Матриця зрілості військового лідера. Частина 1. Недостатньо бути хорошим
У будь-якої сильної армії світу є одна важлива ознака. Знаєте, вона зовсім проста.
У ній достатньо військових лідерів, здатних самостійно приймати рішення, проявляти ініціативу, ризикувати у складних і непередбачуваних ситуаціях, беручи на себе відповідальність за наслідки.
Армія-амеба
Якщо «критична маса» ініціативних і відповідальних військових лідерів у військах і органах військового управління зменшується, тоді армія перетворюється на аморфну, байдужу і небоєздатну пожиральницю грошей платників податків, які наївно вірять, що вона їх начебто захистить, коли хтось на них нападе.
Насправді вона неспроможна на це. Така армія переповнена посередностями, нездарами, пристосуванцями, некомпетентними «трутнями», тобто «безвідповідальними і безініціативними» токсичними воєначальниками і байдужими солдатами в найгіршому розумінні цього слова.
Хоч як дивно це може звучати в наш час, але у ХІХ та на початку ХХ ст. саме у прусській, а не в англосаксонській системі підготовки виховувалися найкращі ініціативні й відповідальні військові лідери.
Наприклад, фельдмаршал Фрідріх ІІІ (другий німецький імператор та восьмий прусський король), якого обожнювали німці і називали «Наш Фріц», ось що написав у своєму есе у 1860 р. про формування особистої ініціативи в молодших офіцерів прусської армії:
«Загалом і в цілому… ця незвичайна стійкість духу, незалежність від думки начальства і готовність брати на себе відповідальність властиві офіцерському корпусу прусської армії так очевидно, як ніде більше. Прусські офіцери не скуті правилами і стереотипами, як це буває в Росії, Австрії або Британії… Ми обов’язково заохочуємо будь-який успіх, навіть коли засоби його досягнення суперечать намірам головнокомандувача… Молодший командир користується всіма перевагами розвитку особистої ініціативи без відома або дозволу начальства».
Читайте також:
Я цитував Фрідріха ІІІ за книгою «Race To The Swift» («Гонка за швидкістю») (1985 р.) британського бригадного генерала, воєнного історика і бойового офіцера Річарда Сімпкіна. До речі, одного з розробників танка «Чіфтен», за що він був нагороджений Орденом Британської імперії.
Пруссія додумалась першою
Фундаментальні підходи в навчанні і службі прусських офіцерів були засновані на розвитку в них ініціативи і відповідальності. Була потреба виховувати саме ініціативних і відповідальних військових лідерів, а не суто хороших управлінців-адміністраторів. Необхідність таких геніальних підходів обґрунтовували видатні німецькі воєнні теоретики і практики: Клаузевіц, Мольтке (старший), Шліффен та ін.
Примітка редактора. Перший із цього списку вже траплявся читачам «Петра і Мазепи». Тоді Клаузевіца згадував Кирило Латишев, порівнюючи його підходи з поглядами ван Кревельда: «Взагалі, відправною точкою для ван Кревельда є питання «тринетарного» характеру війни. Цю ідею у своїх працях викристалізував фон Клаузевіц: за його словами, «тринетарною» війну роблять три елементи, які хоч і по-різному, але залучені до неї: військо, уряд, народ. І саме наявність і характер цих трьох елементів є однією з ключових проблем, які досліджує ван Кревельд, і зміни в яких будуть визначати характер воєн майбутнього».
Підготовка ґрунтувалася на мотивації військових лідерів тактичної ланки завжди проявляти ініціативу на полі бою, ризикувати і брати на себе відповідальність як за успіх, так і за поразку. Молодші офіцери Пруссії не були закуті в шаблони мислення «приймати рішення правильно».
Старші воєначальники спонукали їх приймати «правильні рішення» і гнучко змінювати заздалегідь підготовлені плани в «тумані війни». Згодом, у середині ХХ ст., після набутого досвіду в WWII та інших війнах, виховання ініціативних і відповідальних військових лідерів також стало основою англосаксонської системи підготовки — у США, Великій Британії, Франції.
Читайте також:
- Кирило Латишев. Як змінюються війни? Погляд на воєнну футурологію зі Святої Землі. Частина 1. Тоффлер та ван Кревельд
Однак, ці підходи фактично деградували в так званій «совєцькій» системі підготовки офіцерів, яка клонувала командирів, що були спроможні «приймати рішення правильно», але здебільшого безініціативних — тих, хто взагалі боявся і навіть не намагався «приймати правильні рішення» без команди старшого начальника під страхом відповідальності перед партією.
Українське похмілля
Українська армія за інерцією пожинає плоди совєцької системи підготовки командирів і начальників як хороших управлінців, фахівців і адміністраторів повсякденної діяльності мирного часу — тих, хто ініціативно і відповідально вміє перевіряти порядок у тумбочках солдатів, кабінетах і сейфах. Зараз більшістю воєначальників створено такий командний клімат, що якщо хтось і проявляє ініціативу, той одразу за неї починає відповідати, отримує нові завдання та обов’язки.
На жаль, у нас ще недостатньо справжніх військових лідерів. Змінити совєцьку філософію в підходах до прояву ініціативності та відповідальності сержантів і офіцерів і є найголовнішим завданням перетворення (або по модному — трансформації) нашої армії на сучасну. Без зміни цієї філософії стандарти НАТО залишаться тільки на паперах. Гальмування, блокування, нерозуміння і небажання цього робити — це і є ознака «совковості» та закріплення саме совєцької системи підготовки, «которая сама по себе была не плохой».
Олег Бойко. Інші матеріали автора:
Зазвичай у комфортних умовах мирного часу (або позиційної війни), лідерство сержантів і молодших офіцерів старшими воєначальниками не заохочується, ініціатива, як відомо за совєцьким підходом, щось робить з самим ініціатором, питання ніким не задаються, але створюються умови для посилення відповідальності. Наприклад, бойові офіцери жорстко караються і не просуваються по службі за недоліки у «збереженні життя і здоров’я підлеглих», навіть коли ці підлеглі забрали життя самі в себе, або за «палки» порушень дисципліни і злочинності.
Відомо, що справжній військовий лідер проявляє себе лише у нестандартних, бойових та екстремальних ситуаціях. Лідерство — це завжди вихід із зони комфорту. І це робить зазвичай не найкращий сержант або офіцер «мирного часу».
А в наступній частині статті поговоримо про те, як нас змінила війна.
В самурая немає мети, є лише шлях.
Ваш донат – наша катана. Кнопки нижче!