об’єктивним процесом. Існує велика кількість міжнародних, регіональних, державних і недержавних установ і організацій, які формують єдину систему цінностей, колективну філософію і суттєво впливають на політичні, економічні, культурні та інші зв’язки між державами та народами, які часом перебувають на різних рівнях соціально-політичного розвитку, мають свої унікальні культури і традиції.

Нові глобальні процеси кидають нові виклики усім нам. Найбільше це стосується інформаційного простору, медійної сфери, яка тепер зовсім не та, що була нещодавно. Ситуація змінюється дуже швидко, динамічно. У сучасних умовах суттєво змінився характер збройної боротьби — вона набула ознак «гібридної» війни, ще більшого значення набувають інформаційно-психологічні операції. Недооцінка можливостей інформаційно-психологічного впливу може стати фатальною як для України, так і для Польщі.

''

 

У цих умовах нагально постає питання необхідності переосмислення державницько-патріотичних засад розвитку суспільства з урахуванням досвіду розбудови незалежної держави, з урахуванням тих викликів, перед якими стоїть сьогодні світ і Україна. Патріотична свідомість має бути доповнена позитивним моментом реального осмислення творчого потенціалу багатонаціонального українського народу. Патріотично налаштоване суспільство України має здійснити чесний аудит того, що вже було зроблено. Безумовно, у демократичної Польщі є свої інтереси, але у нас є і спільні цінності.

Слід визнати — на території наших держав є і комунікатори, які намагаються впливати, щоб поміняти курс наших країн. Або, так би мовити, перепрограмувати дружній наратив. Їхня мета — знаходити тріщини в явищах, які вони вважають ворожими, і збільшувати ці тріщини до великих розломів, розколів. Якусь шпаринку практично завжди можна знайти між Естонією і Латвією, Естонією і Фінляндією, між Україною і Польщею, Україною й Угорщиною.

Треба не придумувати історичних героїв, а знаходити й відкривати їх у самому житті. Повинні бути цікаві люди, в життєдіяльності яких присутнє вище розуміння сенсу їхнього життя, патріотизм як висока морально-етична категорія, як піднесений стан людського духу.

Генерал Безручко — унікальна особистість, з одного боку, і може сприйматися як колективний герой. Водночас унікальні герої, знову-таки за визначенням (аж ніяк не втрачаючи своєї позитивності), виглядають відхиленнями від норми в силу самої їх унікальності.

Хто ж такий Марк Безручко і в чому його особливість для наших держав?

23 червня 2018 року в польському місті Вроцлав відкрили кругове перехрестя, якому присвоїли ім’я генерала армії УНР українця Марка Безручка. Під час відкриття меморіальної таблиці були виконані гімни України та Польщі. Вшанування українського генерала є символом братерства народів та спільної історії. Протягом останніх трьох років на честь Марка Безручка було названо вулиці у Вінниці, Рівному і Києві, а у Вроцлаві — кругове перехрестя.

Марко Безручко народився 1883 року у Великому Токмаку (тепер місто Токмак) Запорізькій області. Закінчив Одеське піхотне юнкерське училище, служив у 106-му Уфимському піхотному полку Російської імператорської армії. У 1912 році вступив до Миколаївської академії Генерального штабу у Санкт-Петербурзі, яку закінчив перед початком Першої світової війни. Під час війни дослужився до начальника штабу піхотної дивізії, а в Україну повернувся вже на початку 1918 року у званні підполковника.

Безручко разом з іншими військовиками українського походження став на бік свого повсталого народу і брав активну участь у створенні частин української армії. Працював у Генеральному штабі Армії Української Держави. 26 березня 1919 року полковника Безручка призначили до Корпусу Січових Стрільців. Там Марко Данилович став начальником штабу і членом Стрілецької Ради. У грудні 1919 року Безручко починає формувати 6-ту Січову стрілецьку дивізію, ядром якої стали інтерновані солдати та офіцери Корпусу січових стрільців.

Комуністи та їхні європейські однодумці з ІІІ Інтернаціоналу поставили собі у 1920 році грандіозні геополітичні цілі, вони всерйоз ставили на меті більшовизацію всієї Європи, що в ситуації тамтешнього загального роздраю й хаосу після закінчення Першої світової війни виглядало цілком реальним. Йшлося про те, щоб «через труп білої Польщі», як писав в одному із наказів Тухачевський, пронести на багнетах революцію в Німеччину, а потім далі, щоб урешті-решт «напоїти червоних коней із Сени та Марни». Саме 1920 року «улюбленець більшовицької партії» та один із її провідних теоретиків Ніколай Бухарін написав, що у перехідну добу розстріли і репресії мають стати одним із головних засобів творення комуністичної «нової людини». Ось що чекало на Європу, на Париж і на Брюссель.

Але на шляху наступу армій Комінтерну стала щойно унезалежнена Польща, про що добре завжди пам'ятали і, дякувати Богу, пам'ятають зараз поляки. Після авантюрно-невдалого штурму міцно укріпленого Львова (за наполяганням члена Реввійськради Південно-Західного фронту Сталіна) Першу кінну армію було перекинуто на допомогу Західному фронту Михайла Тухачевського, якого 12-16 серпня розбили поляки на Віслі. Перша кінна мала вдарити полякам в тил і вийти в район Любліна.

29-31 серпня 1920 року дивізія разом із польськими частинами тримала оборону Замостя, котру очолив полковник Марко Безручко, від нападу Першої кінної армії Семена Будьонного. Під Замостям Будьонний мав уп'ятеро більше активних багнетів і шабель, ніж Безручко. За військовою теорією, для перемоги достатньо мати втричі більше сил. Але полковники Марко Безручко і Всеволод Змієнко, який був у нього заступником, компенсували нестачу багнетів грамотною тактичною побудовою глибоко ешелонованої оборони міста. І «червоні коні» повернули назад.

Отож, українська й польська армії знову пішли на Схід. Здавалося, ще ривок — і вся територія України стане вільною. У цьому поході генерал-хорунжий Безручко очолив Середню групу військ Армії УНР і командував наступом на Поділлі по лінії Літин-Бар-Шаргород. Кількаденний опір захисників міста Замостя дав змогу польським силам створити умови для оточення Першої кінної армії і завдання їй поразки під Комаровим. У жовтні 1920 р. Безручко отримав звання генерал-хорунжого. В останні місяці регулярних бойових дій командував Середньою групою Армії УНР на Поділлі.

Наприкінці листопада вдруге потрапив до таборів для інтернованих солдатів та офіцерів у Польщі. Марко Безручко перебував у таборах в Александрові Куявському та Щипьорні, звідки у 1924 році переїхав до Варшави. Від травня до липня 1921 року Марко Безручко виконував обов’язки військового міністра УНР в умовах інтернування на території Польщі. Надалі працював у польському військовому картографічному інституті, брав активну участь у житті української політичної еміграції. Керував Українським воєнно-історичним товариством у Варшаві. Написав спогади «Від Проскурова до Чорториї» (1924) і «Січові Стрільці в боротьбі за державність» (1932). Був редактором та видавцем військово-історичного мемуарного збірника «За Державність».

Про цю сторінку, а саме поразку Будьонного під Замостям, згадувати за всі роки існування СРСР було не прийнято. Радянська пропаганда часів великого терору «згадала» оборону Замостя життєрадісним пісенним маршем киянина Дмитра Покраса на слова Олексія Суркова (1938 рік): «На Дону и в Замостье тлеют панские кости, над костями шумят ветерки». При цьому з сумом можна констатувати, що командирів Червоної армії 1920-х років знали усі. Про них знімали фільми, десятками малювали картини, створювали пісні, називали їхніми іменами вулиці, селища, міста.

І навіть Великий терор 1930-х років, який коштував багатьом командирам життя і викреслення з офіційної пропаганди, не завадив створенню багаторічного культу Ворошилова, Будьонного, Котовського, Чапаєва (перелік можна продовжувати і продовжувати). Проте про героїзм українців під Замостям «забули» не лише у СРСР, а й у Польщі. Польська пропаганда та історіографія культивують «чудо на Віслі», а про участь українців у розгромі РСЧА, який врятував фактично всю Європу від «добровільного входження» до складу «союзу радянських республік» — мовчанка (один раз прізвище Безручка згадується у фільмі Єжи Гофмана «Варшавська битва» — ІП). Хоча ще 1938 року відомий польський військовик Тадеуш Кутшеба (командуючий групою армій «Вісла» під час «оборонної» війни 1939 р.) у книзі «Wyprawa Kijovska» вперше віддав належне Безручку та його бійцям.

Україна під час жорстокої, виснажливої війни за незалежність мала своїх яскравих позитивних героїв, причому які є героями і в сусідній Польщі, на прикладах яких можна і треба виховувати українську малечу. Зараз як ніколи потреба в таких людях зросла. Мужні люди ніколи не перестануть цікавити всіх. Значить, про них треба починати говорити знову і знову. Про його героїзм можна говорити як норму життя. У його житті проглядається прагнення до межі людських можливостей без декларацій і надриву. Непересічна постать Марка Безручка, його діяльність викликають і зараз сталий інтерес з боку як учених, так й української громадськості. Проте його життєвий і творчий шлях ще й досі містить чимало білих плям.

Як бачимо, проблема об'єднавчого героя гостро стояла протягом усієї історії наших держав. Можна багато говорити і писати про позитивний образ вигаданого героя і можливість його створення на сучасному екрані. Але треба знаходити таких людей у реальному житті, яким можна було б наслідувати в їх проявах і вчинках, і таких, аналізуючи життєдіяльність яких можна було б разом міркувати і відшукувати відповіді на складні життєві питання. Психологічна ж сутність полягає в тому, що завжди пов'язаний зі сферою потреб і мотивації людини первинний оцінний компонент є основним елементом, формуючи психологічну основу сприйняття особистості. У нашому випадку даною особистістю є генерал Марк Безручко.

Підсумки всіх війн минулого демонструють, що перемога у війні залежить від двох факторів: матеріального й морального. З найдавніших часів полководці знали, що боротися з ворогом можна не тільки зброєю, але й шляхом цілеспрямованого впливу на свідомість і психіку людей, і активно використовували інформаційно-психологічний вплив (ІПВ), тобто цілеспрямоване проведення й розповсюдження спеціальної інформації, що безпосередньо впливає на суспільну думку, психіку й поводження населення, військовослужбовців для ослаблення морального духу й бойової могутності супротивника.

Варто зазначити, що важливо не лише привернути увагу до інформації про генерала Безручка за допомогою стратегічних комунікацій для її об'єктивного сприйняття, а й забезпечити правильну її інтерпретацію та збереження в пам'яті наших співвітчизників на максимально довгий час. Використовуючи сучасні види і способи медіа, соціальні мережі викликати інтерес до об'єкта через опис яскравих подій життєдіяльності Марка Безручка. Показати його як відповідного високим стандартам, для чого можна провести порівняння об'єкта з іншими образами, які вже встигли зайняти свою нішу в історії наших держав.

Україна у прогнозуванні і вибудовуванні стратегій свого майбутнього мала б всебічно оцінювати глобальні процеси і бачення свого місця в них. Систематичні акти інформаційної агресії потрібно сприймати як елементи ведення гібридної війни однієї держави проти іншої, а саме агресії проти України, Польщі, ЄС тощо. Відповідно й протидія має носити державний системний стратегічний характер.

Такий підхід передбачає формування стратегічних комунікативних планів, розробку асиметричних відповідей, активізацію горизонтальних зв’язків, узгоджених на міжвідомчому рівні. До того ж важливу роль у цьому процесі відіграють відповідно наші спільні цінності, що впроваджуються як основа суспільних трансформацій і культурних перетворень у ситуації, коли українська влада обрала шлях на демократизацію за європейським зразком. При цьому національна еліта має не лише чітко сформувати актуальні для українців цінності на даний історичний момент, а й посприяти виробленню й поширенню національної міфології.

Таким чином, це дасть змогу з часом відновити історичну пам’ять українців, у тому числі об’єктивно оцінити роль генерала Марка Безручка в боротьбі за незалежність України, очистити свідомість українства, прискорити самоідентифікацію нації. При цьому дуже важливу роль відіграє взаємовідношення держав, України та Польщі, а також можлива спільна участь в популяризації і розкритті істинної ролі даної історичної особистості. Це однозначно дозволить покращити імідж нашої держави на міжнародній арені.

Рубрика "Гринлайт" наполняется материалами внештатных авторов. Редакция может не разделять мнение автора.

У самурая нет цели, есть только путь. Мы боремся за объективную информацию.
Поддержите? Кнопки под статьей.

''отсканируй
и помоги редакции

Become a Patron!

Загрузка...