Подорож дилетантів в Україні

У 1979 році в Радянському Союзі вийшла книга Окуджави «Подорож дилетантів» , яка здобула популярність у вузькому колі радянської інтелігенції. Сьогодні ми з вами спостерігаємо за іншою подорожжю дилетантів, але на відміну від тієї, про яку писав Окуджава, в цю подорож дилетантів відправив мудрий український народ, вкотре привівши до влади людей, яким там абсолютно нічого робити. Нам залишається лише відслідковувати траєкторію руху цих дилетантів, наперед знаючи, куди вона їх приведе і, на жаль, з ними і всю Україну.

Головний дилетант країни чомусь думає, що стагнація в український економіці є наслідком невірної роботи НБУ, а саме небажання банків видавати кредити підприємствам. Крім того, він вважає, що кредитні ставки занадто високі, тому і підприємці, у свою чергу, не поспішають брати кредити. Звісно, на те він і дилетант, щоб не розуміти, що вартість грошей, тобто кредитні ставки, є об’єктивною перемінною і не залежить від чиєїсь волі.

У цьому головний дилетант солідарний з бабусями на лавочці, які засуджують продавців на базарі за високі ціни на м'ясо і сало. Бабусям важко зрозуміти, що ціни на базарі є результатом взаємодії попиту і пропозиції і в ціні враховуються витрати на виробництво м’яса і прибуток, без якого виробництво будь-якої продукції втрачає сенс. Так само і головному дилетантові України важко зрозуміти, що за високими кредитними ставками стоять високі ризики неповернення кредитів, і ці ризики банки мають враховувати.

У цій ситуації звинувачувати НБУ у високих кредитних ставках — це те саме, що гніватися на термометр за те, що він показує високу температуру у хворого. Ставки за кредитами є тільки результатом стану нашої економіки, і щоб вони змінилися, треба виправляти умови, в яких працюють підприємці, так само як треба лікувати хворого, щоб температура його тіла нормалізувалася.

Лікування нашої економіки є очевидним для будь-якої освіченої людини, не розуміє цього тільки головний дилетант країни. Наші підприємці працюють у жахливих умовах, всі рейтинги економічної свободи ставлять України поруч із країнами чорної Африки. Це є наслідком того, що держава не справляється з своїми функціями. Державні службовці можуть робити з підприємцями що заманеться, не несучи за це ніякої відповідальності. Про здирництво силовиків, про рейдерство в Україні знають усі, не знає тільки головний дилетант.

Тільки підприємці в будь-якій ринковій економіці створюють реальні нові гроші і збільшують ВВП країни. Робота підприємця є найскладнішою з усіх існуючих і вимагає таких здібностей і витрат творчої енергії, що на неї здатні не більш 3-5% населення. У розвинених країнах підприємець — це одна з найбільш шанованих професій. Підприємці — це той двигун, який приводить економіку в рух, без них зупиниться все.

І при цьому в нас підприємець є беззахисним перед нікчемою в погонах, який за своє життя і собачої будки не зробив. Нехай йому треба видавити з підприємця не так і багато, справа не в цьому, а в необмеженості свавілля. Сьогодні дай тисячу, завтра десять, а післязавтра весь бізнес віддай. Судова система замість того щоб бути інструментом захисту прав власності перетворилася на інструмент віджиму власності.

Саме ця невпевненість у своїй захищеності не дозволяє нашім підприємцям працювати на повну силу. Можна скільки завгодно базікати про інвестиції, придумувати так званих «нянь», але жодна велика компанія в ці дурниці не повірить і в Україну не прийде, тому що «няні» завтра можуть зникнути, а здирництво, свавілля і рейдерство залишаться.

Крім того, великі іноземні компанії працюють у тісній співпраці із середніми й малими. Це на пострадянському просторі існує традиція виготовляти все до гайок і гвинтів на власних заводах. Іноземці заказують майже всі комплектуючі саме в середніх компаній, беручи на себе тільки контроль якості та кінцеве складання. В Україні таких компаній майже немає, тому що їх давить рекет держслужбовців.

Наведення порядку в державних органах повністю в руках головного дилетанта, в парламенті є більшість, а силовики йому підпорядковуються напряму. Але ні, замість того щоб ремонтувати двигун, який не в змозі розігнати авто до потрібної швидкості, дилетант лагодить спідометр. Знову ми чуємо нісенітниці про те, що «економіці не вистачає ліквідності», отже, треба друкувати гроші. Водночас надлишкова ліквідність банківської системи сягнула 200 млрд грн. Банки просто не мають змоги надійно інвестувати ці кошти. Зрозуміло, що емісія потрібна не для допомоги економіці, а для полегшення обкрадання бюджету.

Зрештою, дилетантизм — ще не остаточний вирок. Звісно, неможливо навчити за кілька місяців дилетанта тому, чому фахівці вчаться десятиріччями, але дилетанту можна слухати поради таких фахівців. Але знову ж таки ні, наш головний дилетант згуртував навколо себе сильну команду таких самих дилетантів. Тільки їм довіряє головний дилетант. Шкода, що вони так само абсолютно нічого не розуміються на тій справі, за яку взялися. Крім них, до вух головного дилетанта мають доступ спонсори виборчих перегонів.

І знову ж таки шкода, що ці спонсори вміють тільки красти з держбюджету, а діла до України їм немає. Це вони радять збільшити дефіцит бюджету, надрукувати гроші й обвалити гривню. Адже їхні металургійні заводи втратили рентабельність від падіння цін на світових ринках. Вихід з цієї скрути відомий — девальвація гривні, як це було під час всіх попередніх економічних криз, бо доходи вони отримують у валюті, а витрати несуть у гривні. Девальвація гривні знову зробить металургійні заводи прибутковими, а що буде з іншими підприємствами — їм байдуже.

Звісно, вони скажуть, що гірничо-металургійний комплекс — це важлива складова економіки України, що на заводах і шахтах працюють сотні тисяч робітників. Але зрештою, чи так потрібні нам ці радянські монстри? Гірничо-металургійний комплекс є найбільшим забруднювачем навколишнього середовища і, як показує досвід попередніх криз, є найбільш уразливим під час таких криз.

Магістральний шлях економіки — це розвиток підприємств, які виробляють продукцію з великою глибиною переробки сировини. Наш гірничо-металургійний комплекс до цієї категорії не належить. Емісія не дає розвиватися саме підприємствам з великою глибиною переробки сировини, тому що консервує віджилу структуру економіки й1 унеможливлює необхідні структурні зміни.

Усі ці приклади є пунктами на тій траєкторії, якою подорожують дилетанти і тягнуть за собою всіх нас. Як я вже сказав, куди саме вони нас приведуть, ми знаємо наперед. І знаємо, що нічого доброго в цьому місці немає. Було б добре не дати дилетантам рухатись куди не слід, провівши червоні лінії. Але, на жаль, наше суспільство ще не навчилося проводити економічні червоні лінії так, як воно вміє проводити червоні політичні лінії. Ми вже побачили, що це діє, і головний дилетант не наважується через такі лінії переступати.

Здається, саме ідея проведення економічних червоних ліній для влади є для нашого суспільства чимось незрозумілим, хоча аналогії з політикою тут очевидні. Якби таких ліній наше суспільство не провело, зелена влада вже давно домовилася з Путіним на його умовах, і це розуміють всі. Чому ж ми дозволяємо невігласам і негідникам робити з нами що їм заманеться в економічній царині, хоча можемо дати відсіч у політичній?