Перейти до основного вмісту

Неправильний великий бізнес України

71 приклад та одненькі ми

Я не можу сказати, що проблема швидкого розвитку економіки бідних країн є актуальною темою світових економічних досліджень — набагато більше уваги приділяється економічним проблемам багатих країн. Але для найбідніших країн, однією з яких зараз є Україна, проблема подолання їхньої економічної відсталості є проблемою дуже важливою, можна сказати, проблемою виживання. Однією з помітних робіт з цієї теми за останні пару-трійку років є праця, виконана співробітниками McKinsey Global Institute у 2018 році, що має назву «Outperformers: High-growth emerging economies and the companies that propel them». У цій роботі досліджуються економіки країн, які були найбільш успішними в подоланні економічної відсталості за останні 50 років, з акцентом на питанні, яке раніше не розглядали детально: тип бізнесу, який домінує в економіці успішних країн. Найбільш успішні країни в цій роботі названі дещо незвичним терміном Outperformers, що буквально означає «перевершувачі», або «передовики». Економічні невдахи в роботі названі словом-антонімом Underperformers, що означає «погані виконавці», «відстаючі».

Серед українських публікацій мені не траплялися рецензії або виклади цього дослідження McKinsey Global Institute, тому для початку пропоную коротко зупинитися на сфері цього дослідження та його загальних висновках.

У дослідженні аналізується 71 економіка, хоча бідних країн у світі набагато більше. Автори свідомо не розглядають малі економіки, до яких віднесені економіки 99 бідних країн з населенням менше 5 мільйонів. Крім того, за межами дослідження залишилися 28 країн, для яких не вистачає статистичної інформації. До групи «довготермінових передовиків» віднесені країни, які протягом 50 років (1966-2016) демонструють сталі темпи зростання, вищі за економіку США. Таких країн нараховується сім: Китай, Гонконг, Індонезія, Малайзія, Сінгапур, Південна Корея, Таїланд. Ширша група — це «короткострокові передовики», які перевищують темпи розвитку США останні 20 років (1996-2016): Азербайджан, Білорусь, Кампучія, Ефіопія, Індія, Казахстан, Лаос, М’янма, Туркменістан, Узбекистан, В’єтнам. Нарешті до групи «відстаючих» потрапили 14 країн, які останні 50 років стабільно відстають від темпів розвитку США: Болівія, Камерун, Кот-д’Івуар, Сальвадор, Киргизстан, Ліван, Нікарагуа, Росія, Сенегал, ПАР, Україна, Венесуела, Замбія, Зімбабве. Решта 39 країн мають темпи розвитку економіки, що несуттєво відрізняються від розвитку економіки США.

Основні висновки дослідження:

  1. Головне — довгострокові передовики мають високий рівень накопичення капіталу (в середньому 30% до ВВП), короткострокові передовики мають дещо нижчий рівень накопичення, але все одно вищий за решту країн на 3-13 відсоткових пунктів. Головне джерело накопичення капіталу — внутрішні заощадження, рівень яких до ВВП на 10-30 пунктів вище решти країн. Нічого нового в цьому висновку немає. Ще 60 років тому Нобелівський лауреат Роберт Солоу видав дослідження, в якому було показано, що стабільне зростання національної економіки може бути забезпечене тільки внутрішніми заощадженнями, а не іноземними інвестиціями. Тільки безмежне невігластво наших політиків та «експертів» є джерелом релігійної віри в іноземного інвестора, у той час коли внутрішні заощадження в Україні вдвічі нижчі за рівень, необхідний для швидкого сталого зростання1.
  2. Передовики більше за інші економіки орієнтовані на світові ринки і глобальний попит. Це теж не новина, у висновках Комісії Світового банку зі зростання та розвитку (2006-2008) ця риса економічної політики була визнана основною для швидкого сталого зростання.
  3. У передовиків економічна політика спрямована на підвищення продуктивності шляхом конкуренції.
  4. Всі успішні країни мали ефективне державне управління. Це саме вказано в названому звіті Комісії Світового банку як необхідна передумова розвитку економіки. Довгострокові передовики в 2016 році в середньому мали оцінку ефективності державного управління вище 1 (за шкалою Світового банку вища оцінка +2,5, нижча -2,5), а країни-невдахи в середньому -0,6.2
  5. Промислове виробництво залишається двигуном економічного зростання, особливо на початкових етапах, попри зростання ваги сектора послуг. Теж не новина, багато авторів писали про необхідність індустріалізації як основи економічного зростання. Не слід лише забувати, що є величезна небезпека помилкової політики індустріалізації шляхом заміщення імпорту.3
  6. Державне стимулювання інновацій та трансферу нових технологій (цю рису відзначають абсолютно всі дослідники азійських економічних див).
  7. Визначна роль великого приватного бізнесу у передовиків (до великого бізнесу в дослідженні віднесені компанії з річним обсягом продажу вище 500 мільйонів доларів). Ця риса заслуговує на особливу увагу, бо раніше детально не вивчалася, проблематика малого бізнесу чомусь користувалася значно більшою увагою. Ми розглянемо цю тему докладніше в цій статті.

Хочу зауважити, що в даному дослідженні виявлені не лише суттєві показники для економічного розвитку, а й показані несуттєві, але популярні серед політиків та загалу, наприклад показник Doing Business. Такі «короткострокові передовики», як Узбекистан, М’янма або Туркменістан, мають дуже погані показники цього індексу, але це не заважає їм демонструвати швидке економічне зростання, що свідчить про нікчемність цього показника для оцінки можливості економічного зростання бідних країн.


Похвала великому бізнесу, але не нашому

Автори дослідження зазначають, що передовики мають вдвічі більше великих компаній (відносно розміру їхньої економіки) порівняно з відстаючими країнами. У 2016 році середній показник для семи довгострокових передовиків становив 163 компанії на 1 трильйон доларів ВВП (Гонконг має аномально високий показник, тому був виключений з розрахунку, замість нього до розрахунку включили Індію), тоді як для 11 країн, які до передовиків не належать (критерій їх відбору не пояснений), середня кількість таких компаній становила 80 на такий самий обсяг ВВП.

Сукупний обсяг виручки від продаж великих компаній у першій сімці країн у період з 2005 по 2016 рік становив 60-64% до ВВП, а у другій групі країн він був за цей період на рівні 28-29%, тобто більш ніж удвічі меншим. (Зауваження для непрофесійного читача: пряме порівняння виручки від продажу з ВВП некоректне, бо на рівні підприємства аналогом ВВП є показник доданої вартості, а не виручки. Тому в Гонконгу сукупна виручка великих компаній значно більша за ВВП. Але показник доданої вартості для більшості підприємств не є публічно доступним, тому використовується не зовсім коректне порівняння різнорідних показників. Проте тут воно допустиме для порівняння обсягу великого бізнесу в різних країнах).

Автори пояснюють позитивний вплив великого бізнесу на економічний розвиток тим, що у великих підприємств значно вища продуктивність, тому значна частка великих підприємств в економіці робить усю економіку більш продуктивною. Крім того, великі компанії значно більше орієнтовані на зовнішні ринки, прикладом чого можуть бути автовиробники або виробники електроніки. Орієнтація на глобальні ринки не обмежує обсяги бізнесу розміром місцевого ринку і дає можливість виправдати інвестиції у створення виробничих потужностей. Наприклад, вартість будівництва сучасного заводу з виробництва мікропроцесорів становить біля 3 мільярдів доларів, тільки великий бізнес в змозі побудувати такий завод, тільки робота на глобальний ринок може повернути кошти, вкладені в такий завод.

Маючи вищу продуктивність, великі компанії забезпечують вищі рівні заробітної плати, більші обсяги витрат на дослідження та розробки (малий бізнес взагалі не має власних коштів на ці цілі, він виконує дослідження та технологічні розробки за гранти або за контрактами). Це дає великому бізнесу можливість мати більш мотивовану і кваліфіковану робочу силу, а також передовий рівень технологій. Усе це має зворотній вплив на зростання продуктивності. Понад те, дослідження показали, що технологічні стартапи часто засновують вихідці з великого бізнесу, які отримали там необхідний рівень кваліфікації та навичок управління бізнесом.

Великий бізнес у досліджуваній сімці бідних країн, які демонстрували найкращій рівень зростання економіки за останні 50 років, відрізняється не лише від великого бізнесу інших бідних країн, він має суттєві переваги над великим бізнесом багатих країн. У дослідженні виявлені такі факти такої переваги:

  • вища прибутковість: дохід на акцію на 40% вищий,
  • вища іноваційність: частка виручки від продажу нових продуктів на 8 відсоткових пунктів більша,
  • вища швидкість прийняття управлінських рішень: термін прийняття інвестиційних рішень на третину коротший,
  • агресивне зростання: на 28 відсоткових пунктів більше виходів на закордонні ринки.

Складається враження, що у дослідженні виявлений новий фактор швидкого зростання економіки бідних країн — великий бізнес.


Як виглядає великий бізнес України з цієї точки зору?

Беручи до уваги те, що в нас в Україні фактично немає ринку капіталу, ми не маємо можливості порівнювати публічні акціонерні компанії, які потрапили до листингу фондових бірж. Візьмемо всі великі компанії, що мають річний обсяг виручки більше 15 мільярдів гривень, що приблизно відповідає критерію, прийнятому в дослідженні McKinsey Global Institute. Показники обсягів виручки за 2019 рік для приватних компаній візьмемо з рейтингу українського видання Forbse4, а для державних — із рейтингу інтернет-видання «Бізнес-Цензор»5.

Ми бачимо, що 44 компанії в Україні мали виручку більше 15 мільярдів гривень. Якщо б наша економіка мала обсяг 1 трильйон доларів, то ця кількість була б еквівалентна більше 300 компаніям, тобто відносно до розміру економіки у нас вдвічі більше великих компанії, ніж серед передовиків економічного зростання.

ВВП України у 2019 році становив без малого 4 трильйони гривень, а сукупна виручка 44 великих компаній у той рік склала біля 2,2 трильйона гривень, що становить 55% до ВВП. Це дуже близький показник до тих 60-64%, який ми бачимо в передовиків економічного зростання.

Таким чином, за кількістю великих компаній та обсягом їхнього бізнесу відносно ВВП Україна схожа на передовиків, а тим часом має найгіршу економічну динаміку в світі за останні 30 років. Якби великий бізнес був фактором розвитку бідних економік, то мали б бути серед передовиків зростання, а не в глибокий дупі, де ми зараз є. Щось тут не сходиться.

Перше, що спадає на думку, це хибність висновків дослідження. Тобто якщо високий рівень інвестицій на базі внутрішніх заощаджень на рівні 30% до ВВП є фактором абсолютно обов’язковим для сталого та швидкого зростання економіки, так само як ефективне державне управління, технологічний розвиток та орієнтація на глобальні ринки, то про обов’язковий позитивний вплив великого бізнесу ми говорити не можемо, український приклад — переконливе свідчення відсутності такого позитивного впливу. Але самої констатації такого факту замало, важливо зрозуміти, чому наш великий бізнес, на відміну від корейського, малайзійського або китайського, не є драйвером зростання економіки країни.

Прибутковість. Майже третина великого бізнесу України збиткова, водночас прибутковість великого бізнесу сімки передовиків вища за прибутки великого бізнесу в розвинених країнах. Є всі підстави вважати, що ця збитковість великого українського бізнесу штучна, вона створена за рахунок незаконного виводу капіталу за кордон. З України щорічно виводяться незаконно за кордон 4-10 мільярдів доларів, як показали оцінки дослідників Global Financial Integrity. Яхта Косюка біля Лазурового узбережжя, офісні центри Коломойського у США та палац короля Леопольда, придбаний Ахметовим у Франції — це всім відомі символічні знаки такого виводу капіталу з України. Це є саме той інвестиційний ресурс, якого не вистачає нашій економіці для швидкого зростання.

Інноваційність. Експорт продукції високих технологій з України в 10-100 разів менший за експорт такої продукції з країн-передовиків (у розрахунку на душу населення). Український великий бізнес займається експортом сировини та напівфабрикатів, таким чином гальмуючи, а не прискорюючи розвиток економіки. У країнах-передовиках найбільшими експортерами є великі компанії переробної промисловості, особливо — промисловості високих технологій. Великий бізнес України консервує аграрно-сировинну структуру економіки, прирікаючи її на відсталість. Серед великих компаній України лише дві високотехнологічні, до того ж обидві вони не промислові, а телекомунікаційні.

Якщо подивитись на перелік українських великих компаній, то привертає увагу велика кількість торгових фірм: мережі роздрібної торгівлі продовольчими товарами, крамом та паливом, гуртові торговці зерном, ліками, електроенергією та цигарками. Таких компаній більше третини у переліку, їх загальна виручка перевищує 17% ВВП. Нічого подібного не побачимо в жодній із сімки досліджених країн-передовиків, крім Сінгапуру, але економіка Сінгапуру унікальна своєю роллю міжнародного торговця, в якій обсяг зовнішньої торгівлі в рази перевищує обсяг ВВП. У нас навіть всіма визнаний лідер концентрації великого бізнесу — металургія — має менший обсяг сумарної виручки великих компаній, ніж великі торгові фірми, лише на рівні 11% ВВП.

В інших країнах обсяг виручки більше 10% ВВП мають великі компанії зовсім інших секторів: автомобільна промисловість у Південній Кореї, електроніка в Південній Кореї та Сінгапурі, енергетика в Індії, Таїланді та Південній Кореї. В Китаї, Малайзії, Індонезії великі компанії в жодному секторі економіки не мають обсягів виручки, що перевищують 10% ВВП. Таким чином, у нас не тільки структуру економіки й експорту спотворено убік аграрно-сировинних секторів, а структуру великого бізнесу спотворено убік роздрібної та гуртової торгівлі.

Концентрація великого бізнесу України в низькотехнологічному виробництві й особливо в секторі послуг, які не потребують високої кваліфікації персоналу, тобто в секторах з низькою продуктивністю, зводить нанівець фактор високої частки великого бізнесу в економіці. Таким чином, український великий бізнес, на відміну від великого бізнесу країн-передовиків, не стимулює економічне зростання, а шкодить йому, бо:

1) позбавляє економіку необхідних внутрішніх інвестиційних ресурсів шляхом незаконного виводу капіталу за кордон

2), інвестує капітал в низькотехнологічні виробництва та в послуги, які не потребують високої кваліфікації та знань, що шкодить загальній продуктивності національної економіки

3) експортує аграрно-сировинну продукцію, консервуючи роль України на глобальних ринках як бідної сировинної економіки.

Чи можна щось з цим зробити і якщо можна, то як? Відповідь відома, вона ще раз була підтверджена дослідженням McKinsey Global Institute: вирвати країну з бідності може тільки ефективне державне управління. Для України справедливим є висновок Френсіса Фукуяма, який я не раз наводив: «бідність багатьох держав якраз і пояснюється браком у них ефективної державної влади…» Треба замість натовпу невігласів, єдиною заслугою яких є особиста відданість черговому президенту, мати чиновницький апарат, котрий за оцінкою ефективності Світового банку отримає не -0,6, а хоча б тверду 1. Така держава зможе розробити та запровадити політику структурних змін економіки та експорту, розпочне політику збільшення внутрішніх заощаджень та інвестицій, зупинить незаконний вивід капіталу за кордон, тобто зможе робити те, що вона має робити. Проблема України не лише в тому, що такої держави в неї немає, а в тому, що ніхто з тих, хто мав і має владу, не збирався і не збирається створювати таку державу, бо вона їм не потрібна. А тим, кому вона потрібна, політична влада не доступна.


1 Про проблеми заощадження в нашій економіці я написав спеціальну статтю «Країна проїдання»

2 Індекс ефективності державного управління в Україні відповідає середньому по групі. Про необхідність ефективного державного управління для економічного зростання дивись статтю http://petrimazepa.com/uk/derzhava_i_podolannya_ekonomichnoi_vidstalosti

3 Про необхідність нової індустріалізації для України дивись статтю

4 https://inventure.com.ua/tools/database/rejting-forbes:-top-100-krupnejshih-kompanij-ukrainy-v-2020-godu

5 https://biz.censor.net/resonance/3218608/200_nayiblshih_kompanyi_ukrani_2019_roku

Рубрика "Гринлайт" наполняется материалами внештатных авторов. Редакция может не разделять мнение автора.

У самурая нет цели, есть только путь. Мы боремся за объективную информацию.
Поддержите? Кнопки под статьей.