Стерненко: ЛСД із розширеними можливостями

Примітка редакції. Ми зовсім не схожі на типових фанатів Сергія Стерненка. Просто не хочемо, аби всіх українських патріотів пакували за однією і тією ж статтею. Але думка читача, хоч і відмінна від нашої, також має право на життя. Тож ділимось. Та-а-ак, де ж наш редакційний попкорн?

Простий хлопець з Одеської області Сергій Стерненко за останні кілька років пройшов довгий, сповнений перешкод шлях від активного члена постмайданівського громадянського суспільства до одного зі справжніх лідерів суспільної думки в новітньому українському інфопросторі. Причому впродовж свого еволюційного розвитку як політично значущої фігури юнак вийшов далеко за межі свого теперішнього статусу надважливого визначника суспільних настроїв. Стерненко у своєму новочасному вигляді цілком здатен здобути статус постаті, що справлятиме відчутний вплив на сферу практичної політики в державі. Поясню завдяки чому та в яких амплуа.

Борець за оздоровлення політичної системи

Уперше Стерненко зажив такої, скажімо, локальної слави у вузьких колах, прийшовши на Майдан у період заключної, найгарячішої лютневої фази, впродовж якої мали місце регулярні зіткнення між мітингувальниками та посіпаками Януковича з числа внутрішніх військ. У той пізньореволюційний час беркутівці вже зовсім не вагаючись завдавали якомога сильнішої фізичної шкоди протестувальникам. Уже зовсім скоро мали розпочатися масовані розстріли пікетувальників. Саме тоді Сергій увійшов до складу праворадикальної організації «Правий сектор», яка на той час перебуває на зародковому етапі свого життєвого циклу. Представники руху брали активну участь в організації сил самооборони Євромайдану та стояли на передовій у вирішальні дні протиборства з урядовими військами. В останній третині лютого, будучи на той момент у віці 18 років, молодий активіст стає свідком кривавих «жнив», улаштованих силовиками з ініціативи загнаної в кут тогочасної, палко підтримуваної Кремлем, слабосильної політичної еліти.

Про побачене на власні очі в ті щедро омиті кров’ю лютневі дні хлопець розповість рівно за 5 років опісля всього — 23 лютого минулого року під час власноруч організованого домашнього живого етеру на персональному YouTube-каналі. Вже тоді, в ті доленосні для країни моменти, Стерненко, вочевидь, узяв за основу для своєї моделі громадсько-політичного сприйняття довколишньої реальності концентровані, абсолютно нічим не розбавлені ідейні рушії, які, своєю чергою, лягли в основу революційної ідеологеми Майдану. До слова, про визначальну роль переконань, сформованих під враженнями від Майдану, в усі наступні етапи діяльності Стерненка побіжно згадували і журналісти УП у статті із промовистою назвою «Війни Стерненка: від Майдану до Авакова».

Ревно відстоювати чітко виражений постреволюційний правий україноцентризм продовжив і надалі. Весною 2014-го, ставши лідером одеської ланки «Правого сектору», розпочав активну боротьбу пліч-о-пліч зі своїми соратниками проти тамтешньої схеми політико-правових відносин, побудованої на тісній співпраці корумпованого чиновництва на чолі із Г. Трухановим та регіональним керівництвом Нацполіції й МВС. Борючись з абсолютним небажанням регіональних еліт Одещини змінювати підхід до розв’язання проблем насущних (таких як, наприклад, наркоторгівля чи сумнозвісні напади на активістів), одеський осередок ПС під керівництвом С. Стерненка неодноразово використовував максимально неформальні методи протидії законсервованому беззаконню та, власне, покриванню цього самого криміногенного ладу, що стабільно успішно функціонував. Від різкої викривальної риторики на адресу МВС на чолі з Аваковим до так званої «смітникової» люстрації, що в ті часи була особливо популярна як форма відсічі адептам старих порядків.

Був помічений як активний учасник подій горезвісного 2 травня в Одесі. На боці проукраїнських жителів міста, серед яких була того дня і чимала кількість футбольних ультрас, чинив спротив ультралівим шанувальникам концепції «Російської весни», які у супроводі начальника міського відділення міліції/поліції прибули на місце подій, принісши зі собою серед іншого й вогнепальну зброю.

Останні 3 роки для широковідомого на тепер втілення україноцентризму видалися, м’яко кажучи, не найкращими. Чотири напади на нього скоєні через його неприховано вороже ставлення до одеського очільника «російської мафії» Труханова (за словами все того ж таки Стерненка), і як наслідок, судова тяганина з претензією на ув’язнення Сергія за обвинуваченням у начебто зумисному вбивстві та зберіганні холодної зброї. Відтак, зважаючи на обмежену можливість вести свою активістську діяльність через перебування на радарах правоохоронних органів, трохи менше ніж рік тому він вирішує почати поступовий перехід в інформаційну площину як основне поле діяльності.

Три іпостасі Стерненка як ЛСД: Притча во язиціх, кістка в горлі пропаганди і один із найрішучіших поборників правого україноцентризму в інтернет-просторі

Відколи інформаційне тло довкола постаті активіста почало розростатися, приваблюючи громадськість, поділену від тепер і до кінця всієї великої, очевидно, наскрізь політичної історії з переслідуванням Стерненка на два табори, юнак став, з одного боку, бажаним гостем в ефірі національно-патріотичних медіа та в студіях різного роду національно орієнтованих інтерв’юерів. З іншого ж боку, ним почали лякати як латентних «ватників», із яких переважно складається основна маса аудиторії групи холдингів під умовною назвою «5-а колона ТВ», так і відверто проросійський електорат.

Приміром, у студіях колаборантської групи телемовників відносно, будьмо відверті, жертви помсти еліт, яку вони вершать руками служителів вітчизняної абсолютно інертної у всьому, що стосується справедливості, Феміди, не гребували вживати такі вкрай образливі означення, як «убивця», та інші споріднені з цим тавром не надто приємні іменники. Спікерами на подібних телеетерах, як правило, виступають репрезентанти дискредитованих недавно політичних кіл часів Януковича, залишені на волі за мовчазної згоди Зеленського. В цьому контексті окремої згадки вартий Портнов, який присягнувся посадити колишнього «правосека» у в’язницю довічно. Такі слова злітають з уст одного з втілень повзучого реваншу не просто так. Один із нападників на Стерненка перебуває під юридичною «парасолькою» адвокатської фірми поплічника колишньої влади.

Треба сказати, що всі ці випади у свій бік новоспечений відеоблогер встигає з великим успіхом відбивати, попутно піддаючи нещадній критиці всіх елітаріїв, які, в різний час хазяйнуючи на політичному Олімпі України, нічого або майже нічого гідного не спромоглися втілити в реальність. Справедливої прочуханки за свідомі прорахунки отримує Порошенко з оточенням, і тепер уже — й президент Зеленський. Крім того, під роздачу регулярно потрапляють войовничі росіяни зі своїми повсякчасними посяганнями на територію України. Тож, завдяки своєму статусу резонансної у всіх сенсах слова особи у поєднанні з умінням підвищувати рівень інформаційної гігієни своєї аудиторії на YouTube та чітко простежуваною правоцентристскою позицією, Стерненко став більш ніж просто серйозною фігурою на шаховій дошці суспільно-політичних відносин усередині країни.

Перспективи у практичній політиці: реальні й недуже варіанти

За умови, що всі кримінальні процеси, у яких Стерненка подають як винуватця, зійдуть нанівець, не досягши бажаного для сторони обвинувачення результату, вийшовши з-під удару, Сергій може піти двома шляхами у політиці: або приєднатися, або створити з нуля. Реалізуючи перший сценарій, можна долучитися до «ЄС» (малоймовірно, зважаючи на не надто компліментарні сентенції, висловлені в бік Порошенка в різні часи, та й, власне, і тепер теж. Не варто забувати і те, що Стерненко не є прихильником націонал-популізму та договорняків, які є невід’ємною частиною партійної політики «порошенківців»).

Можливість приєднання він серйозно вивчатиме хіба у випадку з «Голосом». Позаяк партія є нетиповим для українського політичного ринку проєктом і намагається не встрявати в підкилимні інтриги, пропонуючи натомість конструктив. Якщо ця політсила збереже імунітет до зовнішніх впливів, прихід до парламенту Стерненка під її стягом стане потужним поштовхом до розвитку. Інакше молодого україноцентриста не варто очікувати в списках.

Коли ж згаданий гравець вирішить зайнятися партійним будівництвом, його конструкт цілком може стати об’єднавчою силою для українського націоналістичного крила, де в останні роки спостерігаємо кризу лідерства та не вельми сильний потяг до консолідації. Таким чином, націоналісти врешті-решт матимуть реальну можливість перейти від декларативного об’єднавчого дискурсу до реального гуртування навколо такої ваговитої політичної особистості, якою тепер є вже багаторазово означений ЛСД. Сергієва політсила, якщо він вирішить бути політиком, повинна стати якісно новою інкарнацією політичного крила «Правого сектору», звідки він пішов 3 роки тому, будучи свідком застою в організації, колись рідній для нього.