Про стійкість: боятися чи битися?
Упродовж 2019–2021 рр. офіцери ГО «Український центр військового лідерства» попереджали про загрозливі наслідки для #ЗСУ бездумного озвучування тез тодішніми «полководцями» щодо «збереження життя і здоров’я» особового складу. Підтвердження тут:
- Частина 1. «Насамперед місія – люди завжди. Це про українську армію?» (18.08.21 р., лінк)
- Частина 2. «Насамперед місія – люди завжди. Це про нас?» (18.08.21 р., лінк)
Напередодні війни, зверху до низу, токсичні військові діячі стимулювали руйнівні для бойового духу процеси. Вони розбалансовували найголовніший принцип функціонування будь-якої армії: «Місія – насамперед, люди – завжди». Ними була штучно створена проблема розбалансування у хибній розстановці командирами підрозділів пріоритетів між «місією» та «людьми».
Під гаслом так званої «людиноцентричності» було проігноровано усвідомлення місії. Навіть більше, розуміння місії в ЗСУ за крайні передвоєнні роки всіляко «розмивалося» та «розчинялося» у військах риторикою «примирення».
До чого призводять будь-які крайнощі та розбалансування вищезазначеного принципу військовими посадовими особами? Лише до одного: збільшення смертей, кількості полонених з нашого боку та поразок. Тепер у війні з росіянами ця проблема не забарилась засяяти новими фарбами та проявитися негативними наслідками.
Дехто з «офіційно-неофіційних» глашатаїв відверто використовує інструменти пропаганди. Діє за технологією, дуже схожою на московську: приховування (замовчування) проблеми, нахабна брехня, заколихування або поведінка «страуса».
Відео заяв наших солдатів про відмову воювати – те, що вводить суспільство в психологічний стан дежавю 2014-го. А ще не дає відповіді на такі питання:
- Чому так трапилося знову?
- Чому не вивчені уроки негативного досвіду?
- Як розв'язати проблему, що виникла під час війни?
Суть. Нещодавно у соціальних мережах з’явилося одне дивне відео.
Пролунали заяви українських воїнів начебто із 79-ї одшбр. Йшлось про відмову виконання бойових завдань, яке деякі наші пропагандисти назвали це «фейком», а окупанти видали як звернення українських полонених.
Представники ГО «Український центр військового лідерства» контактували з деякими учасниками та свідками означених вище подій. Ми діяли за методикою «Аналіз проведених дій» (АПД) та встановили:
1. Що мало відбутися? Підрозділи 79-ї одшбр повинні були виконати бойові завдання у визначених районах ведення бойових дій із російськими агресорами.
2. Що відбулося насправді? Окремі військовослужбовці (приблизно 35-40 осіб) зі складу однієї з десантно-штурмових рот 79-ї покинули свої позиції і відмовилися виконувати бойові завдання у складі підрозділів не лише цієї бригади, а й ДШВ. Ними озвучена така інформація:
– начебто на роту було «пару лопат» для інженерного обладнання позицій;
– начебто вони були на позиціях 5-6 днів і стверджують, що їх «кинули командири» (невідомо хто) і «там купа трупів лежать» (незрозуміло чиїх);
– начебто їх звинувачують (невідомо хто) у дезертирстві;
– начебто ніякої допомоги, артилерії, авіації та протиповітряної оборони у них не було;
– твердження «нас тупо кинули на м’ясо»;
– коли вони полишали позиції, їх начебто зупиняв заступник комбрига чи комбат (не вказують прізвище), який передав наказ командувача ДШВ «Майка»: «Йти в рукопашну на танки»;
– закликають волонтерів допомогти, щоб їх не вважали дезертирами: «їх кидають під суд як ворогів та дезертирів, які полишили бій»;
– твердження: «ми рішили вижити», «ми прийняли бій з автоматами проти броні, і всі хлопці, що тут, вижили і вийшли з "котла" (начебто оточення), а решта (десь 70%) – лежать у лісі»;
– у тому, що з ними трапилося, звинувачують командирів (начальників), можливо, «генерала з сектора» (прізвища не знають);
– просять відвести їхню групу для захисту Миколаєва, однак начебто їх хочуть залишити там, де вони перебувають зараз, і мають намір (невідомо хто) «добити», щоб «люди не знали правду»;
– твердження, що 79-ту та 95-ту одшбр у «принципі розбито», «ми резервісти, ми не контрактники», «офіцери тікають із поля бою», «народ, думайте! Якщо ви не подумаєте, то нас засадять», «за годину до прориву наші офіцери виїхали з КСП (командно-спостережного пункту) й кинули нас», «один танк проти 30 танків», «виходили групами», «на другій лінії взагалі нікого не було»;
– «ми не здаємося, а хочемо воювати», але не в 79-й бригаді, де «кидають поранених, а офіцери втікають на машинах і підібрати не хочуть. Це позорище, і такі люди – це не офіцери, а шакали».
Зауважимо, що представник ГО контактував з одним із солдатів, присутніх на відео, аби уточнити обставини щодо офіцерів та сержантів, що начебто покинули їх у бою. Заявлена на відео інформація не була підтверджена солдатом, який відмовився воювати. Пізніше було з’ясовано, що офіцерів роти не було із цими солдатами за інших причин (про які вказано нижче), однак на відео їх не було озвучено свідомо, щоб ввести суспільство в оману та викликати потрібні емоції.
Інші військовослужбовці як 79-ї, так і інших бригад ДШВ, мають протилежну думку. Вони мужньо та стійко б’ються з ворогом, зазнають утрат, але знищують його. На відео озвучено таке.
Тези:
– російська пропаганда бреше та маніпулює, що підрозділи 79-ї деморалізовані й утратили боєздатність;
– вони надалі б’ють ворога і готові виконати будь-яке поставлене державою бойове завдання;
– без утрат на війні не буває, і кожний загиблий воїн закарбований у пам’яті і серцях; робимо все, щоб їхній подвиг та жертва не були марними;
– кожен на своєму місці і впевнено виконує свої обов’язки, і немає жодних панічних настроїв; бойовий десантний дух високий, люди вмотивовані, а зброя заряджена, і свято вірять в перемогу, завжди перші, смерть окупантам.
Крім того, ми поспілкувалися з офіцером, який воює у 79-й бригаді декілька років поспіль. Ось що він каже стосовно першого відео:
«Це просто відказники, які засцяли, ось і все. У мене була ситуація в роті, пішли на одній із позицій на прорив орки. Замість того, щоб давати коректуру артилерії й тримати лінію, вони просто втекли і відійшли десь на кілометрів 5 від позицій назад, оголивши фланги іншим.
А потім дзвонили і казали, що у них закінчився БК, не було зв’язку і т.д., та щоб ми їх забрали з їхньої точки. Це все просто відмовки, багато з них розраховували, що будуть стояти на блокпостах і чаї ганяти. А коли їм сказали йти в окопи, то вони зразу повключали задню і почали звинувачувати всіх на світі.
Інші воїни, які дійсно ідейні та готові виконувати завдання і накази, то слава Богу, що є такі, і їх достатня кількість. Переважно це контрактники і мобілізовані, які мають бойовий досвід. 79-та із 6 квітня 2021 року не була у ППД – уявіть, який морально-психологічний стан у людей штатних, – а тут приходять люди за мобілізацією і розказують, що вони «вигоріли». Це просто небажання воювати і захищати своє. І ці трутні сіють, на жаль, паніку серед інших.
Ми з ротним одного року, і в один рік прийшли у бригаду, командири взводів – на рік пізніше. Колектив молодий, тверезо мислить і загартовується у боях, тому все буде добре.
Тримаємо дисципліну, ставлення до офіцерів адекватне, немає ніяких «ей, ти» тощо. Всі, хто лиють бруд на офіцерів і командирів, роблять це поза спинами, і переважно це ті, які шукають причину, щоб не бути з підрозділом (це про відказників мова).
Командир їхньої роти важко поранений у бою і зараз перебуває в комі, всі (!!!) офіцери їхньої роти – також «300-ті». У нашій роті теж офіцери та майже всі сержанти поранені. Ніхто з офіцерів нікого не кидав напризволяще!
З панікерами і відказниками треба об’єктивно розібратися та покарати винних. Інакше буде «лавинний ефект». Тому наша місія від цього не змінюється, і авторитет ми собі заробляємо не шляхом використання людей для досягнення власних цілей і для медалей собі на грудях, а передусім робимо так, аби вони відчували, що в них є опора та підтримка, ну і, звичайно, управління та комунікація. Людський ресурс понад усе. Не втрачаємо зв’язок, вчасно реагуємо на всіх моменти, адже їх за день десятки. Тому цим кістяком і б’ємося».
З'являється логічне питання: що зробити, аби стало краще, ніж є зараз?
Пропозиції учасників АПД від ГО «Український центр військового лідерства»:
– ухвалити адекватні рішення щодо ротацій особового складу, які зараз не проводяться якісно (ніким замінити), або виведення на декомпресію та відновлення небоєздатних підрозділів у повному складі в райони виконання завдань із меншою інтенсивністю бойових дій;
– не перетворювати справжніх «штурмовиків» на «мотопіхотні» підрозділи, і не робити навпаки лише для «голосного» звучання (наприклад, «окремий штурмовий батальйон (полк)»), але неможливості їхнього цільового застосування;
– створювати нові військові організаційні структури не хаотично (для бравурних доповідей про їхню готовність), а з урахуванням реальних можливостей забезпечення та озброєння;
– залучити спроможних і охочих офіцерів із запасу та відставки до підготовки особового складу в навчальних центрах і на полігонах як працівників ЗСУ – радників та інструкторів за фахом і обліковою спеціальністю, делегувати їм відповідні повноваження;
– командирам (начальникам) налагодити та здійснювати внутрішньо комунікаційну роботу: командирське (бойове) інформування, аналіз проведених дій (АПД), пріоритет заохочень тощо;
– мобільними групами внутрішніх комунікацій здійснювати підготовку офіцерів та сержантів за лідерськими методиками та налагоджувати систему внутрішніх комунікацій «зверху до низу», особливу увагу приділити органам військового управління, а не «низам»;
– цими ж підготовленими групами системно проводити оцінювання психологічної бойової готовності підрозділів, щоб визначити реальний рівень їхньої боєздатності (методику розроблено на основі ізраїльського, американського та хорватського бойового досвіду);
– визначати не лише загальний (віртуальний) рівень довіри та поваги до командування, а й оцінювати рівень авторитету і лідерства конкретних командувачів та командирів (начальників) «зверху до низу» незалежними від них підготовленими діагностувальними групами;
– негайно ухвалювати кадрові рішення щодо «токсичної» поведінки осіб із низьким рівнем авторитету та лідерства серед особового складу;
– адаптувати порядок і систему підготовки мобілізованих (усіх категорій) до викликів на основі уроків позитивного та негативного бойового досвіду;
– командирам (начальникам) усіх рівнів управління вивчати й упроваджувати позитивний (успішний) бойовий досвід «зверху вниз», «знизу вверх» та «по горизонталі», робити висновки з уроків негативного досвіду;
– представникам органів військово-цивільних адміністрацій через ТЦК та СП (колишні військкомати) слід налагодити внутрішню комунікацію з родинами військовослужбовців та здійснювати роз’яснювальну і соціально-психологічну підтримку їхніх сімей (військові організаційні структури не мають змоги цим займатися через динаміку ведення ними бойових дій);
– представникам органів військово-цивільних адміністрацій на базі ЦНАПів (або інших так званих штабів) створити і налагодити дієву мережу соціальних, психологічних, юридичних та фахових довідково-консультаційних call (on-line)-центрів із функціями супроводу та контролю ухвалення рішень відповідними структурами за зверненнями від військовослужбовців та членів їхніх сімей тощо.
Це лише основні ідеї, як поліпшити ситуацію. Їх набагато більше.
Не потрібно повсякчас закликати українське суспільство вірити ЗСУ – воно й так безмежно вірить і довіряє їм, це безперечно доведено героїзмом військових. Натомість суспільство частіше хоче чути від кожного військового: «Служу Українському народу!», – і бути впевненим, що так і є насправді; воно буде їх підтримувати всім, чим може, для перемоги над ворогом.
Насамкінець. Воєнним досвідом доведено, що у військового (незалежно від посади та звання) є три головні обов’язки:
- висловлювати свою щиру, відверту, безстрашну, об’єктивну та професійну військову думку про те, що він вважає необхідним для своєї роботи;
- якщо він отримує менше за той мінімум, який вважає необхідним для себе, потрібно висловлювати начальству чесну, безстрашну й об’єктивну думку про наслідки;
- незалежно від кінцевого рішення, він повинен зробити все можливе з тими засобами, які є в його розпорядженні.
Слава Десантно-штурмовим військам #ЗСУ! Слава #ЗСУ!
#Бойове_лідерство_українців
#Місія_насамперед_люди_завжди
В самурая немає мети, є лише шлях.
Ваш донат – наша катана. Кнопки нижче!