Перейти до основного вмісту

То Левіафан чи благодійник?

Поділити два трильйони і визначитися.
"

Примітка редакції. Навіть якщо Євросоюз даватиме Україні гроші щохвилини, цей текст актуальності не втратить. Юрій Іженко на базі.

Минулого місяця Володимир Зеленський запропонував Євросоюзу новий формат зближення — нехай наш оборонпром фінансують із майбутнього бюджету ЄС, ну а Україна на ці гроші фактично захищатиме Європу.

Але все не так просто, бо, як виявилося, «Багаторічна фінансова рамка» (так офіційно називається цей план на 2028-2034 роки, англійською зазвичай скорочують до MFF) уже встиг розділити членів Євросоюзу, причому кілька разів і по-різному. А все через три питання і потребу їх узгодити (тільки здається, що це нудна економіка). Що для нас, до речі, теж повчальна історія.

Питання перше: а скільки грошей витратити?

MFF стабільно стає головною темою самітів ЄС – не дивно, зважаючи на його масштаби. Адже з цього бюджету фінансуватимуть майже все, що йде з підписом «за підтримки Євросоюзу», — від виплат фермерам до студентських грантів і зеленої енергетики. Тому його й ухвалюють на шість років наперед: аби масштабні проєкти не ставали на паузу щороку, бо вчасно не проголосували бюджет — привіт США з їхніми регулярними шатдаунами.

Завдання масштабне, тож минулоріч Єврокомісія попросила у країн-членів майже два трильйони. Хоча за іншою методикою це «всього лише» 1 трильйон 763 мільярди в цінах 2025 року. Європарламент пішов ще далі, проголосувавши за збільшення бюджету, аргументація звучить приблизно як «ну так, витратимо багато, зате зробимо все задумане».

Для порівняння, попередній MFF взагалі вклався у 1,2 трильйона євро, хоча, звісно, слід робити поправку і на інфляцію. З того ж часу логічно вести відлік проблем: Британія відпала, в результаті дірка сягнула солідних 93 мільярдів, і її довелося закривати іншими шляхами.

Але оскільки це Євросоюз, потрібна ще згода Ради ЄС, тобто усіх 27 країн-членів — загалом там довга переговорна процедура за участі всіх гілок влади Союзу, а остаточне рішення саме за державами. А цієї згоди якраз стабільно немає, звідси й багатомісячні перемовини без особливих результатів.

Бо група країн, котрі в медіа отримали позивний «frugals», що можна перекласти як «ощадливі», виступає проти. Німеччина, Швеція, Данія, Нідерланди, Фінляндія та Австрія фактично виставили Єврокомісії ультиматум: ріжте бюджет, якщо хочете отримати голоси. Причому у своєму листі вони пропонували зменшувати MFF на сотні мільярдів євро.

Налякати нерішучістю.

Нам така економія може видатися дивною, бо йдеться про блок із сумарним річним ВВП у 18 трильйонів євро. Але хитрість у тому, що Брюссель не може просто надрукувати додаткову сотню мільярдів і вкинути до бюджету. Тоді інфляція стрибне догори, потягнувши за собою ціни, а євровалюта втратить авторитет на міжнародних фінансових ринках. Тобто гроші потрібно: а) взяти у країн-членів, підвищивши їм внески; б) позичити за межами Євросоюзу.

І звісно ж, обидва варіанти не підійшли «ощадливим». Ці країни і без того фінансують 40% спільного бюджету, нагадує усім відомий експерт з ЄС, а за сумісництвом прем’єр-міністр Швеції Ульф Крістерссон. Мовляв, його країні тоді доведеться платити на 60% більше, а це вже завеликий тягар. Решта однодумців тезу підтримують.

Опцію з кредитом вони навіть не розглядають, бо «ощадливі» традиційно виступають проти. ЄС досі не розрахувався за часи пандемії, а великий борг вважається шкідливим для економіки. Ну й відсотки ніхто не скасовував.

У решти 22 держав особливих зауважень немає, але потрібна згода всіх, тому далі починаються політичні торги в стилі наших «бюджетних ночей».

Так, уряд Ірландії, яка головує в Раді ЄС, запропонував «зійтися посередині», зрізавши з MFF 159 мільярдів. Результат поки нульовий: незадоволені як Німеччина і компанія, для яких це замало, так і євродепутати. Котрі нагадують, що варіанту «дешево, але все одно якісно» тут немає. Свій варіант заощадити просуває і Антоніу Кошта, очільник згаданої ради, але поки без деталей. Тож доки ви читаєте, у ЄС знову домовляються.

Питання друге: що за них купити?

Насправді у Єврокомісії від початку був перелік витрат, тому питання наче як знімалося. Так, майже половина піде на так звані NRPP — простіше кажучи, це «соціалка», виплати фермерам і малозабезпеченим регіонам. 23% бюджету виділять на Європейський фонд конкурентоздатності — розвивати hi-tech промисловість і науку (мілтех теж там). Решта — на дрібніші витрати, хоча відзначимо програму Global Europe — це аналог USAID, «м’яка сила» Євросоюзу.

Але далі почалася справжня «гра престолів» і навколо них, бо frugals зажадали змін. Прямим текстом це казати несолідно, але між рядків у їхньому листі явно звучить: переписуйте бюджет, аби більше грошей пішло на оборону, захист кордонів та індустрію замість «соціалки».

Сарочко, а чому вони про таке говорять?

У нас у таких випадках згадують модне слово «технократія» і цитують Маргарет Тетчер. А європейців робити це закликав Маріо Драгі, експрем’єр Італії й надвпливовий експерт, який написав стратегію порятунку ЄС із кризи. Спойлер: виконувати її не поспішають.

Словом, «ощадливі» бачать ЄС у ролі типового Левіафана із праці Томаса Гоббса. Країни-члени віддають йому гроші й повноваження, а він натомість захищає їх своєю міццю. Причому не лише від росіян з їхніми «Геранями» і диверсіями. Є ще економічна експансія Китаю, міграційні кризи, зміни клімату та кіберзагрози із застосуванням ШІ. Чи навіть домінування американських цифрових гігантів на кшталт SpaceX, яке різко стало неприємним.

Звісно ж, для цього потрібно, наприклад, відроджувати власну промисловість, заново вчитися виробляти зброю і вриватися в нові сфери на зразок квантових комп’ютерів і біотехнологій. А науково-технічні революції коштують дорого, тому нічого відволікатися.

Але це навряд чи сподобається іншому «клубу за інтересами» з 17 країн, відомому як «друзі згуртованості». Тут майже вся східна і південна частина ЄС від Естонії до Португалії. Як ви здогадалися, вони якраз закликають не зменшувати NRPP — зокрема й тому, що їхні фермери і регіони отримують значну його частину. Так, Польща там теж є, раптом вам цікаво. Без їхніх голосів діла також не буде, тому знову глухий кут.

Для балансу зазначимо, що вважати їх лінивими утриманцями — теж не до кінця справедливо (так, навіть якщо ви не любите наших західних сусідів). Наприклад, «друзі згуртованості» не бояться кредитів, якщо це потрібно для сильної Європи. І слушно порушують питання виплат для прикордонних із рф регіонів — ясно ж, що у Нарві бізнес-клімат зараз гірший, ніж на Сицилії, чи не так?

Звісно ж, загальна картина складніша, бо з одного боку, ЄС понад 30 років будує соціальну державу — в результаті блок тотально залежить від китайських запчастин і матеріалів, американських технологій та імпортного палива. А потім Дональд Трамп атакує Іран, і європейська економіка в халепі, навіть субсидії не допомагають. Щось пробудження Європи не туди пішло, чи не так?

З іншого боку, до цієї системи роздачі грошей усі настільки звикли, що просто обнулити її — завеликий ризик для політиків нашого недосконалого світу. Тоді мільйони людей налаштуються проти влади — фермерів ще й організують профспілки і лобісти, прямо як проти українського зерна. Бо звісно ж, хтось із європейських політиків мав довго і нудно пояснювати аграріям про Левіафана, але так рейтинги не піднімеш.

Чому вибір зроблено?

Литовці ж слушно нагадують зі свого флангу: мовляв, тут протистояння з росією, якось не дуже вдалий час рахувати кожну копієчку.

І в ідеальному світі це спонукало б усіх знайти ідеальний компроміс заради блага ЄС. Але в реальності наступного року будуть вибори у Італії, Польщі та Франції, які спонукають чіплятися за кожен євро. Умовно, Дональд Туск підтримав «ощадливих» чи запропонував нові податки, аби добути гроші — опозиція всю дорогу клеймитиме його як німецького агента. З іншого боку, якщо затягувати процес, можна дочекатися президентку Марін Ле Пен зі зрозумілими для Євросоюзу наслідками.

Врятувати всіх, знову ж таки, береться Антоніу Кошта: 21 листопада він представить новий варіант бюджету — імовірно, з поступками для обох сторін. Але ж є ще одне питання…

Питання третє (найповчальніше): де брати додаткові гроші?

Його вирішення допомогло б розв’язати і перші два, тому Брюссель шукав нестандартний вихід. Пам’ятаєте, ми згадували, що піднімати внески для країн — табу? До речі, не лише з погляду «ощадливих», бо щось «друзі згуртованості» теж не поспішають з такою ідеєю.

От Єврокомісія і вирішила запровадити низку екзотичних зборів, з яких це профінансувати. Наприклад, вуглецеве мито, платіж за електронне сміття, аналог нашого «податку на Google» чи додатковий платіж для великого бізнесу. Прості люди їх не помітять, тому суцільний profit, чи не так?

А от ні, бо зараз буде хвилинка повчальної економіки: якщо ви навантажили бізнес додатковими податками, то платитиме їх лише власний виробник. Натомість виграють іноземці на кшталт китайців й американців, які такого не мають. Вітаємо, тепер їхній товар дешевший, і імпортери ще успішніше займають ваш ринок просто зараз. Доки ви збираєте гроші, аби потім промисловість розквітла.

Як наслідок, ідея поки «не злетіла», а план Єврокомісії не спрацював. Що є повчальною історією і для нас, до речі. Бо спочатку ви ігноруєте план Драгі з дерегуляцією, повноцінним спільним ринком та іншими реформами, адже держави не хочуть віддавати Брюсселю повноваження, та й пандемія минула, вже не страшно.

А далі економічний підйом не настає, і доводиться обирати між «високі податки» і «бракує грошей». Притому непомітно, щоб зараз європейські політики робили висновки і бралися за непопулярні зміни.

Мрії зустрілись із реальністю.

Постскриптум: ні, про нас не забули

Оскільки MFF стосується головно витрат ЄС, то донедавна Україна там була згадана мінімально: нам передбачили 100 мільярдів на повоєнну відбудову, а поки фінансування забезпечуватимуть з інших джерел.

І формально це досі так, але Фрідріх Мерц зараз намагається прив’язати допомогу Україні до семирічного бюджету. Ні, нас туди не включать, але німецький канцлер погрожує не підтримувати MFF, доки Євросоюз не організує новий кредит на кшталт попередніх 90 мільярдів.

Насправді у Брюсселі вже працюють над таким варіантом на 45 мільярдів, але конкретики поки немає. От Мерц і ловить момент, коли Німеччину змушені будуть вислухати. Схоже, завдання-мінімум — підштовхнути Єврокомісію і країни-члени діяти активніше, аби Україна не залишилася без грошей у 2027-му. А максимальне — змусити Угорщину, Словаччину і Чехію теж долучитися, аби тягар розподілили на всіх.

Останнє навряд чи вийде, але вболіваємо за кращий сценарій та успішне ухвалення MFF у наступні місяці. Як і за спроможність ЄС нарешті діяти стратегічно — зайве пояснювати, чому Україні це вигідно.

Хочеш публікуватись на ПіМ? Кидай текст на пошту: [email protected]