Німці, віги та корупція. Як британці пережили все це?
Стрімке збагачення Волпола почалося завдяки війні за іспанську спадщину, яку Британія із союзниками вела проти Франції з 1701 по 1714 роки. Волпол 1708 року отримав посаду секретаря у справах війни, а потім — голови казначейства флоту, через його руки почали проходити великі суми грошей і значна частина їх «прилипала» до його рук.
Державні контракти, які у воєнний час були величезними та прибутковими, укладалися шляхом хабарництва і політичної протекції. Величезні статки створювалися шляхом, який сьогодні було б названо прямим розкраданням і корупцією. В той час звинувачення проти Волпол далі парламентських дебатів не йшли.
Ситуація різко змінилася 1710 року, коли партія вігів утратила владу і кар’єра Волпола виявилася в руїнах. 1712-го його звинуватили в корупції, вигнали з Палати громад і відправили під арешт у Тауер, де він відсидів півроку. Але треба визнати, що звинувачення та арешт не зашкодили йому, бо все це було ініційовано лідером торі лордом Болінброком, тому для вігів Волпол виглядав політичним мучеником.
1714 року на трон зійшов Георг І, який ненавидів уряд партії торі, тому повернув до влади вігів, а Волпол отримав посаду Paymaster General, тобто відповідального за видатки державного бюджету. З політичної точки зору це була другорядна посада, але на ній можна було заробити великі гроші.
Впродовж наступних чотирьох років через його особистий банківський рахунок пройшло понад 152 000 фунтів стерлінгів, витрати його були неймовірними: тільки на шоколад він витрачав 17 фунтів стерлінгів на рік, тоді як більшість сімей в Англії мали річний доход у межах 20 фунтів (нагадаю, що у Свіфта Гуллівер, будучи студентом-медиком, витрачав на навчання та проживання 30 фунтів за рік).
А коли 1721 року він став першим лордом казначейства, його корупційні можливості й апетити стали безмежними. Про набуті ним статки свідчить його маєток Гоутон-хол у Норфолку та найдорожча у Британії колекція шедеврів живопису, розміщена в цьому маєтку.
Волпол перебував на вершині влади понад 20 років, довше за будь-якого іншого голову уряду Британії. Таке тривалее перебування при владі було можливим завдяки контролю над парламентом, яке досягалося корупційним способом. Ось як про це пише журнал The Economist: «Його авторитет був заснований на його володінні Палатою громад, чого він досяг, використовуючи суміш ʺавторитету, шарму та погрозʺ.
Допомогло й ретельне надання політичного патронажу. Волпол вважав, що кожна людина має свою ціну; за це він був готовий заплатити, але натомість очікував абсолютної лояльності» (2007, 10 лютого). На сатиричному англійському малюнку того часу ця абсолютна лояльність зображена дуже наочно — треба цілувати дупу Волполу.
Як бачите, вже 300 років тому у Британії був припустимим такий рівень критики фактично першої особи держави, що середній палець Лероса відпочиває. Наші ЗМІ не дозволяють собі так зображати відносини між першою особою та її слугами.
Сучасні британські історики іноді вважають, що практика патронажу (так називали корупцію в парламенті) існувала до і після Волпола, вона була звичайною практикою аж до ХІХ століття, її не можна засуджувати з позицій сучасного уявлення про парламентаризм. Але і за часів Волпола ця практика вважалася аморальним пограбування народу.
Пропоную одну цитату зі Свіфта, сучасника і запеклого критика Волпола. Він писав про керівників урядів: «Маючи у своєму розпорядженні всі урядові посади, ці міністри забезпечують собі владу, підкуповуючи більшість членів Сенату або Державної Ради, а врешті вони особливим хитрим засобом, що зветься актом амністії ..., ухиляються від розплати й відходять від громадської діяльності, награбувавши в народу без ліку всякого багатства» (Джонатан Свіфт. Мандри Гуллівера. Переклад Ю. Лісняка).
Книгу Свіфта в дитинстві всі читали як казку, в дорослому віці тільки любителі англійської історії перечитують її як сатиричний опис англійського суспільства початку XVIII століття.
Але успішність і довготривалість політичного керівництва Волпола не можна пояснити виключно корупцією та підкупом. За його керівництва Британія успішно розвивалася, це є незаперечним історичним фактом. Головною причиною його тривалого політичного успіху була відповідність його політики інтересам розвитку країни.
Багато заходів економічної політики Волпола були доречними та успішними: зниження земельного податку і підвищення субсидій за експорт продуктів сільського господарства; скасування або значне зниження мита на ввезення багатьох видів сировини, необхідних для англійських мануфактур (шовку-сирцю, барвників тощо); заборона ввезення товарів, які конкурували з англійськими; заохочення реекспорту іноземних та колоніальних товарів тощо.
Величезною заслугою Волпола було утримання Британії від втручання у європейські війни. Безпосереднім економічним наслідком такої політики було зниження податків та зменшення державного боргу.
У той час як інші великі держави були насамперед зосереджені на територіальних завоюваннях та захисті династичних інтересів (наприклад, Габсбургів і Бурбонів), Британія мала інший пріоритет, її головною метою була побудова всесвітньої торговельної мережі для її купців, виробників, судновласників і фінансистів.
Для цього потрібен був настільки потужний флот, щоб жоден суперник не міг конкурувати з ним на світових торговельних шляхах і жоден противник не міг напасти на Британські острови. Уряд Британії зміцнював приватні компанії, що займалися міжнародною торгівлею, надаючи монополію торгівлі на окремі географічні регіони за зразком Московської компанії, створеної ще за часів королеви Марії в середині XVI століття.
Єдиним фіаско того часу, яке призвело до великих утрат, був скандал із Компанією Південних морів, акціонерною компанією, створеною для торгівлі з країнами Південної Америки. Фактично це була фінансова піраміда, а не торговельна компанія. 1720 року вона чотири рази випускала акції, які купили понад 8 000 інвесторів.
Ціни зростали щодня, від 130 фунтів стерлінгів до 1 000 фунтів за акцію, інсайдери отримували величезні прибутки. Бульбашка луснула за ніч, зруйнувавши статки багатьох людей. Розслідування показало, що зловживання доходили до найвищих осіб — навіть до короля. Роберту Волполу вдалося загасити скандал із мінімальною політичною шкодою та економічними збитками, хоча декому з учасників довелося тікати у вигнання або навіть кінчати життя самогубством.
Меркантилізм, тобто політика стимулювання позитивного платіжного балансу, особливо інтенсивно Британія використовувала стосовно своїх численних колоній, які виникли впродовж попереднього століття. Уряд і приватний бізнес діяли тут як одне ціле задля збільшення політичної влади та приватного багатства.
Уряд захищав своїх підприємців торговельними бар’єрами, правилами та субсидіями, щоб максимізувати експорт і мінімізувати імпорт.
Колонії мали відправляти свою продукцію та сировину до Великої Британії, де потім британські купці продавали надлишки іншим колоніям Британської імперії або на зовнішніх ринках за золото та срібло. Колоніям було заборонено вести пряму торгівлю з іншими державами. Метою було зберегти північноамериканські та карибські колонії в стані аграрних економік, орієнтованих на виробництво сировини для експорту до Великої Британії, розвиток промисловості в колоніях штучно стримувався.
Британці домінували в торгівлі з Індією, контролювали високоприбуткову торгівлю рабами та цукром, що склалася між Західною Африкою, Америкою та Європою. Британський експорт зріс із 6,5 млн фунтів стерлінгів у 1700 році до 14,7 млн фунтів стерлінгів у 1760-му.
Британці вже відчули, що вхопили бога за бороду. Даніель Дефо, один із двох, поруч зі Свіфтом, найбільш впливових публіцистів того часу, писав, що англійці — найбільш старанна нація у світі. «Величезна торгівля, заможні мануфактури, могутнє багатство, всесвітні зв’язки та величезна вдача були постійними супутниками Англії й надали нам звання працьовитих людей», — вихвалявся він.
Уже наступне покоління в другій половини століття почне промислову революцію. Політичні, економічні, соціальні засади вже були готові.
Зауваження щодо узагальнення
Економічна політика Роберта Волпола і загалом вігів у XVIII столітті може бути прецедентом для більш широкого питання щодо можливості ефективної політики розвитку в глибоко корумпованій державі. Британія XVIII століття може викликати відчай у людини, яка усвідомлює глибину корумпованості й аморальності держави.
Саме такий відчай ми бачимо в четвертий частині «Мандрів Гуллівера», гумористичний опис Англії в перший частині роману Свіфта переростає в жорстке обурення в четвертій. Саме ці слова — «жорстке обурення» — бачимо на епітафії Свіфта, яку він написав сам.
Однак XVIII століття для Британії — період надзвичайного успіху, країна стала найбільш економічно розвинутою у світі, почала промислову революцію. Найсвіжіший приклад швидкого економічного зростання дуже корумпованої країни — це сучасний В’єтнам, який вважають наступним «азійським тигром». Не дуже давній приклад іще більш корумпованої держави, яка зростала ще швидше, ніж В’єтнам, — це Індонезія 1970–1980-х років.
Тотальна корумпованість української держави в ХХІ столітті викликає таке само жорстке обурення, яке у Свіфта викликала британська держава. Для нашого парламенту практика купівлі депутатів, яка існувала у Британії до ХІХ століття, звична й у ХХІ столітті.
Ми звикли чути, що відсутність економічного зростання та розвитку України зумовлені її тотальною корумпованістю. Але ж Британія XVIII століття, Індонезія ХХ століття, В’єтнам ХХІ століття — це приклади, які жодним чином не вписуються в це твердження.
Без сумніву, корупція — це зло, але посилання на корупцію як на фактор, який унеможливлює розвиток національної економіки — це неправда, яка спростовується конкретними історичними прикладами. Наведені приклади свідчать, що існують фактори економічної політики настільки потужні, що можуть переважити негативний вплив навіть дуже сильної корупції в державі.
Теза «Подолаємо корупцію — зможемо розвинути економіку» не просто хибна, вона деморалізує: якщо в країні корупція стала способом життя, то країна не зможе ніколи подолати відсталість та бідність. У дійсності долання корупції та розвиток країни — не послідовні процеси, а паралельні. Корумпованість держави ускладнює політику розвитку, але не виключає її.
Нинішня економічна система України — продукт економічної політики 1990-х років, скопійованої з російського зразка. Це глибоко корумпована система, яка може забезпечити середньосвітовий рівень доходів за наявності необмежених природних ресурсів, яких у нас нема. Результат усі бачать — Україна впала значно нижче від середньосвітового рівня, відставання від цього рівня з часом тільки зростає.
Зараз нас закликають брати за зразок економічну політику країн ЄС, де ніколи не було такого рівня корупції, як у нас. Тому ці заклики абсолютно хибні, копіювати таку політику ми зможемо, тільки здолавши корупцію. Якщо Україна хоче швидкого подолання відсталості та бідності, то єдиний придатний зразок — це країни, які швидко зростали в умовах глибокої корумпованості.
В самурая немає мети, є лише шлях.
Ваш донат – наша катана. Кнопки нижче!