Шановний агресоре, ось ваші активи
Є така забавка в сучасній Європі — говорити про заморожені російські активи, стоячи на порозі війни з їхнім власником. Якась «Кайдашева сім’я», щойно хтось згадує про морожені рублі.
Хтось уже тягне мішок із замороженими активами повз двері, звідти йому ставлять підніжку. Поки перші двоє сваряться, третій коментує моральні аспекти приготування борщу.
Влітку питання порушив Європарламент. Бельгія одразу виступила проти «через правові ризики». Їй відповіла Естонія, причому на рівні МЗС: треба конфіскувати ті активи. Ту ж позицію зайняла Литва. Брюссель усе одно залишився проти цього, але висловив готовність пом’якшити свою позицію. Пом’якшує досі, мабуть.
Восени Німеччина заговорила про позику Україні, хоч і за рахунок заморожених активів. Цю ідею одразу підтримали лідери Євросоюзу. В результаті Бельгія окремо заявила, що вона проти конфіскації. Раптом хтось забув.
Можна довго вдавати, що тут суто тонкощі юриспруденції, але географія кричить голосніше за протоколи. Ті, хто стоїть ближче до Росії, просувають конфіскацію як елемент стримування і справедливості. Як гроші, які можна (та необхідно) якомога краще використати, поки велика війна з Росією ще не почалась.
Ті, до кого російська піхота за будь-яких сценаріїв добіжить пізніше, обговорюють репутаційні ризики. Або проблеми фінансової інфраструктури. Складають словники зворотів. Бо хочеться нічого не зробити, але виглядати при цьому розсудливо.
Хтось уже «за» конфіскацію. А хтось просто живе на заході Європи і звик, що між ним і катастрофою завжди є чужа відстань.
Усе це відбувається під час бойових дій в Україні. Наша армія має великий відсоток дезертирства, не в останню чергу пов’язаний із кепським грошовим забезпеченням. Європі важливо виграти собі час, оскільки подарований їй термін на підготовку не було використано з 2022 року. Проблеми нашої армії вже давно не є чисто нашою бідою.
Й адекватне фінансування вдарить по самому серцю дезертирства набагато сильніше, ніж сотня патріотичних роликів. Кошти є. Коли Євросоюз на соціальні видатки досі виділяє 3,3 трильйона євро, не страшно.
Звісно, випадки бувають різні. Та без фестивалів популізму, де держава знаходить гроші на будь-що (національний кешбек, безкоштовний проїзд залізничним транспортом), окрім армії, цей відсоток був би значно меншим.
І, хто б там не казав, за умов залучення грошей саме на зарплату військовим Європа гарантує собі уникнення їх нецільового використання. Це шанс не злити гроші в бездонну трубу, а фінансувати власну безпеку. Найбільш прозора та контрольована стаття видатків.
Раніше можна було сказати, що не можна прямо фінансувати військовослужбовців ЗСУ. На цьому паразитували як зовні, так і всередині України. Такий собі негласний пакт, яким військових та їхні сім’ї виключили від поділу великого пирога.
Та зараз невідомі засоби РЕБ щодня зондують східний фланг НАТО. Калінінград став центром радіоперешкод, які стосуються вже не лише звичайних рейсів, а й урядових літаків. Росія ухвалила всі необхідні закони та поправки, аби за потреби швидко й, головне, якісно провести у себе мобілізацію. Ситуація далеко не та, що була в 2022-му.
Чого мають чекати заморожені російські активи? Того, що Росія порушить кордони НАТО вже сухопутними військами, і тоді ці кошти все одно підуть на війну? То чи не простіше зробити це наввипередки, щоб хоч трохи краще підготуватись до оборони?
Все це чудово розуміють жителі держав, які наступний російський удар зустрінуть власноруч. І дуже боляче усвідомлювати, що їх настільки вперто не слухає та ж Бельгія.
Україна, як не крути, не входить до Євросоюзу та НАТО. Коли нас не слухають, це неприємно, але цілком логічно. Ми, наприклад, навіть до Вишеградської четвірки не спромоглися вступити (хоча туди нас кликали й кличуть досі). Але тут ідеться про перспективи країн ЄС та НАТО.
Це точно не про помсту чи, Боже збав, емоції. Це про невідворотність процесу. Тим паче, та ж Швеція готова за рахунок заморожених активів закрити на собі питання української авіації. Щоб ми більше не брали F-16 по всіх державах підряд. Хіба це погано?
Є всі інструменти. Немає, на жаль, лише політичної волі. Дуже не хочеться політичній еліті цілого континенту визнавати, що невдовзі Росія нападе, і зробить це зовсім не через заморожені активи. Краще казати собі, що все залежить виключно від активів.
А насправді актуальним є інше питання. Чи ці заморожені активи можуть хоч трохи ускладнити завданнячко оскаженілій імперії? Чи допоможуть зупинити свою власницю? Виглядає так, наче хтось намагається не дражнити собаку, яка вже й так тягнеться пащею до його шиї.
Питаючи про правові та фізичні ризики, ви все одно повернетесь до тези відомого нам Митця. Про кулемет і танк.
Примітка редакції. Процитуємо одну новину, яка багато чого пояснить. «Молодь у Литві відповіла, чи буде рятуватися втечею у разі війни. У ході опитування з’ясувалося, що кожен п’ятий уже замислювався про це». Здається, жителі Бельгії та Литви все ж відчувають війну по-різному. Другі хоча б відчувають, почнемо із цього.
