«Не бойтесь, украинцы». З ворожих голосів

У Росії є категорія аналітиків і журналістів, яких вважають опозиційними, бо вони відверто виступають із критикою путінської влади. А заодно і з критикою офіційної політичної опозиції та активістів на кшталт Навального. Коротше, дозволяють собі відкрито розповідати, наскільки в Росії насправді «всё плохо». Таких людей заведено запрошувати до ефірів пристойних програм, щоб отримати «погляд зсередини» на російські події.

Вчора послухала двох таких політаналітиків. Свідомо не називатиму прізвища, бо для мене їхні тези важливі не як висловлення особистої точки зору (навіть якщо вона в них дійсно присутня), а як індикатор загального настрою російської «опозиційної» інтелігенції.

Дізналася, що рокіровка Сурков-Козак свідчить про запуск придністровського сценарію для України, чо́му українці та росіяни повинні дружно радіти. Так, шановні українці, за цією логікою ви повинні радіти об’єднанню братських народів та тісному союзові з Великою Путінською Росією — колонії великих імперії завжди живуть у великому щасті («сказано пацакам в клетках выступать — пой и улыбайся»).

Виявляється, Путін «не піде на ескалацію військової агресії», бо не має достатньо ресурсів і понад усе прагне позбавитися санкцій та відновити звичні економічні відносини із Заходом. Брак ресурсів і необхідність відновлення business as usual дійсно відчуваються, але, на жаль, це не знімає питання пріоритетів — сумнівно, що «Верховний Лідер» готовий поступитися своїми імперськими амбіціями заради добробуту якогось там «народонаселения».

Програма транзиту влади засвідчує, що Путін втомився від розбудови Великої Імперії та хоче забезпечити собі спокійний відпочинок на лаврах. Щоправда, аналітики зізналися, що не розуміють, чого він так поспішає з цим транзитом і для чого йому так багато різноманітних змін до Конституції, якщо основна його мета — безпечна та поважна старість, і припустили, що «Владимир Владимирович сам пока не уверен, как лучше поступить».

З усіх радянських та російських лідерів Путін зараз найбільше нагадує Брежнєва, а не Сталіна, тому не варто піднімати паніку щодо можливості нової війни — це мирний втомлений дідок, хай і марнославний. Коментар ведучого щодо війни в Афганістані політологи проігнорували, хоча, як на мене, о́браз Брежнєва чи не більш загрозливий. Це був престарілий маразматик, за спиною в якого йде безглузда боротьба за управління наскрізь протухлою системою, безнадійна стагнація та кафкіанське безумство державного масштабу. Як на те пішло, сталінський режим принаймні мав певну структуру та логіку дій, його зло було явним та більш-менш передбачуваним.

В Україні, виявляється, немає війни («не вигадуйте. ну, пострілюють бандити, ну, вбили там 5-6 осіб — яка це війна»). І це, здається, ключовий момент, бо він оприявнює суть усіх попередніх тез:

• ніякої війни немає, не буде і бути не може, ніякої ескалаціїї, ніякої агресії — все це штучно роздута паніка;
• не бійтеся, українці, Путін — втомлений мирний дідок, він думає лише про власну старість, а його оточення — лише про власні кишені, нікому з них війна не вигідна, вони всі зацікавлені в її згортанні;
• Росія не ворог, ми хочемо дружити.
• Придністровізація — це не боляче, а навіть приємно — колонії великих імперій завжди живуть у великому щасті.

Нагадую, ці меседжі надходять не від кісєльових-скабєєвих, а від «опозиційних» і «незалежних» інтелектуалів. Їх слухають не лише українці та росіяни — ці голоси гучно лунають на міжнародних радіостанціях, доступних любителям тез «не все так однозначно», «не треба робити з Путіна монстра» та «не треба лякати нас війною» в усьому світі. І це не активна, а пасивна шкода, яка продовжує розмивати грань істини в суспільній думці.

Примітка редактора. До речі, саме за голосом так званої російської опозиції дуже зручно відстежувати справжні настрої країни-агресора. Те, що влада не може озвучити, аби не втратити в очах громадян свій кривавий авторитет, побудований на кістках мільйонів, радісно кажуть її буцімто опоненти. А ким вони насправді залишаються — агентами на зарплаті чи корисними ідіотами — вже не настільки важливо дізнаватись. Головне, що цей рупор продовжує працювати не проти, а на користь Кремля.

Щодо теми корисних ідіотів, які радо підхоплюють ці тези за межами Росії, у нас колись виходив текст Дімітрія Саввіна. Як не дивно, люди не змінюються, і тому стаття 2016 року актуальна настільки, немов була написана вчора.