Пане Зеленський, що далі?

Спостерігаючи за тим, як українці емоційно реагують на санкції, введені проти телеканалів Медведчука, можна зробити висновок, що недарма політтехнологи радять українським політикам впливати на виборців, враховуючи їхній психотип, який відповідає психотипу середньостатистичної домогосподарки, котра дивиться серіал «Свати».

Емоційно сприймаючи дії влади, українці навіть не замислюються, що ними вміло маніпулюють цинічні політики, бо саме образ Зеленського — якого його виборці сприймали і сприймають як свого хлопця, доброго, гуманного, такого, як вони, з усіма їхніми вадами, людину, яка заслуговує на жалість і співчуття, — є штучним.

Цей образ президента легко руйнується, якщо почати раціонально ставитись до його вчинків. Про яку гуманність і доброту гарного хлопця Зеленського може йтися? Особливо після того, як він без рішення суду, порушуючи презумпцію невинуватості, закріплену у статті 62 Конституції України, звинуватив Андрія Антоненка, Юлію Кузьменко і Яну Дугарь у вбивстві Павла Шеремета.

Також особливо цинічними виглядають його дії після того, як він власноруч написав заяву щодо притягнення до кримінальної відповідальності нардепа Софії Федини за її тролінг по відношенню до нього. А потім через деякий час «верховний потерпілий» наважився за тролінг покарати відомого художника Сергія Пояркова, написавши заяву до СБУ щодо загрози його життю і здоров’ю. Роблячи це, Зеленський, мабуть, забув, як він сам ще недавно принижував зі сцени Петра Порошенка.

Президент має пам’ятати і про антиукраїнський серіал «Слуга народу», в якому був показаний розпад нашої держави. Ще там можна було побачити, як Зеленський в образі Голобородька розстрілює депутатів Верховної Ради. І звісно, не можна забувати про ганебний вчинок його друзів, який не був ним розкритикований, коли вони публічно висміяли підпал будинку Валерії Гонтаревої.

Тут не тільки про мораль йдеться. Справжньою вишенькою на торті є антиморальне рішення президента, коли він заради збільшення рейтингу перед місцевими виборами вирішив, що гроші з коронавірусного фонду, необхідні для закупівлі ШВЛ і медичного обладнання, потрібно закатати в асфальт. Мабуть, у цьому й полягає (з точки зору прихильників) гуманізм і доброта Зеленського.

А тепер ми говоримо про телеканали колаборанта Віктора Медведчука, проти яких були введені незаконні санкції. Це стало справжнім подарунком для Володимира Путіна. На жаль, навіть зараз більшість українців не усвідомила, що санкції проти каналів Медведчука лише посилять вплив Кремля в Україні.

По-перше, залишені дірки в законі, які виглядають не дуже випадковими. Хай би як нам подобались санкції, вони є незаконними — такі інструменти не можна застосовувати проти громадян України. Їх можна ввести лише в тому випадку, коли наші громадяни є причетними до фінансування тероризму. Але, як ми знаємо, Тарасу Козаку дотепер не вручена підозра і не обраний запобіжний захід.

Немає також і рішення суду про причетність Козака до фінансування тероризму. Тож указ Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони» від 2 лютого 2021 року «Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)», без відповідного обвинувального вироку суду порушує Конституцію України.

По-друге, не були введені санкції проти бізнесу Медведчука. А саме він забезпечує куму Путіна економічну базу, за рахунок якої той може купувати (або отримувати в оренду) нові телеканали. Це дозволить його медіакілерам перебігти на нові робочі місця. А вже там реалізувати себе, працюючи за звичними технологіями та використовуючи антиукраїнські наративи.

По-третє, Зеленський, дбаючи лише про свій рейтинг, буде імітувати свій україноцентризм. При цьому він використовує начебто проукраїнську риторику, через що буде дискредитований прозахідний вектор розвитку. Хоча б тому, що криза державного управління спровокована рішеннями і діями «найвеличнішого лідера сучасності». Далі буде посилюватись економічна, соціальна, політична кризи, чим неодмінно скористаються прокремлівські політики в Україні.

Епопея, пов’язана із закриттям телеканалів Медведчука, на жаль, завершиться тим самим, чим завершилась «сміттєва люстрація». А саме — випуском пару. Варто пам’ятати, що така жертва «сміттєвої люстрації», як Нестор Шуфрич, досі є депутатом Верховної Ради. Проте ті люди, які її проводили, зараз не мають ніякого впливу в Україні. Українці так і не зрозуміли, навіть після гірких уроків історії, що спочатку створюється сильна держава. А лише потім наповнюється холодильник та встановлюється справедливість. Тільки так, не навпаки.

Недарма Павло Скоропадський написав у своїх спогадах: «Жахлива риса українців — нетерпимість і бажання досягти всього одразу; щодо цього мене не здивує, якщо вони зазнають цілковитого провалу. Хто хоче все й одразу, той зрештою нічого не дістає».