СРСР в Україні: брехня як ідеологія

Приводом до написання тексту стали події в нашому інтернет-просторі перед зустріччю в Нормандському форматі. Тоді українські сайти, інформресурси та блогери були масово та брутально атаковані проросійськими ботофермами з метою знищення будь-якої інформації, що могла б нашкодити Росії та її маріонеткам перед самітом.

• Політика everywhere
• Гібридна стратегія гібридної держави
• Профдеформація радянської людини
• Кара неосовка руками неосовка

А також запам’яталось блокування доступу до аудиторії лідерам суспільної думки. В ті героїчні дні поліг смертю хоробрих попередній текст Ярослава, що описував вічну та шляхетну дружбу між «братніми» слов`янськими народами. Тепер він доступний читачам «Петра і Мазепи», оскільки з соцмереж був видалений двічі.

То ж яка причина цих атак і чому вони відбуваються систематично? Чому факти, логіка, аналіз, системність та й просто звичайна правда є такими небезпечними для наших східних сусідів та їхніх посіпак? Чому їм важливо знищити правдиву інформацію й дискредитувати людей, які цю інформацію оприлюднюють та розповсюджують? Де знаходяться витоки такої ненависті до правди і в чому сенс мегатонн брехні, яку продукує ворожа пропаганда та її вірні послідовники в Україні? І чому джерелом цього трешу є саме Росія, а не, скажімо, Європа чи США?

А відповідь давно плаває на поверхні.

Політика everywhere

Як би хто не відхрещувався від питання політики, не казав, що то бруд і вона нас ніяким чином не торкається – саме та клята політика і є першочерговим та ключовим чинником, що впливає на стан та здоров`я суспільних відносин і на цивілізаційний розвиток будь-якої країни в цілому. 

Отже, пора потримати за горло нашого найголовнішого ворога. Ні, зовсім не корупцію і, навіть, не кричущу некомпетентність нової української влади, тим більше, не якісь там тарифи. Поговоримо про щось велике, агресивне та брехливе. А саме – про всім відоме державоморфне утворення, яке географічно простягається на північний-схід від кордонів України. Непорозуміння, на чолі якого царює такий собі місцевий Воландеморт, чи то пак – Вовандеморт. Карликовий, правда, але від того не менш небезпечний.

Першопричиною тотальної брехні в основі ідеологічної експансії Росії є її політична система, яка ґрунтується виключно на деспотії та тиранії. Виліплена і виплекана століттями, ця система виробила свої унікальні соціальні відносини, які Росія натхненно намагається нав`язати своїм сусідам.

Споконвічним типом державного управління там є влада вибраних, які терором та подачками утримують в покорі решту свого населення. І щоб це населення вело себе сумирно та покірно, щоб кайфувало від вічного перебування в злиднях та в мракобіссі, щоб не задавало зайвих питань і вгризалось в глотки тим, хто ці питання задає, в мізки їм і вливають тони фейків, брехні та маніпуляцій. Іншого способу легітимізувати та виправдати своє правління влада грабіжників та тиранів не має.

Режим, побудований люмпенами для люмпенів та на кістках люмпенів

Американці б зауважили: йой, та гроші завжди на першому плані, не будуть же ці дивні росіяни робити собі гірше. Агов, шановні, вони займаються цим уже давно. І, оскільки собі Кремль робить гірше завжди, гірше має стати й навколишнім державам. Така система цінностей, зерги ніколи не подружаться з терранами.

Нині ви можете подивитись, як працює російський васалітет поза медійними вибухами. Дмитро Рогозін фактично знищує «Роскосмос», викидаючи на вітер бюджетні кошти. Йому за це щось зробили? Ні разу. Поки васал не підводить сюзерена, той закриває очі на його невеличкі розваги. Такі, крихітні зовсім, розміром із зовнішній борг Ваканди. Точніше, 35 млрд рублів.

Читайте також:

• Павло Поцелуєв. Велика діра Рогозіна

• ТехноПіМ. Випуск за 4 червня (шедевр імені Рогозіна в останньому пункті)

Традиція процвітає не сто, і навіть не двісті років. Спочатку брехнею виправдовували свою владу московські царі: «Москва – третій Рім». Додались міфи про православне православ’я та великий народ-богоносець. Ця пропаганда чудово працювала: в пориві ідейних екстазів росіяни відчайдушно намагались забути своє ординське походження. А тим часом, аби руки без діла не стояли – остаточно асимілювати й поневолити дике фіно-угорське населення своїх занедбаних територій. Результат ви знаєте: війни, гніт, експансія та гори трупів. І жодного зростання.

Пізніше брехню активно юзали російські імператори: «Киев – мать городов русских», «триединый русский народ», відверто вигадана вертикаль «православие-самодержавие-народность». Втім, привителі при цьому наполегливо прагнули увійти в коло цивілізованих європейських монархів. Виклянчити, за одно, якихось прикольних штукенцій для модернізації та переозброєння своєї армії. Тобто особисте бажання престижності доповнило, але не припинило стару політику дикунів. Як результат – знову війни, закабалення, розширення Імперії та все ті ж гори трупів. Хто б міг подумати, що вийде інакше, ага-ага.

Але потім прийшов СРСР. Режим, побудований люмпенами для люмпенів та на кістках люмпенів, переплюнув по рівню брехні навіть можливості людської уяви. Фіктивна ідеологія та порожні сенси. Бутафорські цілі та липові герої. Радянська людина народжувалась в брехні, все життя нею жила і навіть вмирала за фальшиві ідеали.

Жителі СРСР вірили у вигадану історію. Вони щиро мріяли про уявний майбутній комунізм. Вважали, що живуть у найкращій країні із найпрогресивнішим суспільним ладом. Ретранслювали вкладений у голову тригер: мовляв, у нас керують наймудріші, найдосконаліші та найвидатніші лідери сучасності. Зате рабський труд – це привілей, а відстоювання своїх прав – ганьба. Що війни допомагають іншим пригнобленим народам. Що гігантська Червона Армія та тисячі ядерних боєголовок – то все для миру та процвітання у всьому Світі.

Гібридна стратегія гібридної держави

Усі дивуються: як сучасна досить розвинена Росія може суміщати ось цю махрову архаїку із її лубочним «вопалєбєрьозастаялом», агресивне й тоталітарне праваславіє, імперсько-бєлогвардєйське вєлічіє та совкове ностальджі із його пабєдабєсієм? Що між собою цей вінегрет об`єднує? Дуже просто – все та ж тотальна міфотворчість російських пропагандистів і масова готовність населення ці міфи сприймати.

Сучасна Росія перетворилась в грандіозну корпорацію по виробництву брехні та фейків. Живе та працює вона в гігантських промислових масштабах. І цим каналізаційним потоком вона відчайдушно заливає Україну, Європу, та весь світ. Це не якісь викрутаси, це справжня ідеологія наших північних сусідів.

Судіть самі. Є не така велика держава, яку Бог обділив нафтою, а проблеми лишив такі ж, як у інших пострадянських країн. Що робити, якщо у цих непокірних людей виходить жити краще, ніж у твоїх холопів? Можна, звісно, збудувати міцну державу, до якої черга на приєднання вишикується. Такий собі Нільфгаард. Але це надто складно, тому простіше оббрехати сусіда, знецінити його здобутки та підірвати стабільність, яку будували роками.

І Україна тут тримається на головному фронті. Вона відбиває не лише зовнішню агресію, але й бореться за свідомість своїх громадян, мізки більшості яких заражені совковою пошестю. І причини цього лежать досить глибоко.

Звісно, в Радянському Союзі теж були люди, які намагались боротись чи ламати цю систему брехні. Вони або вичавлювались в еміграцію, або знищувались. Втім, був і третій варіант: остаточно зневірившись, нещодавні anotherbrickinthewall’и в цю систему пірнали й розчинялись. Були поглинуті тим, що рік-два тому вважали чужорідним загарбником, дияволом на місці держави.

Масштаби фальші часто були такі, що у населення виробились специфічні захисні навички – лицемірство, лукавство та мімікрія. Вдома ти жив одним життям. Прийшов з роботи, зняв незручні, але безальтернативні черевики, поїв гидких продуктів від братської Уганди. Весь день ти намагався вижити, заробити, прогодувати сім`ю та досягти певного рівня комфорту. Кого не спитай – ти ненавидів клятих капіталістів та до нестями любив Комуністичну Партію.

Лише вночі, коли спальний район гасить вогні та пливе по бридкому хропінню, ти йдеш на кухню. Дістаєш приймач та слухаєш такий рідний, такий недоступний «Голос Америки», який не можна було навіть згадати, поки сім’я проживала в комунальній квартирі. Це не завадить надягнути звичну маску, зранку піти на роботу й підписати там петицію про засудження «антисоветских элементов». Інакше виникнуть питання у колег, керівників, а потім і в КДБ.

Хочеш жити – вмій вертітись. Після століть брехні люди отримали репресії, кров, бідність, голод та ще більшу брехню. Тому, коли залізна завіса впала, а СРСР врізав дуба, ця клята деформація свідомості лишилась із цілими поколіннями. Вони, може, й були б раді прокидатись без закріплених у голові думок про систему, але вже не зможуть жити інакше.

Профдеформація радянської людини

Постійне перебування в такій системі цінностей зробило над ментальністю пересічного обивателя невимовну наругу. Фальшивість стала толеруватись, сприйматись як обов’язковий елемент за замовчуванням. Брехня перетворилась на чесноту, стала інструментом повсякденності. В суспільній свідомості поважними людьми ставали ті, що могли щось вкрасти, успішно когось обманути, запустити якусь схему.

«Чтобы у меня все было, и ничего за это не было» – неформальний лозунг часу. Звідси таке благоговіння перед криміналом. З допомогою такої унікальної селекції домінувати в суспільстві стали совки – люди із відповідними цінностями. А на кожен запит з’являється потрібне рішення, тому поява псевдорадянщини стала питанням часу.

Ми ж не звірі, якісь? Тому несемо кару за свою людяність: само собою, із розпадом СРСР совки нікуди не поділись. Вони вбудувались у нові пострадянські державні утворення, перенісши туди свої життєві принципи, а особливо – толерантність до брехні. І ноги нашої рідної української корупції ростуть саме звідти: з совкової ментальності, якою нас нагородила сусідня країна.

Середньостатистичний українець спокійно толерує брехню. Він сприймає це, коли йому вигідно вчиняти саме так. Задля вигоди він готовий обманювати і дуже любить обманюватись, вірити в міфи та жити ілюзіями. Це дозволяє спрощувати погляд на життя і не працювати над собою, не робити ніяких зусиль, а вічно шукати винних у своїх видуманих чи реальних бідах.

Совок нікуди не щез, а тільки вкорінився. Він плавно трансформувався у диджіталізованого неосовка – просто люди із совковою ментальністю стали використовувати смартфончики, ютубичок та інстаграмчик. А податки нехай королева Єлизавета платить: українцю простіше взяти гроші в конверті й нити про низькі пенсії.

І раптом виявилось, що неосовок є набагато небезпечнішим ніж типовий наївний совок. Він безжальний і цинічний. Така людина вірить не в доброго царя, який захистить, а в класного пацана, який все порішає. Їх особливістю є дрімуча нетолерантність в стилі: своїм – все, чужим – хрін з маком. Неосовок уже «свій», тому він думає не про розширення кормушки, а про збереження свого доступу до неї. Погугліть, «пасивний дохід» цікавить наших земляків більше, ніж успішний бізнес. Це і є діагноз.

Неосовок байдужий до суспільного блага, але завжди перегризе горло за своє особисте. Йому властивий культ хамства, понтів та неосвіченості. І головне – такі люди всім своїм єством, всім своїм стилем життя толерують брехню, бо не вважають її чимось ганебним, грішним чи підлим. Для них брехня – один із найважливіших інструментів досягнення особистого процвітання. А об`єднавшись у зграї (бізнеси, політичні партії чи ОПГ) вони можуть разом досягти надзвичайних кар`єрних та фінансових висот. Втім, життя починає карати тупикові гілки еволюції громадянського суспільства.

На жаль, останні президентські вибори наступили на горло й нормальним українцям.

Кара неосовка руками неосовка

Тільки у нас люди, які ненавидять олігархів, могли вибрати очевидну насадку на руку олігарха. Тільки у нас люди могли довірити свої податки «бессребреннику», який допомагав виводити мільйони гривень по офшорах, а заодно не платив ті самі податки. І раптово виявилось, що іграшка олігарха не вміє працювати з економікою, чомусь відмовляється їздити на велосипеді та не вилазить із кортежів. Це і є кара пересічного українця, який добровільно обрав собі Івана Брюховецького 2.0.

Прийшовши до влади в Україні на брехні і фейках, провідні неосовки за допомоги необмежених медіаресурсів стали створювати систему тотальної фальші та дискредитації для інших неосовків. Власне, українські патріоти неосовків завжди лише сердили.

• Читайте також: Макс Гадюкін. Штайнмайер-1665. Що накоїв, чим запам’ятався та як помер Іван Брюховецький

І що ж ти будеш робити, аби не визнавати будь-які дії своїх опонентів? Успішних суперників необхідно оббрехати та знецінити їх попередні досягнення. Є люди, які тебе не підтримують, які вимагають пояснити свої дії? Не йди на контакт, не шукай компроміси, не роби їх союзниками. Оббреши, звинувативши у перешкоджанні діяльності. Назви продажними і проплаченими.

Нова українська влада нагадує Росію в розрізі цілих століть; тільки ніжки глиняні, бо на серіалі не будується міцна державність.

Але кадрову пустку доводиться чимось заповнювати. Не вмієш копати колодязі – питимеш дощову воду. Неосовки ж хочуть мати артезіанську свердловину, не маючи навиків до її створення. Тому їх оточення зі швидкістю світла наповнюється регіоналами, пристосуванцями, корупціонерами, злочинцями та явним ворогами. Суперники почистили ряди, і неосовок цього не сприймає: вмикається потужна машина пропаганди, й найкращих опонентів поливають брудом.

Якщо у тебе гангрена, відріж ногу сусіду. Не маєш коштів на нову машину – підпали іномарку колеги, аби вирівняти умови. Жодних питань, жодних уточнень. Бреши, дитинко, бреши, президентом станеш.

Кого у всьому цьому звинуватити? Перш за все, Росію. Вона досі не дає нам вилікувати своє суспільство, постійно інфікуючи його новою пропагандою. Її брехня псує весь світ. Поки це лігво неправди та лицемірства не буде ліквідоване, ми зможемо лише затикати дірки у тонучому кораблі, а не будувати новий. І головне в цій боротьбі – не загубити свій власний, світлий та правдивий образ. Амінь.