Чого бракує українським націоналістам?

«Український націоналізм — це інтелектуальне дно», — ще 2016 року сказав мені один друг, який не живе в Україні. Я тоді здивувався і запитав його: «Чому?». «Рівень аналітики дуже низький, якщо коротко», — такою була відповідь. Я ці слова запам’ятав назавжди, хоч знадобився час, для того щоб їх зрозуміти як слід.

• Де знаходиться Україна (не на карті). Євразія, але розрив із Росією, куди ж Україна хоче потрапити? Відповідь зрозуміла й логічна, але порядок денний націоналістів цього не відображає.
• Проблема сучасного націоналізму. Те, що заважає йому стати на ноги і виглядати як концепція, а не збірка казок та оповідань під особистими враженнями учасників.
• Формуємо здоровий націоналізм. Як зробити цей рух привабливим та по-справжньому готовим до реального політичного життя. Без урахування думки маргіналів, звісно ж.

Де знаходиться Україна (не на карті)

Мабуть, це важко усвідомлювати тим, хто живе в Україні, але Україна перебуває на маргінесі західної цивілізації. Фактично ми всі — Євразія, хоч і від Росії також відірвані. Ні те ні се, і самі ми є не більше ніж сірою зоною, на жаль. Тут мається на увазі саме розвиток думки, яка б давала відповідь на виклики сьогодення.

Після виборів 2019 року, президентських і парламентських, коли націоналісти (навіть об’єднані) отримали відсоток, що коливається на рівні жирності кефіру, це питання актуалізувалося з новою силою. За час після липневих виборів іще не доводилося бачити якісні аналітичні статті (хто читав — покажіть) із цієї теми (чому націоналісти — лузери), і наразі не зрозуміло, чи самі лідери націоналістичних партій та організацій зробили якісь висновки для себе.

Читайте також:

• Сергій Басаревич. Імідж — все. Який націоналізм нам потрібен
• Олександр Щерба. Чому націоналізм не може бути вибором європейської України

Примітка редактора. Каюсь, я не писав про це, але причину бачу трохи інакше. Я сказав би більш грубо. Наші праві — найлівіші, наші ліві — найправіші. Тому вимога націоналізації підприємств із боку ВО «Свобода» і призводить до настільки сумних результатів.

Проблема сучасного націоналізму

Якщо коротко, то проблеми сучасного націоналістичного руху можна сформулювати так:

1. Рух наразі роздроблений на групки, які пересварились між собою.

2. Націоналісти не вміють обирати менше зло і домовлятися з ненаціоналістами (наприклад, лібералами), які роблять щось корисне для України.

3. Зацикленість на вузьких питаннях мови, війни і нації. Усе це, звісно, важливо, але цього не достатньо. Буває ще гірше: дехто воліє воювати в Україні з «кольоровими» мігрантами (!), яких у нас важко знайти, замість того щоб воювати із кацапами.

4. Зацикленість на питаннях ЛГБТ, гендерної ідеології тощо. Звісно, людина не зобов’язана сприймати все це, але й зациклюватись не варто. Ось коли слухаєш лекцію декого із сучасних «напівпровідників», який 80% свого часу згадує про ЛГБТ — це явно свідчить про щось нездорове.

5. Націоналісти не дають відповідей (або майже не дають) на інші важливі проблеми, які є в країні. Не доводилось чули лекцій від наших напівпровідників на тему «Як зробити українців багатими?». Наразі всі лекції зводяться до філософії чи історії. Економічна програма є і у «Свободи», і в Нацкорпусу, але як гасла вони її не використовують. При цьому економічні програми здебільшого лівацькі.

6. Націоналісти не використовують сучасних технологій комунікацій, працювати з інтелектуалами вміють, але майже не вміють працювати з «маленьким українцем».

7. Аналіз міжнародної політики доволі слабенький. Здебільшого українці (не тільки націоналісти) мало цікавлять тим, що відбувається в світі. А людей, які розбираються в цьому, ще менше. Місце України у світі осмислюється недостатньо, все що ми маємо — ідея Інтермаріуму, який поки що існує лише в уяві маргінальних груп. Світові проблеми в нас мало обговорюють. Зрештою, це й не дивно, оскільки більшість українців не були за кордоном, друзів там теж не мають.

8. Із націоналістів мало хто читав своїх класиків, хоч вони й жили у минулому столітті — Микола Міхновський, Дмитро Донцов, Іван та Юрій Липи, Микола Сціборський, Петро Полтава. І, мабуть, ніхто (мені невідомо, хто знає — покажіть) не переосмислював їхній теоретичний спадок у ХХІ столітті. Сьогодні ми не маємо жодної титанічної постаті рівня вищезгаданих класиків. Але з тих, кого маємо в Україні зараз, найбільше прислухатись варто до Дмитра Корчинського. Не тому, що він крутий — просто решта націоналістів іще гірші.

Ось такі справи... Напевно, настала пора сформувати націоналістичний світогляд заново. Як це зробити?

Формуємо здоровий націоналізм

Спершу треба усвідомити те, що ідеологію не пишуть на коліні за одну ніч. Для того, щоб ідеологія була живою, вона повинна враховувати реальні потреби людей. Мабуть, лібертаріанство ніколи б не виникло, якби держава не втручалася в справи дрібних власників. Проблема створила своє розв’язання. Власне, так має бути і з націоналізмом. Новий націоналізм здатна сформувати лише інтелектуальна молодь. Від себе лише дам кілька порад:

1. Потрібно більше їздити по світу, це добре розширює горизонти наших уявлень.

2. Вивчати європейські мови (і східні — також). Читати насамперед європейських та американських лідерів думок, бо в Україні не почуєте того, що варто.

3. Корисно мати друзів у різних країнах світу, з якими активно підтримувати спілкування. «Друзі» в даному випадку — це місцева інтелектуальна молодь.

Читайте також: Вадим Новіков. Націоналізм і економічна політика

4. Варто досліджувати праці не лише націоналістичних чи «правих» авторів, а взагалі будь-яких, щоб не замикатися в «правому гетто». Треба цікавитися всім, що відбувається в світі.

А щоб дотримання цих порад не призвело до розмивання самої суті націоналізму, треба просто мати внутрішній стержень і пам’ятати своє коріння. Як сказав уже згадуваний мною провокатор-патріарх Корчинський: «Ми живемо не в Україні, а на земній кулі, а Україна — це те, що в нас у серці».

Так-так, корисно виходити за рамки свого звичного світогляду. Дуже корисно.