Перейти до основного вмісту

Лівий, але зовсім не комуніст: Про оптимальне політичне спрямування

У нас партії за спрямуваннями не ділять

Яке політичне спрямування краще — ліве чи праве? Чи щось посередині? І наскільки це питання взагалі має значення?

В Україні наразі де-факто не існує поділу партій за політичними спрямуваннями. Вся наша політична культура зводиться до того, щоб виступати за все добре і проти всього поганого, і не видно ознак, що це могло б невдовзі змінитися. Водночас і деінде у Європі, навіть у найрозвиненіших країнах, система поділу партій за спрямуваннями любить давати тріщини, і популісти, які так само, як українські політики, за все добре і проти всього поганого, деколи мають непогані шанси на непоганий результат.

Проте якщо від цього відмежуватися і для спрощення виходити з того, що кожна партія має якесь конкретне спрямування — яке спрямування найкраще?

Перша відповідь, що спадає на думку, — це що все залежить від суспільного становища, в якому перебуває та чи інша людина, якій задали б це питання. Тобто бідні фабричні робітники мають голосувати за лівих, бізнесмени — за правих. Однак тут не все так просто. Наприклад, праві можуть стверджувати, що за правих мають голосувати всі, в тому числі прості фабричні робітники, і пояснювати це тим, що якщо справи йтимуть добре у бізнесу, то справи йтимуть добре й у всієї економіки, робітники не втратять роботу, буде високий рівень конкуренції, і через це не так швидко зростатимуть ціни тощо. Що все не так просто, підтверджує вже навіть сам факт, що праві можуть бути при владі (попри те, що більшість людей — робітники, які в теорії мали б мати всі передумови для того, щоб голосувати за лівих).

Дуже хотілося б знайти те спрямування, яке влаштовувало б абсолютно всіх. Але не думаю, що це можливо. Законів природи ніхто не скасовував: якщо комусь додається, в когось віднімається. Звичайно, стабільна і злагоджено працююча країна — це те, в чому зацікавлені люди всіх суспільних становищ. Проте чорт криється в деталях, і коли треба в деталях вирішувати, як саме ця стабільна і злагоджена країна має працювати, можна не сумніватися, що знайдеться тисяча точок зору. Тому якщо в пошуках найкращого спрямування й можна знайти якусь істину, то точно не абсолютну. Яку тоді? Якими є ті пріоритети, на які потрібно орієнтуватися? Думаю, ключовим пріоритетом має бути щастя населення. Кажете, це дуже відносно і неможливо виміряти? Згоден. Але на те вони і є гуманітарні науки, щоб говорити про відносні речі, а не фізичні константи.

Особисто я схиляюся до моделі якомога ліберальніших ринків із політикою лівого спрямування як до найкращого способу для досягнення мети щасливого населення. Якщо хочете приклад, то в загальних рисах цю модель можна знайти, наприклад, в Австрії або в скандинавських країнах.

Щоб зрозуміти, чому я вважаю за оптимальну саме цю модель, потрібно насамперед зрозуміти саму суть політичних спрямувань. На що вони впливають, а на що — ні?

На моє глибоке переконання, жодне політичне спрямування не здатне змінити основних фундаментів, які діють у кожній без винятку державі. Вони можуть перемішувати карти в тих рамках, які побудовані на цих фундаментах, але рамок не змінять, хай би там що.

Один із таких основних фундаментів — це те, що державу контролює невелика група людей. Не політиків, а найвпливовіших, як правило, найбагатших людей. Олігархів, якщо хочете. В їхніх руках — значна більшість усього багатства держави. Вони — не той славнозвісний 1%, який привласнив 80% усього багатства. Вони — ті декілька десятків чи сотень родин, які володіють 70% усього багатства. Вони об’єднуються між собою, і їхні групи мають у власності настільки багато, що без їхньої згоди не може прийматися жодних стратегічних рішень. Вони володіють медіа і за рахунок цього визначають суспільну думку. Все решта населення отримує «шматок від пирога» тільки для того, щоб олігархи могли зберегти в своїх руках владу. Якого б вона не була спрямування, політика олігархам не шкодить ніколи.

Думаю, нерозуміння цих базових фактів — одна з основних помилок усіх політичних теоретиків. Вони, сповнені романтичних ілюзій, вірять, що можна знайти ту політичну модель, яка позначиться на домінуванні олігархів. Вони влаштовують Жовтневу революцію, готові вбивати на всі сторони, готові позбуватися всіх цінностей і загалом іти абсолютно на все заради світлої мети. А в результаті насправді все це виливається тільки в те, що одні олігархи заміняються іншими. Це якщо не враховувати всіх кривавих побічних ефектів.

Ліві ідеології не забирають чи зменшують владу олігархів. Вони перерозподіляють тих 30%, які є в решти населення, в напрямку біднішого населення. Того самого, тільки в протилежному напрямі, досягають праві ідеології.

Моя модель враховує все це і не має на меті скорочення статків чи влади олігархів. Це була б важлива і шляхетна мета, але для її досягнення спочатку має змінитися суспільство: стати політично активним, менше піддаватися маніпуляціям, мати кращі знання у важливих для політики галузях. Поки суспільство не дозріє (якщо це взагалі колись станеться), треба працювати з тим, що є, і не створювати собі ілюзій.

Отже, те, що в нас є, — це 30% багатства і питання, як його розподілити, як його оподаткувати, яку поведінку населення стимулювати, що регулювати, а що — ні, де давати населенню вільний вибір, а де вибирати за населення тощо.

Ключова засада моєї моделі — високі податки, які створюють підґрунтя для надання державою населенню багатьох і якісних послуг. Я великий прихильник того, щоб базові свої потреби людина могла задовольняти безплатно: безкоштовною має бути питна вода, освіта, вся державна інфраструктура, медицина. Там, де забезпечити безкоштовне задоволення потреб складно, або там, де це мало б значні негативні побічні ефекти, населенню слід надавати достатній ресурс для покриття витрат. Наприклад, не думаю, що розумно було б забезпечувати населення безкоштовним житлом. Натомість, я великий прихильник гарантованого доходу, тобто того, щоб видавати всім громадянам гроші щомісяця на руки. Суму, яку видавали б, якраз мала би покривати витрати на житло й інші базові потреби, які не забезпечувала б держава.

Крім того, держава має встановлювати високі обов’язкові стандарти якості для товарів і послуг, що продають / надають населенню. Неякісного і нездорового не мають продавати / надавати взагалі.

Іншими словами, держава в багатьох сферах забирала б у населення право вибору. Як на мене, це ще одна типова риса лівого політичного спрямування — на противагу правому, де податки низькі, але держава надає тільки мінімальний пакет послуг, а ще в населення є вільний вибір — наприклад, воно може купувати дешеву неякісну їжу, якщо хоче.

На перший погляд, вільний вибір — чудова річ. Однак реальність така, що людина — ірраціональна, вразлива, слабка істота. Вона не відкладе грошей на майбутнє, не оформить собі медичну страховку, бо буде сподіватися, що з нею все життя все буде добре. Їстиме найдешевшу їжу, щоб пропити і прогуляти решту грошей і т.д. Тут подібна історія до тієї, що зі зменшенням влади олігархів, — якщо одного дня суспільство дозріє до чогось іншого, можна буде думати над чимось іншим. А поки що маємо те, що маємо, і на це не можна закривати очі.

Як щодо оподаткування? Одна з помилок, яких часто допускаються сучасні ліві влади Європи, це те, що вони встановлюють прогресивні системи оподаткування. В теорії все чудово — багатші отримують вищу податкову ставку, все справедливо. Але на практиці прогресивна система оподаткування ускладнює податкову систему, створює простір для податкових маніпуляцій і, що найгірше, забирає в (головне, бідного) населення мотивацію до зростання. Дуже зручно залишатися у своїй «ніші» низького податкового навантаження і якщо й виходити з неї, то ненабагато, щоб мінімізувати податковий «удар». Це не несе нічого доброго для економіки.

Тому податки мають бути високі, але з однаковою ставкою для всіх.

Звичайно, високі податки мають великі недоліки. В населення і бізнесу може з’явитися нав’язлива думка покинути країну. У випадку населення ризик нижчий — високий рівень життя здатний компенсувати «шок» від високих податків. Знову ж таки, Австрія і скандинавські країни вам як приклад, якщо не вірите.

Що стосується бізнесу — так, той бізнес, який має вибір, у якій країні йому працювати, всіма можливими способами уникатиме ту державу, де діятиме моя модель. Через це в цій країні буде небагато виробництва. Але я в цьому не бачу нічого катастрофічного. Економіки успішних країн уже сьогодні побудовані передусім на власному споживанні. Без виробництва можна обходитися. До того ж, менше виробництва = значно чистіша екологія. У крайньому разі, якщо вважати це за необхідне, можна створити сприятливі податкові умови для окремих галузей виробництва — наприклад, для високотехнологічного виробництва (літакобудування, космічної промисловості тощо).

Ось моя модель, якщо зовсім коротко. Тепер чому вона мала б забезпечити щасливе населення?

Держава, яка має високий рівень інфраструктури, яка безпечна, екологічно чиста і надає якісні послуги — це хороший фундамент для щасливого населення. Крім того, переконаний, що позитивно на щасті населення позначилося б зниження матеріального розриву між різними верствами населення. Гарантований дохід суттєво знизив би частку людей, що живуть на межі бідності, а тим самим знизив би й криміналітет.

Звичайно, високі податки нікого не ощасливлять. Але щось за щось, як завжди. Як показує приклад скандинавських країн, які одні із «найщасливіших» у світі, люди це здатні зрозуміти.

І насамкінець, щоб не виникало непорозумінь: яка актуальність моєї моделі для України? Ця модель у моїх очах — кінцева мета , яку мають ставити собі держави і над якою треба працювати багато років. Це ідеал, для досягнення якого навіть Австрії чи скандинавським країнам треба ще багато працювати. Звичайно, Україні до можливості реалізувати цю модель ще безмежно далеко. Попри це, я переконаний, що роздуми про оптимальне політичне спрямування актуальні для України вже зараз. Що краще будемо підготовлені до вибору для себе політичного спрямування, то менше повторимо помилок тих країн, які вже встигли пройти цей шлях.

До нового слова!

Рубрика "Гринлайт" наполняется материалами внештатных авторов. Редакция может не разделять мнение автора.
''отсканируй
и помоги редакции
Загрузка...