Перші козацькі ватажки. Частина 2

Лицар Гробу Господнього

Предслав народився в сім'ї королівського надворного маршалка Станіслава Маршалковича Лянцкоронського та його дружини Анни Курозвенцької. Оскільки батьки його були не простими чуваками і мали трішки грошеняток, то відправили свого сина навчатися за кордон. Лянцкоронський багатенько попоїздив Європою, побував у Італії, Франції, Волощині, Угорщині та Німеччині. Він навіть здійснив паломництво до Палестини, за що й отримав лицарський титул Кавалера Гробу Господнього. А після повернення на Батьківщину став придворним дворянином Олександра Ягеллончика та Сигізмунда І.

1516 року татари напали на Поділля, Галичину та Волинь і завдали страшних збитків. Король Сигізмунд зрозумів, що треба щось робить і то доволі швидко. Саме тому Лянцкоронський став на захист Поділля, зібравши козаків, що хотіли натовкти татарам пики. Сформувавши військо, Предслав на прохання короля Сигізмунда вирушив під Білгород, де здобув блискучу перемогу над татарами. Козаки отримали за це багату здобич, славу та землі від короля по обидва береги Дніпра. Плюс того ж таки року Предслав разом зі шляхтою розгромив татар, які тихо-мирно поверталися після свого походу на московитів, під Чорним лісом.

Предслав брав участь у польсько-тевтонській війні 1519-1521 рр., і оскільки непогано там себе показав, отримав право викупити Хмільницьке староство в удови Якуба Струся — колишнього старости, який загинув у бою з татарами.

У 1528 році він та Остафій Дашкевич влаштували похід на Очаків. Козаки розбили татар та захопили величезні стада худоби. Також у 1530 році поремонтував замок у Хмільнику, який вже почав потихеньку розвалюватися. Це стало можливим завдяки сприянню короля, який доручив переказати податки, що сплачували жителі Хмільницького староства на Предславову банківську картку.

Помер ж Предслав Лянцкоронський 10 червня 1531 року в Кракові.

«Вольна граніца» та єдиноріг

1500 року в Сілезії в родині землевласника Петера фон Претвіча народився син. Хлопчика назвали Бернардом. Бернард виявився доволі розумним та метикованим юнаком і розпочав кар'єру при дворі польського короля Сигізмунда І Старого, виконуючи різноманітні доручення. У 1527 році став воїном, поступивши на службу до хоругви Миколи Сенявського. У 1531 році він, зокрема, був учасником битви під Обертином — між військами Молдавського князівства та Королівства Польського. Наслідком цієї битви стало повернення до складу Польщі Покуття, яке захопила Молдова.

У 1535 році Претвич став ротмістром. І тепер командували не ним, а він. Щоправда, тільки 120 кавалеристами. Поки що.

Під час війни з Молдавським князівством брав участь в облозі коронним гетьманом Яном Амором Тарновським Хотинського замку. Того ж року він отримав маєток Вонячин, який змушений був повернути через протести литовських бояр проти панаєхавших іноземців. У 1540 році він викрив заколот Мартина Зборівського, який той готував на випадок, якщо король раптом загнеться. Зборовському це чомусь не сподобалося, і він попросив своїх знайомих кілерів прикандичити Претвича. Кілери виявилися не дуже професійними і Бернард вижив, хоч і змушений був витратити трохи часу на лікування.

У 1540 році надісланий Претвичем невеликий загін козаків на Поділля стримував татар і завдав їм поразки поблизу Очакова. В подяку за це королева Бона Сфорца надала йому посаду старости у місті Бар, яке належало їй. Претвич показав себе хорошим старостою.

У 1536 році він здійснив напад на Очаків. А потім ще раз. Ну і ще разок. Ну, і ще один напад на Очаків, це вже точно останній. Як ви здогадалися, Очаків Претвичу не дуже подобався.

Барський староста активно займався навчанням та озброєнням гарнізонів прикордонних замків, наймав чисельні загони, витрачаючи власні кошти та співпрацював із козаками. Саме за його підтримки розпочався розвиток подільських міст та колонізація навколишніх земель — люди зрозуміли, що їх, у разі чого, завжди захистять. Так, у 1550 році він відбив напад на Бар волохів і татар, завдавши їм значних втрат. Якби не Претвич, це місто було б тоді знищене. Тож недарма козаки складали про нього пісні, недарма існувала у Польщі приказка «За пана Пжетвіца вольна од татар ґраніца», а польські письменники та хроністи називали його «Муром Польщі» та «Пострахом татар». Адже за все своє життя він мав 50 битв з татарами і жодної не програв.

Претвич не забував і про свою Батьківщину, підтримував відносини з володарями Сілезії та Пруссії. Навіть для підтримки одного з них, протестантського герцога Пруссії Альбрехта Гогенцноллерна завербував близько 12 тисяч найманців, що неабияк допомогло останньому.

Проте у 1552 році його усунули з посади барського старости і він став старостою у Теребовлі. Спричинило це напруження у відносинах Польщі з Османською імперією, яке виникло через часті напади Претвича на кримських татар. Помер Претвич у Теребовлі в 1563 році.

Але найбільше запам'ятався Бернард тим, що у 1530 році надіслав королю Сигізмунду І начебто ріг останнього єдинорога, якого він нібито сам вполював. Чи король повірив цій вигадці — неясно, але ріг наказав оздобити і у 1540 році подарував його імператору Фердинанду І Габсбургу. Зараз цей ріг зберігається у Художньо-історичному музеї Відня. Тож якщо будете там — прошу, зверніть на нього увагу.

Князь-козак

Дмитро Вишневецький був найстаршим із чотирьох синів князя Івана Вишневецького. Народився він у містечку Вишнівець у 1517 році (але це не точно, якщо що, дата приблизна).

Вишневецький розпочав свою військову діяльність під проводом Бернарда Претвича. Тоді він непогано себе проявив. Тож не дивно, що у 1549 році влада його призначила старостою черкаським і канівським. І ставши старостою, Вишневецький зрозумів одну просту, але важливу річ: татарам для того, щоб напасти на Україну, треба перебратися переправою через Дніпро.

Саме тому він і розпочав будівництво власним коштом невеличкого замку на острові Мала Хортиця, який став прототипом Запорізької Січі. Взагалі ідея створення такого укріплення з'явилися ще у Дашкевича, але влада тільки здивовано подивилася на нього та покрутила пальцем поблизу виска. А для будівництва хоч і невеличкого, але все ж замку потрібно чимало коштів, яких у Дашкевича тупо не було.

А от багатенький Вишневецький цілком міг потягнути такий проект.

Проте влітку 1553 року Вишневецький несподівано кинув недобудовану фортецю та якогось біса вирушив до Стамбула, де й прослужив султану Сулейману І півроку. Можливо, він їхав визволити із полону своїх родичів, а можливо хотів попросити турецького султана, щоб той попросив кримського хана не бути таким уродом і не нападати так часто на українські землі. Хай там як, через деякий час пан Дмитро повертається назад в Україну. І треба сказати, що ця поїздочка неабияк стривожила владу, яка вже вирішила, що той клятий Вишневецький приведе за собою велетенську армію османів. Отож, після повернення з Османської імперії Вишневецький разом зі своїм братюнею Миколою Сенявським, з яким вони лупашили татар пліч-о-пліч, вирушив до Варшави. Там він пояснив сейму та королю, що ніякий він не зрадник і взагалі у нього були дуже поважні причини покинути своє робоче місце. Пояснення Вишневецького виявилися достатньо переконливими і король та сейм йому повірили.

У 1556 році він завершив будівництво укріплення на острові Мала Хортиця, змусивши трішечки попрацювати заради благої мети козаків та селян Канівського та Черкаського староств.

Після цього Дмитро затімився з московитами і влітку 1556 року організував похід на Іслам-Кермен і Очаків (Ah shit were a von again). Похід був успішним, а хан Девлет-Гірей — розлюченим. Король Сигізмунд ІІ вирішив спихнути всьо на московитів і навіть сказав, що замок на острові Хортиця побудований, щоб зупинити московську експансію, проте відмазка виявилась непереконливою. До того ж, восени того ж таки 1556 року князь Дмитро вже власними силами напав із козаками на Іслам-Кермен (мабуть, тому що на Очаків нападати було якось банально). Замок був захоплений, а гармати з нього були перевезені до Хортиці. Хан спробував домовлятися з Вишневецьким, запрошуючи його до себе на службу. А не одержавши згоди, зібрав свою орду і напав на фортецю. Облога тривала 24 дні, після чого татари відступили, але обіцяли вернутись. Вишневецький, полегшено зітхнувши, відразу ж написав листа королю, де повідомляв, що всьо окей, доки стіна стоїть, білі ходоки не пройдуть. А для того, щоб замок вистояв, потрібні люди і припаси.

От тільки замість людей і припасів Вишневецький отримав від короля лише добре слово. Зрозумівши, що припасів не буде, князь звернувся до Москви, де в той час правителем був Іван Грозний, його двоюрідний племінник. Звідти йому, окрім доброго слова, прислали ще й трошки грошей і запрошення на службу.

Уже влітку 1557 року кримський хан рушив на фортецю з османським військом та молдовською поміччю та знову взяв її в облогу. На жаль, через деякий час харчі почали закінчуватися, і Вишневецький постав перед дилемою: померти з голоду чи залишити фортецю. Він обрав другий варіант. Фортеця була зруйнована. Після цього Вишневецький вирішив піти на московську службу. Там він запропонував укласти союз із Литвою і разом розфігачити татар. Але не склалося. Першочерговою задачею Москви був вихід до Балтійського моря, а у 1561 році стосунки між Москвою та Литвою загострилися і між ними почалася війна. Воювати зі своїми Вишневецькому не дуже хотілося, тож він зібрав манатки, процитував Хвильового і повернувся до Литви із 300 запорожцями і 150 козаками Івана Водоп'яна, які до того були на службі в Івана IV. Проте пробув на своїй Батьківщині Вишневецький недовго.

У 1563 році він вирушив у Молдавію як один із претендентів на молдавський престол. Його запросили самі молдавські бояри, оскільки він доводився родичем попередньому володарю Молдавії Петру IV Рарешу. Проте Вишневецького зрадив боярин Стефан Томжа, схопив і видав його разом із козаками туркам. За наказом турецького султана Селіма ІІ князя Дмитра Вишневецького та його двох товаришів було скинуто на гак, а простих козаків відправлено на галери.