Корпус – 2022
Примітка редакції. Це були окремі тексти, які співпали за сюжетом. Автори доопрацювали їх, щоб не спойлерити один одного. То що ж це за Корпус – 2022?
2022-й починався важко. Наприкінці лютого один із нас іще бігав між Київщиною та Чернігівщиною, дізнаючись про колони з білоруського напрямку або по рації, або за пострілами. Вночі слухав гул вертольотів і думав, чи це свої.
Так, росіянам тоді наваляли — і під Києвом, і під Черніговом. Однак це були тижні, коли кожен міст здавався останнім. А що було до того? Сьогодні згадати конкретні ознаки підготовки росіян до наступу вже набагато важче. Надто багато подій минуло відтоді.
У колективній пам’яті залишилося переважно те, що нас попереджали американці та європейці. Були заяви політиків. Були супутникові знімки. Десь усередині жевріло відчуття, що ось-ось почнеться. А потім налітали сумніви, чи це не стрибає психіка від таких новин.
Деталі стерлися. Їх уже пам’ятають тільки ті, хто тоді стояв, обмацуючи ріжок для калаша. Та відтоді не лише наша пам’ять, а й загальна ситуація змінилася. Не тільки в нас. Так само наростила м’язи й російська армія.
Росіяни переглянули логістику. Для ширших маневрів відновили Ленінградський військовий округ, де вже розставили по місцях артилерійські резерви. Озброєння для них пройшло випробування в Карелії та випадково не поїхало назад. Чому? Мабуть, була погана погода.
Стало важче фіксувати залізничні перекидання ворога. Тепер він залишає цілі області без зв’язку. Це вже не 2022-й.
Тоді по Україні летіли ракети, але не «шахеди». Було важко, та зараз зустрічати цю бурю дешевої електроніки із щедрою бойовою частиною було б набагато важче. Саме «шахеди» змусили нас перебудувати ППО. Проте це лише видимий шмат айсберга.
Що ще прокачали росіяни? Багато чого, і найнеприємніше — у тих місцях, де не видно з першого погляду. Наприклад, розвіддрони. Вони інтегровані в роботу артилерії так, що уявити їх окремо одне від іншого майже не виходить. Цикл ухвалення рішень росіяни скоротили. Тобто у чомусь побули неросіянами.
Під це налаштована й їхня «земля» — ретранслятори, приховані точки зльоту, будки зв’язку на висотах. Це вам уже не випадкові польоти над «сірою зоною». Тепер варто полювати на екіпажі, бо літають вони регулярно і цим себе видають. Під реальність змінилось і завданнячко.
Про РЕБ в інтернеті ви небагато прочитаєте, але на полі бою зміни в його роботі відчуєте відразу. Те, що в росіян було слабшим і менш організованим станом на 23 лютого 2022 року, нині працює більш комплексно.
Тому в нас дуже погані новини для європейців. Навіть за відкритими даними можна помітити, що зараз росіяни щодня «шахматкою» працюють по країнах Балтії. Одного дня пробують глушити зв’язок над Тарту, іншого — над Вентспілсом.
Це не гра. Вони оновлюють карти, щоб потім не залежати від рельєфу. Ворог іще не одержав наказ, але на випадок його отримання хоче чітко знати, де та як спрацює відбиття сигналу від води. Де легко бити дронами на оптоволокні, а де — ні.
Україна теж не стояла на місці. Так, політичне керівництво із запоєм провалювало мобілізацію, але армія, попри все, розвивалася. На низку російських новинок у нас є відповіді. На окремі речі відповіді доїдуть пізніше — їх ще тестують. Ми стали більш тверезими у своїх очікуваннях та набагато злішими. І це правильно.
А як там інші країни? Вони так само стрибками розвивалися, в ногу з противником? Чи ще тільки наближаються до свого «2022-го» проти ворога зразка 2025-го? Відверто кажучи, у багатьох країнах Європи дуже хочеться побачити першу опцію. Але видно чомусь лише другу.
Балтійські країни схожі на нашу північну дугу в перші дні повномасштабки — Сумщина, Чернігівщина. Є «кримський фактор» у вигляді Калінінграда. В рамках маневру росіяни можуть його здати. Або завезти туди піхоту (багато не треба), в день Х випустивши цю зграю на Сувалки, назустріч білоруському угрупованню.
Точний час початку агресії завжди знає лише агресор. Путін точно не подзвонить по телефону до редакції Politico, щоб розповісти душевну історію, зливши план наступу.
Завдання оборони — бути готовим до того, що агресор уже вирішив на тебе напасти. Інакше ця оборона до бісової матері не потрібна. Важливо бути готовим якщо не повністю, що майже неможливо, а хоча б частково.
З одного боку, у країнах Балтії для «нашої» оборони не вистачить тактичної глибини. Та й міста надто близько до кордону, щоб у росіян раптом не вигорів Гостомель уже по-нормальному. З іншого боку, річки й озера чудово ріжуть місцевість, змушуючи ворога шукати переправи (і бути вразливим саме там).
Проте останнє буде зручністю для оборони, якщо вона там підготовлена завчасно. Якщо ні — самі розумієте.
І тепер про неприємне, зате хоча б чесно. Європейським лідерам не варто тішити себе думками, ніби ЗСУ за першим покликом знімуть із фронту пару корпусів та відправлять їх кудись на Сувалки. Так, чисто щоб полякам і німцям було спокійніше спати.
Це не через те, що ми дуже сердимось на польських фермерів. І точно не через те, що у СДПН хтось сказав про нас нехороші речі. Просто ми не можемо, навіть якщо захочемо їх так підстрахувати.
Ми б точно допомогли, якби мали зайві бригади й давно натиснуту педаль мобілізації. Немає ані першого, ані другого. Людей мало. Та й руки короткі, нам їх доволі свідомо вкорочували деякі партнери. Коли був шанс легко та швидко збудувати собі надійну опору, було прийняте політичне рішення залишити нас у ролі стриманого прохача.
Частина нашої нестачі чомусь осіла у Європи на шиї. Вона хоче сидіти далі на соціальних виплатах. Чому ці кадри не були повернуті в нашу армію — це запитання, на яке доведеться відповідати вже тим, хто зустрічатиме ворога особисто.
Навіть якщо нашу «нестачу» депортують сьогодні, і навіть не про**уть десь по дорозі, на підготовку рекрутів знадобиться час. Як мінімум, місяць. Бажано більше. Якби це зробили раніше, зараз не довелося би писати очевидне. Яка різниця, чи депортує Європа наш мобілізаційний ресурс, коли росіяни нападуть на одну з її держав?
Тут не пройдуть хитрощі, де ми знімаємо з фронту добре підготовлений корпус, а замість нього отримуємо кодло гавриків, які ще вчора сподівались паразитувати на наших партнерах. Так можна взяти мадридський «Реал», продати всіх гравців і набрати ту ж кількість алкоголіків у передмісті Києва. Навіщо нам це?
Термін «Корпус – 2022» ми придумали, коли зводили докупи свої тексти. Це така бойова одиниця, яка вже перейшла на корпусну систему (як ЗСУ зараз), але за рівнем розвитку застрягла у 2022 році. Бойова одиниця, якої не існує. Бо той, хто не захотів чи не встиг адаптуватись, до корпусної системи насправді не дожив.
Якщо у Європи вистачить політичної волі, «Корпус – 2022» вона може набрати прямо у себе. Багато українців потрапили туди не надто законно. Беріть їх, зганяйте до навчальних центрів. Готуйте собі цей недороблений корпус. Коли він буде, приїдуть наші вояки і підтягнуть до актуального рівня.
Однак цього не робиться. Зараз нікого підтягувати. І щось не видно чергу з професійних європейських армій, які дуже хочуть здобути найважливіше — досвід, що потім урятує життя і подарує перемогу. Мабуть, вони там сильно розумні та досвідчені. Поговоримо після того, як «Рубікон» розвалить їм першу пачку техніки.
Тому, на жаль, відкладаємо пафосні балачки. Ми навіть технічно не можемо підставити плече так, як про це мріють європейські оптимісти. Тому ми зробимо те, що повинні робити тут. Шановне панство робитиме те, що має робити у себе. А якщо не захоче — не доживе до оновлень.
