Кейс «Гарматне м’ясо»? Частина 2
Продовжимо аналіз проведених дій кейсу: «Ми неспроможні протистояти ворогу, у нас недостатньо сил та засобів, а керівництво використовує нас як "гарматне м’ясо"».
Розберемо порядок можливих дій військових лідерів. Передбачаючи негативні висловлення різного штибу «практиків», персонально для них іще раз процитую Романа Вінтоніва (Майкла Щура): «Під час війни (і, напевно, в армії весь час) кожен має робити свою роботу. Ту, яку сам на себе взяв. Чи ту, яку хтось доручив. Головне – робити, за що взявся, і не пи#діти».
3. Що треба зробити, аби поліпшити ситуацію?
1. Головний сержант взводу (роти, батареї), командир відділення (екіпажу, розрахунку):
1.1. Проводить неформальний аналіз проведених дій (АПД) у некаральній атмосфері, під час якого з’ясовує відповіді на такі питання:
- Що потрібно виконати підрозділу?
- Що насправді виконано (не виконано)?
- Що треба зробити, аби виконати завдання (наказ) та вижити?
1.2. Відповідно до отриманих від підлеглих пропозицій здійснює індивідуальне (групове) бойове інформування за структурою відповідей на такі питання:
- «Чому?» (розкриває важливість, причини, наміри, мету та результати, які треба досягти підрозділу);
- «Що?» (інформує про те, що відбувається зараз, або прогнозує, що має бути найближчим часом, розкриває зміст завдання підрозділу – що треба виконати);
- «Де?» (показує конкретне місце (населений пункт, об’єкт, позицію, рубіж) виконання завдань тощо);
- «Коли?» (інформує про час виконання завдань);
- «Як?» (розказує про способи й особливості виконання рішень, бойових завдань, розпоряджень і наказів).
1.3. Особистим прикладом показує, як треба діяти.
1.4. У разі недієвості проведених заходів та подальшої відмови від виконання наказів, командир (начальник) має право застосувати метод примусу (ізоляція, притягнення до кримінальної відповідальності, використання заходів фізичного впливу, спеціальних засобів та зброї) відповідно до статті 21 Статуту Внутрішньої служби ЗС України: «Застосування заходів фізичного впливу, спеціальних засобів та зброї допускається, якщо інші заходи виявилися неефективними або якщо через обставини застосування інших заходів є неможливим».
Доповідає командиру підрозділу про випадок (ситуацію).
2. Командир підрозділу (взводу, роти, батареї):
2.1. За потреби уточнює розвідувальну інформацію, оцінює обстановку та доповідає старшому начальнику про умови, що склалися, уточнює завдання. Діє відповідно до вказівок старшого начальника та ініціативно ухвалює рішення, зважаючи на ситуацію.
2.2. У разі невиконання головним сержантом взводу (роти), командиром відділення (екіпажу, розрахунку) п.п. 1.1-1.4. п. 1 – виконує їх особисто.
2.3. Знижує рівень страху підлеглих шляхом відкритого обговорення того, що страх – це нормальна реакція, пояснює і показує приклад, як сам справляється з ним та виконує свої обов’язки, незважаючи на нього.
2.4. Рекомендує особовому складу боротися зі страхом у бойових умовах: концентруватися на кроках виконання завдання, або діях; учить особовий склад зосереджуватися на виконанні професійних функцій, а не на чинниках небезпеки.
2.5. Систематично інформує особовий склад та здійснює з ним неформальний АПД ситуацій, щоб усунути групове почуття безпорадності й тривоги через незрозумілу (недостовірну, неточну) інформацію, яку підлеглі сприймають як безпосередню загрозу, навіть коли невідоме її джерело.
2.6. Зосереджується на об’єктивній оцінці обстановки і контролює дотримання того, у що вірить особовий склад. Зазвичай підлеглі вірять у те, що вважають для себе істинним, а не в те, що є насправді.
2.7. Контролює вплив на психіку підлеглих негативних чинників поранення та загибелі побратимів. Забезпечує надання першої медичної допомоги й евакуації. Опосередковано, через сержантів, контролює недосвідчених і недостатньо навчених військовослужбовців, якими складно керувати. В будь-якому випадку військовий лідер повинний постійно оцінювати рівень довіри до себе своїх підлеглих, прагнути підвищити впевненість, усунути умови, що призводять до паніки, та зменшити відчай.
2.8. Негайно розв’язує «тригерні» інциденти та події, що викликають певні переживання, які підлеглі можуть трактувати як критичні. Коли вони трапляються, повинен дотримуватися таких процедурних дій:
2.8.1. Займає особовий склад рутинними завданнями, які є простими та повторюваними, але мають сенс і зміст. Якщо особовий склад ретельно зосереджується на рутинному завданні, такому як інженерне обладнання позицій від вогневого ураження противника, тоді він буде приділяти менше уваги власним страхам.
2.8.2. За необхідності переміщує підрозділ (маневрує) на інше місце, запевнивши особовий склад, що там ситуація не така критична. Тим самим це не тільки заспокоює людей, а й структурує ситуацію. Починає контролювати її за зовнішніми ознаками.
2.8.3. Уповільнює емоційні вираження військовослужбовців, щоб вони могли раціонально та проактивно діяти за відданими ним розпорядженнями, а не реактивно реагувати на загрози. Це особливо важливо, якщо вони проявляють ранню істеричну поведінку, таку як екстремальне збудження або хаотична плутанина чи безлад у діяльності.
2.8.4. Показує особистий приклад безстрашності, навіть якщо сам відчуває страх, і наполягає на тому, щоб так діяли всі командири нижчої (навіть сержантської) ланки.
2.8.5. Логічно пояснює підлеглим офіцерам та сержантам причини затримки певних дій (ухвалення рішень, забезпечення тощо).
2.8.6. Підкреслює спроможність підрозділу впоратися з усіма бойовими ситуаціями як боєздатної команди.
2.8.7. Постійно переконується в тому, що особовий склад впливає на ситуацію, а не перебуває у становищі, коли ситуація неконтрольована і некерована. За необхідності втручається в дії командирів нижчої ланки щодо контролю ситуації.
2.8.8. Переконується і володіє достовірною інформацією про боєприпаси, що зброя, бойова техніка та озброєння підрозділу справні (або виведено з ладу, витрачено). Якщо паніка розвивається, незважаючи на всі зусилля військового лідера, він повинен вжити рішучих заходів, щоб якнайшвидше зупинити її відповідно до п. 1.4. п. 1.
2.8.9. Відновлює згуртованість особового складу, задіявши досвідчених воїнів на шляху втечі недосвідчених солдатів, наказавши повернутися на свої місця. Делегує досвідченим воїнам можливість діяти рішуче й твердо, під час управління або стримування тих бійців, які погрожують іншим відповідно до п. 1.4. п. 1.
3. Щойно паніка припиниться, військовий лідер повинен негайно реструктурувати ситуацію і спрямувати особовий склад на конструктивну діяльність в інтересах підрозділу вищого рівня. Будь-яка зайнятість та діяльність відволікають від страху, відновлюють упевненість підлеглих і стабілізують управління підрозділу. Командир повинен постійно передбачати розвиток ситуації та утримувати підрозділ злагодженим і боєздатним. Він спрямовує головні зусилля на згуртування підрозділу під упливом чинників бойової обстановки, коли підлеглі зайняті особистим фізичним виживанням, а їхні прагнення командної роботи зведені до мінімуму.
3.1. Реструктурує ситуацію:
3.1.1. Віддає такі усні розпорядження, щоб уникнути суперечливих тлумачень наказів і запобігти чуткам.
3.1.2. Раціонально розраховує час, аби запобігти тривалому очікуванню чогось (команд, наказів, розпоряджень тощо). Зосереджується передусім на пріоритетності виконання важливих, але не термінових завдань, які ще не перейшли в розряд важливих і термінових.
3.1.3. Уникає помилкової тривожності.
3.1.4. Вчить підлеглих командирів та солдатів негайно взяти на себе командування (проявити лідерство) у випадку загибелі або недієздатності старшого командира.
3.1.5. Запобігає впливу раптовості, підкреслюючи дотримання пильності, маскування, заходів безпеки з урахуванням ризиків.
3.1.6. Контролює сержантів щодо вивчення потреб підлеглих, щоденного проведення командирського (бойового) інформування особового складу про його роль та місце у виконанні бойових завдань, а також стану та дій ворога.
3.1.7. Негайно припиняє розбрат і конфлікти командирів будь-якої ланки в присутності підлеглого особового складу. Різко й оперативно виправляє тих солдатів, які посилюють страх інших своїми безвідповідальними розмовами. Наприклад, коли хтось із солдатів завищує точність і летальність зброї противника або перебільшує її можливості, тому що сила противника збільшує відчай інших, особливо недосвідчених воїнів. Негайно припиняє будь-яку безвідповідальну поведінку.
3.2. Роз’яснює підлеглим положення Статуту Внутрішньої служби ЗС України щодо порядку віддання і виконання наказів, начальників та підлеглих. Наголошує на тому, що командир відповідає перед законом за відданий наказ, а обов’язок військовослужбовця – його виконувати. За потреби доводить статті 402, 403, 407, 408, 429 Кримінального кодексу України та відповідальність за їх порушення. Надалі залучає особовий склад до виконання завдань за призначенням. У разі відмови діє відповідно до п. 1.4. п. 1.
3.3. За потреби до зазначеної роботи командир підрозділу (через командування військової частини) залучає представників Військової служби правопорядку. Відповідно до статті 82 Дисциплінарного статуту ЗС України: «Військовослужбовця, який вчинив діяння з ознаками злочину, можна тримати на гауптвахті строком до 3 діб із сповіщенням протягом доби органів, які проводять попереднє (досудове) слідство, та органів прокуратури» і вживає заходів щодо підготовки й направлення до органів досудового розслідування матеріалів про вчинення військовослужбовцем дій, що містять ознаки кримінального правопорушення, для ухвалення правового рішення.
4. Офіцер структури морально-психологічного забезпечення:
4.1. Раціонально регулює режим бойової служби та відпочинку.
4.2. Впливає на планомірний та справедливий розподіл фізичних і психічних навантажень.
4.3. Систематично вивчає психологічну бойову готовність особового складу, виявляє осіб із нестійкою психікою, прогнозує психогенні втрати.
4.4. Здійснює профілактичні заходи послаблення негативного впливу чинників психотравмування.
4.5. Практично реалізує принципи пом’якшення наслідків та відновлення після бойового стресу:
4.5.1. Організовує надання психологічної допомоги якомога раніше (раннє виявлення та реабілітація після бойового стресу запобігають спалаху симптомів і полегшують повернення у підрозділ).
4.5.2. Організовує надання психологічної допомоги (максимум 3 доби) якомога ближче (не далі ніж 5 км) до лінії зіткнення, що дає військовослужбовцю чітке розуміння, що його проблеми не вважають тяжкими чи невиліковними та від нього очікують найшвидшого повернення до бойових завдань.
4.5.3. Зміцнює довіру до підрозділу, командування й забезпечує суспільну підтримку заходами внутрішньо комунікаційної роботи та психологічного супроводу (згуртованість підрозділу, його єдність, довіра до командирів і підтримка суспільством – це найбільш вагомі фактори, які допомагають військовослужбовцям подолати труднощі в бойовій обстановці).
4.5.4. Заохочує абреакцію (розрядку) – повторне переживання травматичної події.
4.5.5. Запобігає відчуттю безпорадності у момент гострого стресу, уникнення ролі хворого, відправлення до медичного закладу, оскільки і найздоровіші в лікарняному оточенні починають почувати себе хворими.
«Навіть у найбільш умілого солдата відчуття моральної переваги над ворогом швидко випаровується без належного лідерства та командування. Призначити навченим військам невмілого командира – все одно, що кинути сніг на розпечені цеглини» – генерал-майор Дж. Фуллер («Основи воєнної науки», 1926).
#Бойове_лідерство_українців
#Місія_насамперед_люди_завжди
ГО «Український центр військового лідерства»
В самурая немає мети, є лише шлях.
Ваш донат – наша катана. Кнопки нижче!